Iнформацiйно-просвiтницька та освiтня Опубліковано 24.06.15

«Спадкоємність поколінь» у творчості

аватарУ Національному культурному центрі України в Москві проходить унікальна за своїм змістом виставка – «Спадкоємність поколінь», на якій представлено роботи двох майстрів – члена Національної спілки художників України, Творчої спілки художників Росії Миколи Павленка з Харкова та його онуки члена Міжнародної творчої спілки художників Росії Ірини Краснової, яка сьогодні живе і працює в Москві.

У цій родині всі митці, починаючи від прадіда Івана Івановича, який почав малювати вже на пенсії. Дідусь Микола Павленко – автор графічних, монументальних та живописних робіт на історичні та міфологічні теми, портретів, пейзажів. Батьки – художники-реставратори. Тому не дивно, що Ірина народилась із олівцем у руках.

З 9 травня 2015 року в Інтернеті за ініціативи Ірини Краснової стартував проект «Покоління. Зв’язок часів», приурочений Дню Перемоги та її прадіду і діду, які пройшли всю Велику Вітчизняну. Виставка «Спадкоємність поколінь» є свого роду продовженням цього проекту.

Микола Миколайович народився на Ставропіллі. У 1949 р. поступив до Харківського політехнічного інституту та відвідував вечірню студію при Харківському художньому інституті. І хоча діяльність його була пов’язана з оборонною промисловістю, весь вільний час він присвячував живопису. Учився у народного художника України Адольфа Константинопольського, який на багато років став його одним із найкращих друзів. Микола Павленко – яскравий представник класичного реалістичного живопису. Досить тільки подивитися на його портрети, пейзажі, натюрморти та сюжетні картини, представлені на виставці, і розумієш, що ти бачиш перед собою основи основ, з яких і виросла онука Ірина. Вона, всотавши в себе все це, пішла власним шляхом, як то кажуть, в ногу з часом, але спираючись на дідові традиції у передачі світла і тіні, у компонуванні робіт тощо.

Свої перші «витвори мистецтва» вона залишала на шпалерах, на яких через три роки вже не залишилось жодного чистого сантиметра. Але до того часу, коли їх замінили, Ірина вже перейшла на наступний рівень – тепер вона малювала на папері аквареллю. У дитинстві вона плела з бісеру та макраме, але захопленість малюванням тільки збільшувалась і у 12 років Ірина таємно від батьків (!) успішно склала іспити до художньої школи та була зарахована до першого класу.

Разом із батьками ще немовлям (Ірині не було і року) вона почала «відвідувати» і місцеві, і світові музеї за кордоном. І ця звичка – ходити по музеях – у неї, як то кажуть, виробилася з роками.

Після закінчення художньої школи поступила до Харківського художнього лицею при Харківському художньо-промисловому інституті. Ліцей тільки-но було відкрито, там працювали інститутські педагоги, а тому атмосфера була напрочуд творчою та дорослою. Логічно, що далі був цей же інститут. Одночасно Ірина стала надсилати свої роботи на різні конкурси. Так вона потрапила до Афін, де єдина представляла Україну.

У 90-х роках художниця переїхала до своєї історичної батьківщини – у Москву, де зацікавилась можливостями реклами та графічного дизайну. Сьогодні вона – член творчої Спілки дизайнерів Росії.

На виставці в Культурному центрі представлено твори Ірини із різних мистецьких проектів.

Графічні роботи (Ірина говорить, що графіка – це її друге Я) із серії «Чайна традиція» – «Романтичне побачення в Лондоні», «Куди піти зі своїм маленьким непосидою» і «Старий добрий англійський пиріг», виконані у змішаній техніці, у минулому році були відзначені у виставковому проекті «Британські сюжети», присвяченому Року Великобританії у Росії.

Особливий інтерес викликають японські гравюри із серії «Спогади про японську гравюру», виконані в особливій техніці з використанням акварелі, що надає їм надзвичайної свіжості. Вони також відзначені дипломом ІІ ступеня на бієннале камерної акварелі, присвяченої 200-річчю Луїджі Премацці. «Після виступу», «Квітуча сакура», «Віяло», «Самурай» та інші. Головні персонажі цих робіт – самураї, гейші, театр Кабукі, квітуча сакура – передають дух таємничої Японії.

У проекті «Трикрапка» представлено чотири роботи, в яких авторка розкрила суть морального вибору, перед яким рано чи пізно опиняється із нас робить  Це три жіночі портрети – «Віддзеркалення», «Відображення» та «Чистота» і картина «Сфери». І в кожній акцент зроблено на очах як дзеркалі душі. Всі виконані у змішаній техніці (написані на полотні, а потім роздруковані).

І ще одному проекті відзначилась Ірина – як ілюстратор дитячих книжок. Це окрема сторінка в її творчості. Вона завжди з задоволенням спостерігала за маленькими дітьми з олівцем у руках, її зачаровували їхня відкритість та щирість. І коли запропонували проілюструвати дитячу книжку, з радістю використала вже нароблений матеріал. Книжка Олексія Аулова «Бумбастик» уже отримала кілька престижних нагород.

І наостанок повідомлю, що колекція художніх робіт Культурного центру поповнилась ще одним витвором мистецтва пензля Миколи Павленка.

Виставка триватиме до кінця липня.

Ассоль Овсянникова-Мелентьєва. Фото автора.