Iнформацiйно-просвiтницька та освiтня Опубліковано 16.03.16

Дещо про архітектуру схилів Дніпра / Немного об архитектуре склонов Днепра

1 Як часто, милуючись архітектурою міста чи селища, ми замислюємося не лише про стиль споруди, її часову приналежність,  історію її жителів, а й про автора будови? Певно, чи не найрідше, адже не завжди вистачає часу, щоб зануритися у процес дослідження того, що не має безпосереднього відношення до нашого “особистого світу”. Для наукових розвідок є вчені, фахівці чи й просто глибокозалюблені в архітектуру, історію, культуру люди.

Одна з них – кандидат архітектури Людмила Карабут, зустріч з якою мала б відбутися 15 березня у Національному культурному центрі України в Москві (на продовження циклу лекцій про історію української архітектури в межах проекту “Архітектура. Грані століть”). На жаль, пані Людмила не змогла взяти участь у розмові цього разу, проте передала тези своєї доповіді та відеоматеріали.

Гостей вечора привітала начальник відділу інформації і діаспори, заслужений працівник культури України і Росії Вікторія Скопенко. Будучи корінною киянкою та спираючись на матеріали Людмили  Карабут, Вікторія Іванівна із великим задоволенням розповіла про архітектуру схилів Дніпра, її таємниці й, зокрема, про одного із найбільш плідних зодчих, видатного архітектора, педагога і громадського діяча Володимира Ніколаєва, який звів чималу кількість будинків у Києві (на сьогодні їх збереглося не менше сотні!).

Навчався майбутній архітектор в Петербурзькій Академії мистецтв. У Києві він став міським (1873-1887), а згодом і єпархіальним архітектором (1875-1898), архітектором Києво-Печерської лаври (1893-1899). Займав посаду голови правління Київського літературно- артистичного товариства та голови архітектурного відділу Київського відділення Імператорського російського технічного товариства. Один із засновників (1901) і був незмінним директором Київського художнього училища. За майже сорок років своєї діяльності в Києві архітектор звів 18 церков, 3 монументи, 27 громадських будівель і сотні приватних будинків.

Володимиру Ніколаєву належить робота над пам’ятниками Миколі Глінці, Богдану Хмельницькому, імператору Миколі І, пам’ятна дошка київському генерал-губернатору Дрентельну.

Серед найцікавіших його робіт: Купецьке зібрання з чудовим концертним залом (1894), де нині знаходиться Національна філармонія України; корпуси Єврейської лікарні (1884-1896; нині частина Київської обласної лікарні); лікарня для чорноробів (1892-1894; нині інститут охорони материнства і дитинства “Охмадит”); Трапезна церква в Києво-Печерській лаврі (1893-1895) та ін.

Храми, зведені Ніколаєвим, вважаються найбільш цінною частиною його спадщини. Всього у Києві та Київській єпархії він побудував їх більше вісімдесяти. Володимир Ніколаєв дотримувався “візантійського” і “російського” стилів. Зразками його робіт у “візантійському” стилі є Вознесенська церква (1884-1888) на Байковому кладовищі, Трапезна церква в Лаврі, Стрітенська церква (не збереглася), Введенська (1880-ті роки, не збереглася), Благовіщенська (1885-1887 роки, не збереглася), Олександро-Невська (1888-1889, не збереглася) церкви. В “російському стилі” витримано комплекс Покровського монастиря (1896-1911), каплиця на Лук’янівці (1891, не збереглася).

Будови, створені Ніколаєвим, вражають красою інтер’єру. Серед найяскравіших робіт: особняки Терещенка (1877-1884 роки, де нині –  Київський музей російського мистецтва); Лібермана (1898; нині – будинок Спілки письменників України); Гальперіна (1899; нині – будівля комітетів Верховної ради України); Симиренка (1890-е) та ін.

Володимир Ніколаєв є автором кількох публікацій з питань архітектури, реставрації, архітектурного законодавства.

Помер архітектор 11 листопада 1911 року, і похований на Аскольдовій могилі, проте кладовище звідти згодом було перенесено і, на жаль, надгробок не зберігся.

Марія Сіверська.

***

Как часто, любуясь архитектурой города или поселка, мы задумываемся не только о стиле постройки, её временной принадлежность, истории её жителей, но и об авторе строения? Скорее всего, что редко, ведь не всегда хватает времени, чтобы погрузиться в процесс исследования того, что не имеет непосредственного отношения к нашему “личному миру”. Для научных исследований есть ученые, профильные специалисты или просто любители архитектуры, истории, культуры люди.

Одна из них – кандидат архитектуры Людмила Карабут, встреча с которой должна была состояться 15 марта в Национальном культурном центре Украины в Москве (в продолжение цикла лекций об истории украинской архитектуры в рамках проекта “Архитектура. Грани веков”). К сожалению, Людмила не смогла принять участие в разговоре в этот раз, однако передал тезисы своего доклада и видеоматериалы.

Гостей вечера приветствовала начальник отдела информации и диаспоры, заслуженный работник культуры Украины и России Виктория Скопенко. Будучи коренной киевлянкой и опираясь на материалы Людмилы Карабут, Виктория Ивановна с большим удовольствием рассказала об архитектуре склонов Днепра, её тайнах и, в частности, об одном из самых плодовитых зодчих, выдающемся архитекторе, педагоге и общественном деятеле Владимире Николаеве, который возвёл немалое количество домов в Киеве (на сегодняшний день их сохранилось не менее сотни!).

Учился будущий архитектор в Петербургской Академии художеств. В Киеве он стал городским (1873-1887), а впоследствии и епархиальным архитектором (1875-1898), архитектором Киево-Печерской лавры (1893-1899). Занимал должность председателя правления Киевского литературно-артистического общества и председателя архитектурного отдела Киевского отделения Императорского русского технического общества. Один из основателей (1901) и бессменный директор Киевского художественного училища. За почти сорок лет своей деятельности в Киеве архитектор возвел 18 церквей, 3 монумента, 27 общественных зданий и сотни частных домов.

Владимир Николаев автор памятников Николаю Глинке, Богдану Хмельницкому, императору Николаю І, памятная доска киевскому генерал-губернатору Дрентельну.

Среди наиболее интересных его работ Купеческое собрание с прекрасным концертным залом (1894), где сейчас находится Национальная филармония Украины; корпуса Еврейской больницы (1884-1896; ныне часть Киевской областной больницы); больница для чернорабочих (1892-1894; ныне институт охраны материнства и детства “Охматдет”); Трапезная церковь в Киево-Печерской лавре (1893-1895) и др.

Храмы, построенные Николаевым, считаются наиболее ценной частью его наследия. Всего в Киеве и Киевской епархии он возвёл их более восьмидесяти. Владимир Николаев придерживался “византийского” и “русского” стилей. Образцами его работ в “византийском” стиле является Вознесенская церковь (1884-1888) на Байковом кладбище, Трапезная церковь в Лавре, Сретенская церковь (не сохранилась), Введенская (1880-е годы, не сохранилась), Благовещенская (1885-1887 годы, не сохранилась), Александро-Невская (1888-1889, не сохранилась) церкви. В “русском стиле” выдержано комплекс Покровского монастыря (1896-1911), часовня на Лукьяновке (1891, не сохранилась).

Строения, созданные Николаевым, поражают красотой интерьера. Среди ярчайших работ: особняки Терещенко (1877-1884 годы, где ныне – Киевский музей русского искусства); Либермана (1898; ныне – здание Союза писателей Украины); Гальперина (1899; ныне – здание комитетов Верховной рады Украины); Симиренко (1890-е) и др.

Владимир Николаев является автором нескольких публикаций по вопросам архитектуры, реставрации, архитектурного законодательства.

Умер архитектор 11 ноября 1911 года, и похоронен на Аскольдовой могиле, однако кладбище оттуда впоследствии было перенесено и, к сожалению, надгробие не сохранилось.

Мария Сиверская.