Iнформацiйно-просвiтницька та освiтня Опубліковано 08.02.17

До 230-річниці з дня народження Устима Кармелюка

КАРМАЛЮК«За Сибіром сонце сходить…

Хлопці, не зівайте:

Ви на мене, Кармалюка,

Всю надію майте!»

Уже давно не ходить українським Поділлям Устим Кармелюк, та його справа живе в піснях, віршах, книгах і фільмах. Про нього ніколи не забуде народ,  адже він був справжнім  лицарем українського духу.

У 2017 році виповнюється 230 років з дня народження Кармелюка. І в Національному культурному центрі України у м. Москві відбулася зустріч членів Українського молодіжногой клубу, на якій згадували цю історичну постать як людину непоборну духом, незламну тілом.

Устим Кармелюк вісім разів утікав із в’язниці! За своє життя був битий батогами понад вісімсот разів. Розмовляв чотирма (за деякими відомостями п’ятьма) мовами. Вороги називали його розбійником, чаклуном. Народ – месником, характерником… Він, ніби Робін Гуд: відбирав у багатих, аби роздати бідним. Навряд чи він керувався термінами або політичними теоріями – просто робив те, що міг.

Ярослав Копельчук.

Наша довідка:

Устим Кармелюк (Кармалюк) народився 27 лютого (10 березня) 1787 року в селі Головчинці Літинського повіту Подільського воєводства (нині село Кармелюкове Жмеринського району Вінницької області).

Він володів грамотою та достатньо розумів російську, польську мови та ідиш. У віці 17 років його забрали до двору пана Пігловського. Хлопець був роботящий, але непокірний. Поміщик не міг пережити того, що його кріпак не дозволяв собою керувати, а тому вирішив позбутися його і у 1812 році віддав на 25 років до царської армії. Проте Устим Кармелюк втік і згодом очолив ватагу кріпаків та військових-дезертирів, яка нападала на маєтки панів.

У 1814 році очолив повстанський рух селян в Літинському, Летичівському й Ольгопільському повітах. У 1817 році жандарми схопили Кармелюка. Його засудили до страти, замінивши її в останню мить 25 ударами батогом і 10 роками каторги в Сибіру. Та Кармалюк втік із етапної в’язниці. Повернувшись на Поділля, продовжував боротьбу, доки його знову не схопили під час облави. Скориставшись знанням російської мови й відповідними документами, видавав себе під час слідства за солдата з Костроми. Витримка не зрадила його й тоді, коли слідчі привели рідних і  до нього радісно кинувся його 8-річний син Остап. Невдовзі після того, як його запроторили у Кам’янець-Подільську фортецю, він організував разом з іншими в’язнями свою четверту втечу. Однак його поранили і прикували до кам’яного стовпа у вежі Юлія II (Папській), яку згодом назвали Кармелюковою.

У 1830-1835 роках селянський рух під проводом Кармелюка охопив усе Поділля, суміжні з ним райони Бессарабії, Волині та Київщини. У ньому брали участь близько 20 тис. селян, які здійснили понад 1000 нападів на поміщицькі маєтки.

Протягом 23 років боротьби повстанські загони Кармелюка здійснили понад 1 тис. нападів на поміщицькі маєтки. Захоплені у поміщиків гроші та майно роздавали селянській бідноті.

За словами тих, хто знав або бачив Кармелюка, Устим був не дуже високий, але плечистий, незвичайно сильний, дуже розумний.. Не любив розбійникік, карав даремних злодіїв.

Кармелюка вбив із засідки шляхтич Рутковський. Стріляли, говорить переказ, не кулею, а срібним ґудзиком — тільки так можна убити характерника, тобто чаклуна, яким вважали отамана.

Тіло ватажка ще довго возили селами, щоб залякати селян. Поховали його в Летичеві (нині Хмельницька область), де 1974  року на постаменті-валуні поставили 5-метровий пам’ятник.

Образ Кармалюка відобразили у своїх творах Михайло Старицький, Стапен Васильченко, Марко Вовчок, Василь Кучер та інші. Фольклор про  народного героя збирали Микола Костомаров і Тарас Шевченко (останній назвав його «славним лицарем»).

До наших часів дійшов лише опис зовнішності Кармалюка, а єдиний достовірний його портрет належить пензлю Василя Тропініна, відомий у кількох копіях, одна з яких зберігається в Ермітажі.

(За матеріалами Вікіпедії).