Iнформацiйно-просвiтницька та освiтня Опубліковано 09.07.15

Талант – це мати високе небо!

67 липня у Національному культурному центрі України в Москві відбулося спільне засідання Товариства української культури «Славутич» та молодіжної літературної студії «Когорта». Учасники вечора висловили думки на тему: «Поезія і мистецтво об’єднують світ, а не роз’єднують його».

Йшлося про те, що однією з базових потреб людини за всіх часів була і залишається творчість як спосіб зміни світу, пізнання себе в ньому. Найбільш глибоко ця потреба реалізується у мистецтві, зокрема, у найвитонченішій і складній грі значень і символів – поезії. Між автором поетичних текстів і читачем виникає поле для інтерпретації, діалог, своєрідна гра, яка як в момент творчості, так і в момент сприйняття є процесом задоволення. Мистецтво – це спосіб розширення власного досвіду і розуміння світу, яке дає відчуття причетності до інших людей, природи. Мова мистецтва – інтернаціональна. Образотворче, музичне, театральне мистецтво розуміють всі без перекладу. Завдяки цьому стає можливим діалог культур.

Унікальним прикладом єднання на основі культури і мистецтва був і залишається Національний культурний центр України в Москві. Він є живою, діючою моделлю розгортання цивілізованого діалогу української культури з іншими світовими культурами.

Подібним дієвим способом зближення людей, світоглядів, націй через мистецтво є і Міжнародний фестиваль поезії «Слов’янські обійми», який відбувся наприкінці травня у Болгарії, в місті Варна. Близько тижня 60 поетів з 20 країн говорили спільною мовою, перебували в одній системі координат слов’янських цінностей, обмінювалися перекладами власних творів і думками про те, що «Поезія і мистецтво об’єднують світ, а не роз’єднують його».

За словами видатної болгарської поетеси, перекладача, громадського діяча, ідейної натхненниці та організатора Фестивалю Елки НЯГОЛОВОЇ «Талант – це не просто писати вірші. Талант ­­– це мати високе небо! Решта просто ремесло».

Мати високе небо і створювати модель завтрашнього світу поетам, митцям, потрібно вже сьогодні, адже всі війни рано чи пізно закінчуються.

Першим діалог підтримав літстудієць, байкар Костянтин ЧУБА: «Мова мистецтва справді інтернаціональна. Найвиразніше це проявляється, на мою думку, в живописі. Література теж є прекрасним об’єднавчим чинником. При чому більше проза, як на мене, бо її легше перекладати, для перекладу  поезії потрібна сила таланту, відчуття автора, а не лише знання мови».

Далі до розмови долучився син поета «Розстріляного відродження» Анатоля Олійника, член Товариства української культури «Славутич», кандидат технічних наук, доцент Московського державного університету шляхів сполучення Олег ОЛІЙНИК: «Сьогоднішня тема і актуальна, і цікава водночас. Не зайвим буде поставити питання про те, чи актуальніша вона нині, ніж 50 років тому? Очевидно, що більшість присутніх вважає себе християнами. Згідно з вченням Ісуса Христа на людство чекає день Божого Суду. А зараз ми  живемо в період кінця діючої системи речей, ознаками якої є (за ІІ посланням апостола Павла, глава 3): «Знай, що за останніх днів настануть скрутні часи, люди будуть: самолюби, грошолюби, зарозумілі, горді, наклепники, невдячні, безбожні, без любові, розбещені, жорстокі…» Постає питання, а що, хіба раніше люди не були такими? Звісно були. Але, що раніше було вадою, то тепер стало звичаєм. Тому зближення світу на сьогодні стало ще більш актуальним. Хочу показати це і на своєму прикладі. Ще за радянських часів я почав збирати й упорядковувати матеріали про поета Анатоля Олійника, мого батька. Якось я натрапив серед його віршів на такі рядки: «Доволі слів зітхань і дорікань догани, нащо ятрить глибокі в серці рани? Найбільша помста – не помстить». Протягом багатьох років я повертався до цих батькових слів. Чому він так написав? Він був кілька разів репресованим і я мріяв про помсту усім, хто був винен у заподіяних людям репресіях. На той час я був атеїстом, як і вчили мене у вузі. Пізніше, розмірковуючи над проблемами управління, я зрозумів, що тварини, рослини, люди самі по собі утворитися не могли. Їх утворення є процесом керованим. Я став віруючим, почав вивчати Біблію і зрозумів, що батькові слова «Найбільша помста –  не помстить» йдуть звідтіля. У І посланні апостола Петра, 3 глава, 9 текст написано: «Не платіть злом за зло чи лайкою за лайку, а навпаки благословляйте, бо ви на те покликані, щоб унаслідувати благословення». Але завдяки поезії я усвідомив цю істину значно раніше».

За словами члена Товариства української культури «Славутич» Василя БАНКА, дискутувати на тему чи об’єднує література не має сенсу, звісно об’єднує, адже є світове значення літератури. На сьогодні, на жаль, склалася така ситуація, коли цінність мистецтва падає. Населення намагається вижити, працює на 2-3 роботах, а розумітися на мистецтві – це час і гроші. Проте художні виставки, музичні, поетичні вечори необхідні, це відволікає від проблем людину, облагороджує її думки. Така людина має інший менталітет».

Член Національної спілки письменників України та Спілки письменників Росії Софія БУНЯК сказала про таке: «Я була дуже здивована, коли дізналася, як сформульована тема нашого вечора. Мистецтво не може об’єднувати всіх. Йосип Бродський жив у Радянському Союзі. Це  була трагічна постать, талановитий чоловік, якому довелося поїхати закордон. Свого часу він дуже не гарні слова сказав про Україну і Шевченка. Сьогоднішня тема цікава, але маломасштабна. Ми не можемо говорити, що мистецтво і поезія нас об’єднає. Бо це творчість, і кожна людина творить так, як їй визначив Бог».

Костянтин ЧУБА: «Явище – це не творчість і те, що на злобу дня – не творчість».

Софія БУНЯК: «А навіщо нам говорити про «не творчість»?

Костянтин ЧУБА: «Бо нині багато речей, які створюються, є тимчасовими. А високі речі – об’єднують».

Василь БАНК: «Справа в тому, що хочемо ми того чи ні, нас роз’єднує політика, а мистецтво об’єднує. Мистецтво – це думка автора про певну річ чи процес. Цим можна захоплюватися і це об’єднує. Ми від цього отримуємо певну естетичну насолоду. Тому твір може подобатися або ні. Може викликати відразу, якщо є якийсь політичний підтекст й створений на замовлення. Тому й висловлювання Бродського ми можемо сприймати лише виключно зі знанням обставин».

Свою думку висловив і художник, член Товариства української культури «Славутич» Андрій КЛИМЕНКО: «Якщо мистецтво – це небо, то завдання митця – об’єднати, знайти точки дотику між людьми. Творчість – це трагедія людини в певній мірі. Маючи дар Божий і не маючи можливості жити буденністю, митець приречений на страждання».

Керівник Українського молодіжного клубу м. Москви, член спілки журналістів Росії Ярослав КОПЕЛЬЧУК зачитав свої вірші й передав слово дипломанту Міжнародного конкурсу сучасної української пісні «Українська ліра Санкт-Петербурга» Іванові МИХАЙЛИЧЕНКОВІ, у виконанні якого прозвучала низка композицій, зокрема, «Під вечір змовкла війна», «Дивлюсь я на небо»…

 

P. S.

Розмова тривала довго. Відбувався діалог між старшим і молодшим поколінням. Між тими, хто створює, і тими, хто сприймає створене. Говорили різними мовами з різних точок зору. Проте чули одне одного. Вміння слухати і чути – чи не найскладніше з мистецтв? І тут потрібен не просто талант. А талант мати високе небо!

 Олена Марченко.