Iнформацiйно-просвiтницька та освiтня Опубліковано 10.10.13

Лариса Білан: “Театр – це моє життя”

File00039 жовтня у Національному культурному центрі України в Москві відбувся ювілейний вечір лауреата міжнародних конкурсів, арт-директора Українського музично-драматичного театру-антрепризи “Еней” Лариси Білан.

Дискурсом в історію і влучним спостереженням відкрив вечір генеральний директор Національного культурного центру України в Москві, доктор історичних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Володимир Мельниченко: “Згадуючи свої приїзди до Москви, Тарас Шевченко в одному з листів написав: “Зайшов у театр”. На жаль, не вдалося встановити, в який саме театр він заходив, можливо, це був Малий театр, де на той час вже понад двадцять років працював Михайло Щепкін… Згадує Тарас Шевченко у листах і “закарлючисті вулиці московські”. Тут вже точніше можна сказати, що це був Арбат, величезна ймовірність і того, що він бачив будинок, в якому зараз знаходиться Культурний центр України. Очевидно, що якби Тарас Григорович проходив по тих  вулицях сьогодні, то він би зайшов у театр “Еней” найперше.”

Володимир Юхимович  відзначив артистів театру грамотою Національного культурного центру України в Москві за плідну роботу в період становлення театру, популяризацію українського музично-театрального мистецтва на теренах Російської Федерації та з нагоди відкриття V Творчого сезону.

Він також сердечно привітав Ларису Білан з ювілеєм і зачитав вітальну адресу від колективу Культурного центру: “Дякуючи вашій ініціативності, професіоналізму та самовідданості, театр збагачує і розширює свій репертуар, духовно надихає глядачів, розкриває неповторну красу української пісні та рідного слова. У цей святковий день зичимо наснаги та здійснення нових театральних проектів. Хай і надалі Ваша невичерпна енергія, міцне здоров’я і творче натхнення будуть запорукою плідної праці в ім’я України”.

З вітальним словом виступила радник з питань культурно-гуманітарного співробітництва та інформаційної роботи  Посольства України в Російській Федерації  Галина Степаненко. Вона зачитала слова подяки від Надзвичайного і Повноважного Посла України в Російській Федерації Володимира Єльченка на адресу Лариси Білан за вагомий особистий внесок у розвиток, популяризацію та збереження українського музично-театрального мистецтва, високий професіоналізм, активну участь у житті української громади Росії.

Багато теплих слів прозвучало від друзів, колег, шанувальників творчості Лариси Білан. Колектив театру цього вечора вітав свого арт-директора піснями, танцями, уривками з театральних постановок.

Сама ж ювілярка, дякуючи гостям, відзначила, що театр – це її життя. Про те, коли вона вперше вийшла на сцену та свою улюблену роль Лариса говорить з особливим теплом:

- У віці 10-11 років я була бандуристкою і  навчалася в музичній школі міста Полтави, вже тоді були перші музичні звіти і виходи на сцену. Вважайте – все життя на сцені!

Далі я навчалася в Московській державній консерваторії імені Петра Чайковського. Моя викладач, професор Ірина Костянтинівна Архіпова називала мене Орлеанською дівою. Адже в мене завжди спрацьовувало  відчуття правди і справедливості, можливо тому і образ Жанни д’Арк – мій улюблений.

Одразу після консерваторії мені пощастило попрацювати у Великому театрі. Це для мене  – досвід на все життя, який дає мені наснагу й нині, робить легким творчий шлях.

Довкола театру “Еней” вже п’ять сезонів гуртуються люди різного віку. Для мене це – велика відповідальність.

- На які прем’єри найближчим часом можуть розраховувати глядачі?

- Наближається 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка і ми готуємо нову версію вистави “Думи Тараса”, це основна наша робота зараз, яку, сподіваюся, покажемо в листопаді. Перед Новим роком плануємо зробити музично-театральну постановку “Зимовий Миколай”, а потім готуватимемося до “Шельменка-денщика”. Є замовленя на казку “Жив-був пес”, 20 квітня святкуватимемо день народження нашого театру тощо.

- У Вас творча родина, адже і чоловік, Микола Решетняк, артист театру…

- Ви конкуренцію маєте на увазі? (Посміхається). У нашій родині якщо і “підіймаються шаблі”, то лише за мистецтво і конкуренція є, але справжня, здорова. І я дуже ціную допомогу чоловіка. У нас – команда, і довкола нас – команда.

У нашому театрі вісімдесят відсотків людей з професійною освітою. Ми прагнемо до позитивної і якісної динаміки розвитку, намагаємося шукати нові шляхи реалізації талантів наших артистів.

- В театральній родині і діти мають бути театралами?

- Так! Наша дочка Олександра, хоч і живе зараз у Петербурзі, проте сумує за сценою. Вона грала в одній з наших вистав царицю. І сьогодні готова “увійти в роль”.

Олена Марченко.