Триває ювілейний рік з дня народження Великого Сина українського народу – Тараса Шевченка. Серед низки презентацій, наукових конференцій, урочистих вечорів, які відбуваються у Національному культурному центрі України в Москві протягом 2013-2014 років, – тематичні засідання молодіжної літературної студії “Когорта”.
Особистість Тараса Шевченка неможливо пізнати до кінця, як неможливо пізнати таємницю геніальності. Але доторкнутися до неї – наче піднятися над собою у високе, вічне… От і літстудійці цього вечора спробували доторкнутися словом, роздумами, історичними екскурсами.
У квітні ключовим питанням для обговорення було “Тарас Шевченко – той, хто надихає на творчість”, а вже в травні розмову натхненно продовжили історичною тематикою у творчості Кобзаря.
Яскравi, колоритнi замальовки з української iсторiї, в яких відчувається жаль за славним минулим часів козаччини, протест проти того, що “над дiтьми козацькими поганцi панують” присутні в Шевченкових творах “Іван Підкова”, “Гайдамаки”, “Чигрине, Чигрине” та ін. Саме довкола них і вибудував свою розповідь керівник Українського молодіжного клубу Москви Ярослав Копельчук, акцентувавши увагу присутніх на тому, що за допомогою слова Шевченко прагнув розбудити пам’ять народу, нагадати про мужнiсть i героїзм предкiв, збудити в них національну свідомість.
Одним iз найчастiш вживаних слів у поезiї Тараса Шевченка є Україна. Ярослав Копельчук на прикладі поеми “Катерина” за допомогою бінарних опозицій проаналізував образ України у спадщині Кобзаря. Це – і Україна-мати, i Україна блудна. Україна героїчна i Україна поневолена. Цю другу, iсторично минущу Україну Шевченко проклинав заради першої – України неминущої.
А Україна таки неминуща, як і чисті глибокі джерела людських сердець, які там мешкають. Літстудієць Андрій на вечір прийшов у яскравій українській вишиванці. Андрій – росіянин, жодного дня в Україні не жив, самотужки вчить українську мову. Звідки така гарна сорочка запитуємо? Він червоніє і відповідає, що не втримався, на травневі літав до України, й бабуся коханої дівчини подарувала йому вишиванку… При цьому очі у хлопця світяться й українською говорить майже досконало!
В Україну iдiть, дiти!
В нашу Україну…
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу.
Часточка по-родинному теплого вечора залишиться в пам’яті літстудійців надовго, адже кожен відкрив щось нове для себе – чи то в історії України, чи то в літературному процесі, чи в морально-етичних принципах українців. Твори Шевченка вкотре нагадали нам про почуття обов’язку, волелюбність, людську гідність.
***
Вечір 14 травня добіг кінця, перегорнувши 21 рік з часу створення Національного культурного центру України – духовного наступника Шевченкової присутності в Москві.
Олена Марченко. Фото автора.
