Iнформацiйно-просвiтницька та освiтня Опубліковано 17.09.13

Творча зустріч із Борисом Олійником у Москві

P1170587-1У Національному культурному центрі України в Москві відбулася творча зустріч із видатним українським поетом, громадським діячем, Героєм України, лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка, головою Українського фонду культури Борисом Іллічем Олійником.

Без перебільшення, сьогодні ім’я Бориса Олійника вже стало легендарним. Він — людина, яка зіграла визначну роль у долях багатьох відомих особистостей, допомагаючи у творчому зростанні. А ще він людина воістину мужня. Треба лишень згадати його поїздку в 1986 році до Чорнобиля (до речі, він це зробив першим із письменників), репортажі на Центральному телебаченні із зони відчуження та гостру статтю «Испытание Чернобылем» у всесоюзній «Литературной газете». Згадаймо ще, як у 1988 році на Всесоюзній конференції КПРС Борис Олійник уперше сказав гірку правду про  голодомор 1933 року і вимагав розкрити її повною мірою. Були ще поїздки по гарячих точках етнічних конфліктів на території колишнього Союзу. Тоді Борис Ілліч обіймав посаду віце-голови палати Національностей Верховної Ради СРСР. Серед них: Боснія та Герцеговина, Югославія (був там під час бомбардування і в результаті написав есей «Хто наступний?»), Ірак (це вже 2002 рік, коли Борис Ілліч був у складі Парламентської Асамблеї Верховної Ради України як її віце-президент).

Знати особисто цю людину, мати можливість спілкуватися з нею і слухати-слухати-слухати — величезна життєва вдача і неабияке щастя.

Відкриваючи зустріч із поетом, генеральний директор Центру Володимир Мельниченко знайшов несподіваний підхід до творчості Бориса Олійника — через власну дослідницьку роботу.

Познайомившись уперше з Борисом Іллічем, ще студентом усередині 60-х років минулого століття, я проніс через усе життя пам’ять про те, що він уже тоді був для молоді духовним орієнтиром. Для мене Борис Олійник ненав’язлива совість української нації.

Пишучи про Тараса Шевченка, я раз у раз говорив собі про те, що Олійник суголосний із ним.

— Але ж не на рівні… (втрутився у монолог Борис Ілліч).

Геніальні люди і не можуть бути врівень один із одним. Кожен із них — вершина. Недосяжна. І Ви також одна з них, Борисе Іллічу. А я кажу про суголосність. Скажімо, свого часу Тарас Шевченко підніс історичну, рятівну для нації значущість Українського Слова. Того слова, яке пламенем взялось і людям серце розтопило:

І на Украйні понеслось,

І на Україні святилось

Те слово, Божеє кадило,

Кадило істини. Амінь.

І до таких, саме Шевченкових висот, Ви підняли Українське Слово на рубежі століть і тисячоліть, коли Україна здобула незалежність:

Трубить Трубіж. На роковій межі

В останній бій виходимо при слові,

Бо тільки Слово береже в основі

Безсмертя української душі.

Під час роботи над біографією в моїх розмовах із Майстром часто виникав Борис Олійник. Одного разу запитав у Богдана Сильвестровича, що йому найбільше запамяталося з дитинства. Він у відповідь: «Війна. Про це найкраще написав Борис Олійник». Ішлося про вірш «9 травня 1945 року». Сам Олійник створив його як автобіографічний, бо, старший від Ступки майже на шість років, пережив війну в окупації, а День Перемоги зустрів уже на десятому, шкільному році життя. Але Ступка, котрому тоді йшов лише четвертий рік, ось про ці поетові рядки сказав, що вони написані нібито про нього:

Вже доростають сини.

Я ж через видива сірі

Все ще біжу із війни

І прокидаюсь у мирі.

Коли Володимир Юхимович розповів, як на питання «Хто, на Вашу думку, особливо тепло і піднесено пише про матір», Богдан Ступка миттєво відповів: «Борис Олійник», на героя нашої зустрічі очікував музичний сюрприз — «Пісня про матір» у виконання сімейного ансамблю «Барвінок» Національно-культурного об’єднання українців «Криниця» з Московської області. Зал був настільки зворушений виконанням, що навіть чоловіки не соромилися сліз…

Продовжуючи розповідь, Володимир Мельниченко наголосив, що  й про батька, на думку Богдана Сильвестровича, краще за всіх написав знову ж таки Борис Ілліч у вірші «На березі вічності».

— Якось у мене зайшла мова про незіграного Ступкою Гамлета. Тоді він несподівано процитував такі рядки Бориса Олійника:

Вийшов Гамлет з древнього туману

Тихо і повільно, як журба,

Чорним знаком вічного питання

Перед ним схилилася верба.

Богдан Сильвестрович вважав, що це вражаюче — Гамлет і верба…

Коли я працював над книгою «Українські наголоси московських храмів», згадав, як свого часу високопоставлені чиновники-атеїсти раптом стали віруючими. Довго не знаходив, як ємко й точно передати суть цього непривабливого феномену. Відповідь знайшов у Бориса Олійника. Він убивчо написав про найвищих московських можновладців, які з органічного безбожжя по-фарисейськи вскочили у чужий їм Божий храм:

Коли у храм упхався,

                                     і рогато

До образів посунув навмання,

З ікони одсахнулась Божа Мати,

Від нього затуливши немовля.

 

І тьма несвітня демоном звелася,

Згасивши вмить лампади і свічки.

І тільки очі всепрощенні Спаса

Взялись огнем

                           уперше за віки.

Під час зустрічі у виконанні автора прозвучали поезії: «Останній листок з клена…», «Диво неповторне», «Ім’я Його…», «Цей вертеп заштатних блюдолизів», «Осторога», «Ватаг спинив голодну вовчу зграю», «Конвергенція», «Безсоння», «Дістали», «Три сонця явилось йому в небесах», «Цей тоскний день, закроєний з туману», «І всі нам винні», «Оптимістичне», «Ви думали», «Спомин», «Знайоме», «Чекання», «Ілюзія», «Не повернувсь», «Гість», «Чи нам і справді вже забракло слів…», поема «Видіння», «Притча про славу» та інші.

Кожний твір викликав живий відгук у присутніх: аплодували, сміялись, хитали головами на знак згоди з авторськими поетичними оцінками, затамовували подих, коли «приміряли» на себе ту чи іншу ситуації і… жили разом з автором його Словом. Співпереживали!

Передслово генерального директора Центру, палкого прихильника Бориса Ілліча, та почуті у виконанні автора твори ще раз переконали в тому, що Борис Олійник ніколи не писав і не пише взагалі «про щось», навіть в інтимній ліриці, хоча сам себе ліричним поетом не вважає. Він осмислює кожне явище, він завжди вірний власним ідеалам і відповідальний за кожен свій крок.

Було ще одне музичне вітання для Бориса Ілліча. У виконанні лауреата міжнародних конкурсів, студентки Московської консерваторії ім. П. Чайковського Анастасії Ведякової (скрипка) та артиста оркестру Великого театру Максима Золотаренка (віолончель) прозвучали дві українські пісні «Туман яром» та «Ніч яка місячна», а також три п’єси Семена Гулака-Артемовського з опери «Запорожець за Дунаєм» —  «Мазурка», «Стоїть явір над водою», «Козачок».

Борис Ілліч слухав заворожено. І хто знає, можливо, саме в цю мить в його душі народжувались нові рядки, навіяні українськими мелодіями…

А наприкінці зустрічі взяв слово генеральний директор, заступник голови  Правління Спілки письменників Росії Володимир Середин, який розповів про ідею видання в Росії збірки перекладів російською творів Бориса Олійника, до якої ввійдуть як вірші, що вже неодноразово видавались у Росії, так і ті поезії, що не були перекладені російською. До речі, один із перекладів прозвучав і під час творчої зустрічі у виконанні відомого поета-перекладача Віталія Крикуненка. Це був вірш «Ім’я Його».

Володимир Григорович наголосив, що виданням цієї збірки Спілка письменників Росії хоче віддячити Борису Іллічу за те, що він продовжує велику літературну традицію, започатковану класиками української літератури Павлом Тичиною, Максимом Рильським, Дмитром Павличком, Володимиром Сосюрою. Як і вони, Борис Олійник веде за собою молоде покоління, допомагаючи йому стати на крило. Поету властиві турбота про людей, про друзів, а тому чимало ідей реалізовуються завдяки його ініціативам, а перед молодими письменниками та поетами саме він частенько відкриває дорогу в літературу.

Володимир Середин розповів, як напередодні тепло і радо зустріли Бориса Ілліча на святкуванні 80-річчя з дня народження голови Спілки письменників Росії Валерія Ганічева, де Борис Олійник зачитав вітання від Президента України Віктора Януковича. І подумалось, що дійсно достойнішої кандидатури годі й шукати в Україні.

Після закінчення вечора до Бориса Ілліча вишикувались у довгу чергу бажаючі взяти автограф та сфотографуватися. Були й ті, хто дарували йому власні книжки.

Ассоль Овсянникова-Мелентьєва. Фото автора.