Українська пісня продовжує свою подорож шляхами Росії. Культурно-просвітницькі маршрути Української народної хорової капели у цьому творчому році сягнули різноманітних російських регіонів: Краснодарський край, Сочі, Лазаревське (Фестиваль-лабораторія української культури ім. Василя Скуратівського “Роде наш красний”), місто Тула (Х Обласний фестиваль національних культур “Країна у мініатюрі”), Республіка Мордовія, місто Саранськ (Фестиваль української культури “Єднаймося, люба родино!”), місто Твер (Фестиваль української культури “Україна співає”), міста Липецьк та Задонськ (XII Всеросійський фестиваль народної творчості ім. Андрія Містюкова).
У перший день найулюбленішого літнього місяця липня Капела перегорнула іще одну чудову сторінку своєї духовної біографії. Ми мали честь співати у Святому місці перед його офіційним освяченням, а саме у Спасо-Преображенському та Нікольському храмах у селі Погост Касимівського району Рязанської області за особистим запрошенням настоятеля отця Миколая та матушки Ганни з благословення епископа Рязанського. Їхали з Москви здавалося довго, але в хорошу погоду, спостерігаючи чудові краєвиди.
Село Погост знаходиться в 6 кілометрах від селища Гусь Желєзний та в старовинних документах зветься “Гусський Погост”. У ХVII столітті Погост мав два дерев’яних храми та свій величезний базар, який конкурував з Касимівським. Торг існував своєму географічному положенню: село Погост розташовується на злитті річки Гусь з торговою артерією того часу, “Божьей дорогой!”, рікою Окою. Навіть назву свого села жителі пов’язують з коренем слова “погостить”. Дійсно багато гостей тут було завжди, особливо під час щорічного Преображенського ярмарку.
Божими молитвами, молитвами предків і пожервами нащадків були збудовані тут два великі білокаменні храми: зимовий, на честь Преображення Господня, та літній, пам’яті Святителя Миколая, епископа Мир Ликійського. Неподалік з’явилася і каплиця. Насамперед, привертає увагу дзвіниця Преображенського храму, яка була збудована у 1829 році за канонами класицизму, це складний малюнок колон, арок, постаментів. Її прикрашають чотирнадцять статуй пророків та преподобних. Є легенда, що дзвіниця була створена за проектом Растреллі. Преображенський храм започатковано у 1734 році і закінчено у 1830.
Никольський храм сприймається не таким легким. Кубічна форма пряма та строга, його прикрашають тільки колони, портали та три яруси вікон. Древня Русь, класична епоха та дев’ятнадцяте століття злилися у цьому назвичайному архітектурному ансамблі, це духовна історична пам’ятка світового значення.
Погост разом з цілою країною пережив тяжкі роки забуття Бога, і у 1988 році Храми знову були повернені церкві. Настоятелем був призначений священник Микола Швачка. З того моменту почався і досі триває важкий період відтворення цих храмів.
Українець за походженням, отець Миколай має чудовий голос – бас, добре відкрите людям серце, а глибокий погляд його теплих карих очей проникає прямо в душу. Завдяки матушці Ганні все навкруг освічене, прибране, і самі приміщення, і велике просторе подвіря, яке ніби пристирається зеленими горизонтами до самого неба.
Ось тут у Храмі біля самого алтаря зазвучала духовна музика у виконанні капели: “Богородице, Дево, радуйся” грецького розспіву; “Отче наш” з літургії Іоанна Златоуста Миколи Леонтовича, частини чотириголосної служби композитора ХVII століття Миколи Ділецького: “Единородный сыне”, “Приидите, поклонимся”; “Коль славен наш Господь” Дмитра Бортнянського… Було якесь дивне єднання між усіма, хто прийшов на зустріч з капелою і самими співаками у піднесеній атмосфері назвичайної благості.
Українська пісня продовжила своє звучання вже біля церкви на імповізованому концертному майданчику. Слухачі – прихожани розмістили дерев’яні лавки прямо на зеленій травиці. Зовсім по літньому світило червневе сонце. “Реве та стогне Дніпр широкий”, “Заграйте, музиченьки”, “Зеленеє жито”, “Чорна редька”, Розпрягайте, хлопці коні”, “Садок вишневий коло хати”, “Гей, наливайте повнії чаші” лунали над Погостом… Люди підспівували, хтось згадував свою рідню, хтось втирав набіглу сльозинку, відчуваючи любов до української пісні. Хотілося проспівати всі пісні, що знали!
У трапезній нас чекав чудовий смачний обід. Підтвердилася легенда про гостинність сельчан – духм’яні пироги із рибою, капустою та яблуком, смажена смачненька рибка, пахуча свіженька картопелька і чудовий трав’яний чай по особистому репепту матушки. Їли після молитви, говорили добрі, щирі слова, мріяли про нові зустрічі, зичили щастя, здоров’я і щоби ці Святі Храми отримали можливість піднялися після реставрації, щоби розквітало духовне життя сельчан, міцнішав приход, розвивалася церковна школа для малечі, щоби зазвучав на службі Божій за отцем Миколаєм церковний хор.
А подорож Капели продовжувалася у напрямку стародавньої Рязані. Дороги, дороги… Швидко їхати не вдавалося. Цікаве місто Касимів та Костянтиново (де народився Єсенін) залишилися нашими мріями на майбутнє.
Тішилися довгоочікуваним сонечком та живописними пейзажами за вікном – Мещьорський заповідник, де до сьогодні збереглася багатюща флора та фауна. Скільки нового завжди відкривається під час кожної поїздки! Невеликі села колись були багалюдними містами, могутніми фортецями зі своєю славетною історією. Рязанський стародавній Кремль, який знаходиться на високому пагорбі на рікою Трубеж, зустрів нас цілою симфонією дзвонів! Ці звуки очищають все навкруг, і в середині нас. Центральний музей “Палац Олега” повідав героїко-трагічну історію рязанської землі та її відродження. Скільки ж нового завжди відкривається під час кожної творчої поїздки!
Дуже хотілося б, щоб у Рязані згуртувалася українська громада і українська пісня заквітчала традиційні міжнаціональні свята.
Культурно-просвітницький проект “Творчі маршрути Української народної хорової капели” триває…
Вікторія Скопенко.
