Iнформацiйно-просвiтницька та освiтня Опубліковано 31.10.14

До 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Презентація Музею Т. Г. Шевченка Шевченківського меморіалу на Тарасовій горі (м. Канів)

аватар«Шевченкове слово закликає нас до єднання,

до злагоди в ім’я майбутнього України.

У ньому наша історія, сучасність,

наші болі і мрії… Він з нами і в нас»

Із книги відгуків

Шевченківського заповідника.

 

 

У Національному культурному центрі України в Москві відбулася презентація Музею Т. Г. Шевченка Шевченківського меморіалу на Тарасовій горі (м. Канів) за участю заступника генерального директора з наукової роботи, кандидата історичних наук Світлани Брижицької.

Вечір відкрився піснями на слова Тараса Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий…» та «Наша дума, наша пісня» у виконанні Української народної хорової капели Москви під керівництвом заслуженого працівника культури України та Росії Вікторії Скопенко.

Представляючи Світлану Анатоліївну, генеральний директор Центру Володимир Мельниченко зауважив, що ця зустріч символічно завершує перший рік відзначення 200-річчя з дня народження Кобзаря, який було розпочато у Центрі 31 жовтня 2013 року відкриттям погруддя Тараса Григоровича у Шевченковій залі та проведенням Міжнародної наукової конференції за участю провідних шевченкознавців України та Росії. (Нагадаю, що ЮНЕСКО затвердила проведення святкувань цієї видатної річниці у світі протягом двох років – 2014 та 2015-го.)

Саме в цій залі проходили художні виставки та презентації книг, саме тут розпочала свою діяльність Українська молодіжна вітальня, а місяць тому нові видання Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України презентував Сергій Гальченко. Сьогодні ж під мудрим поглядом Тараса Григоровича ми дізнались про нові видання Шевченківського заповідника.

Світлана Анатоліївна представила цікавий відеоматеріал із відзначень Шевченкової річниці, які відбулися в заповіднику в дні народження та смерті поета 9 та 10 березня та в день його поховання 22 травня. Окремо зупинилась на святкуваннях 75-річчя Шевченківського заповідника та візиті генерального директора Культурного центру, доктора історичних наук, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Володимира Мельниченка на Канівську землю. До речі, подарована Володимиром Юхимовичем карта московського перебування Тараса Шевченка, вже вмонтована в постійну експозицію музею.

Світлана Брижицька розповіла про історію заповідника, експозицію Музею Т. Г. Шевченка, його роботу та сьогоднішні можливості. До речі, минулого року музей був відзначений на Всеукраїнському конкурсі «Сто кращих товарів України» в номінації «Екскурсійні послуги».

1Серед представлених нових шевченкознавчих видань була книга Раїси Тарани «Тарасова світлиця», в якій розповідається про історію першого народного музею Кобзаря у світі – Тарасову світлицю, її відновлення на території Шевченківського національного заповідника та про нащадків довголітнього охоронця Шевченкової могили Івана Олексійовича Ядловського.

Тарасова світлиця – це звичайна українська хата. Вперше вона була збудована на Тарасовій горі на народні кошти в 1884 році і першим її експонатом у був «Кобзар» – рідкісна на ті часи книга. Її відкриття відбулося одночасно зі встановленням на могилі пам’ятника-хреста. Але первісна хата була розібрана у 1930-х роках у зв’язку з будівництвом сучасного музею. Рішення її відновлення було прийнято з нагоди 175-річчя з дня народження Кобзаря. Процес цей зайняв чотири роки, і в 1991-му Тарасова світлиця знову відчинила свої двері для відвідувачів.

Книга Ольги Білокінь «Під знаком Шевченкового слова» представляє собою низку лінгвістичних 2нарисів за тестами книг відзивів на Тарасовій горі. До речі, про першу книгу вражень, яка з’явилася в 1897 році в Тарасовій світлиці завдяки Василю Гнилосирову, ми дізнаємося якраз із книги «Тарасова світлиця». Спершу він сам робив записи про поетових шанувальників, які приходили до могили, про події, які відбувалися на Тарасовій горі. До наших днів дійшли два його рукописні зошити під назвою «К истории могилы Т. Г. Шевченко», які зберігаються в Інституті рукописів Центральної наукової бібліотеки Національної Академії наук України ім. В. Вернадського. А в 1893 році Василь Степанович замовив спеціальну книгу, до якої Кобзареві шанувальники могли робити записи вже самі. Так з’явилася спеціальна книга «Для розписок туристів на могилі Т. Г. Шевченка».

«Під знаком…» – це суто філологічна книга, в якій розглядається багатозначність лексем із семантикою родинності, лексеми із семантикою сакральності в духовному просторі Тарасової гори, лексема «ревучий» як мовно-естетичний знак української культури тощо.

3Наступна книга – це репринтне видання рукописного «Кобзаря», зробленого згаданим у попередній книзі Василем Гнилосировим. Як відомо, ще за життя поета і після смерті, його твори переписувалися і поширювалися багаточисельними шанувальниками. Серед прижиттєвих списків особливу цінність складають ті, в яких зустрічаються авторські виправлення чи авторський підпис. До найбільш ранніх прижиттєвих рукописних списків належать списки, зроблені членами Кирило-Мефодіївського братства у 1840-х роках. Наприкінці 1850-х років твори українського поета у списках поширювалися й серед селянства. І на сьогодні вони є найціннішими документами при вивченні творчості Великого Кобзаря.

До таких цінних документів належить і список, зроблений у 1861 році студентом історико-філологічного факультету Харківського університету, в майбутньому довголітнім охоронцем могили поета Василем Грилосировим.

В інформаційному довіднику «Пам’ятники Т. Г. Шевченку в Україні» вміщено інформацію про 4історію монументальної шевченкіани, яка розпочалася одразу після смерті Т. Шевченка, коли постало питання щодо увічнення його пам’яті та спорудження пам’ятника на могилі поета. Але першим був пам’ятник у Казахстані, який установили у 1881 році на півострові Мангишлак, де свого часу митець відбував заслання. І лише три роки потому було встановлено чавунний хрест із барельєфним зображенням поета за проектом академіка В. Сичугова на могилі Шевченка в Каневі.

Серед цікавих фактів і такий. З нагоди 100-річчя з дня народження Кобзаря у Львові була випущена відозва, в якій говорилося, щоб у кожному селі на честь поета насипати могилу і в силу матеріальних можливостей встановити пам’ятник. Спорудження таких знаків пам’яті обов’язково супроводжувалися концертами та урочистими промовами.

Цікаво дізнатись, що перший пам’ятний знак Кобзарю на Західній Україні було встановлено в с. Лисичанці Пустомитівського району Львівської області, а на Східній Україні – у Харкові, у садибі меценатки Х. Алчевської у 1889 році.

Друга частина довідника складається зі світлин пам’ятників Кобзарю по областях України.

5До 90-річчя заміни чавунного хреста на могилі Тараса Шевченка Світлана Брижицька випустила книгу «Подія на Чернечій і долі людей». У цьому дослідженні не тільки викладено матеріал про людей, які безпосередньо були причетними до ухвалення рішення щодо заміни чавунного хреста, встановленого 1884 року на могилі Тараса Шевченка, на пам’ятник 1923 року, а також подано спогади свідків цих подій і відгуки відвідувачів могили у 1925–1928 роках та вперше проаналізовано ставлення відвідувачів могили Шевченка до першого радянського пам’ятника на могилі митця.

Серед них були такі, хто особливо не переймалися пам’ятником, були й такі, хто вихваляв новий пам’ятник-погруддя. Чималу групу складають незадоволені відвідувачі Тарасової могили. У книзі записів відзначали і убогість нового погруддя, і невідповідність величі постаті Кобзаря рівню його пошанування, закидали і недотримання християнських традицій. Але була й четверта група, яка, на відміну від третьої, не тільки висловлювала негативну думку щодо нового пам’ятника, але й пропонувала конструктивні рішення.

Отже, долі людей, які прийняли у 1923 році рішення скинути чавунний хрест, незавидні. Вони потім недовго залишались на своїх посадах. Але сталося і набагато серйозніше явище: зняття хреста призвело до того, що наприкінці 1920-х років змінилося ставлення відвідувачів Тарасової гори до постаті власне самого Тараса Шевченка.

На презентації була представлена ще одна книга – «Заповіт Т. Г. Шевченка мовами світу». Її 6унікальність полягає в тому, що вона містить 41 (!) переклад різними мовами, в тому числі грецькою, норвезькою, фінською, японською, турецькою, китайською, іврит, грузинською, монгольською, шотландською та іншими.

Крім того, у книзі вміщено фотоілюстрації автопортретів Шевченка, кращих пам’ятників у світі, подано інформацію про Музей «Кобзаря» Т. Г. Шевченка у Черкасах, Шевченківський заповідник, єдиний в Україні і світі музей Заповіту Т. Г. Шевченка, що у Переяславі-Хмельницькому, та будинок, в якому написаний знаменитий «Заповіт».

З усіма цими виданнями можна ознайомитися в бібліотеці Культурного центру.

Прикрасили вечір виступи учеників Української недільної школи імені Павла Поповича Любави Метелешко, яка прочитала уривок з поеми «Катерина», та Михайла Виноградова з уривком із «Івана Підкови».

Світлана Брижицька вручила Володимиру Мельниченку від колективу Шевченківського заповідника подяку за його роботу на ниві шевченкознавства, а генеральний директор Центру у свою чергу передав для музею останні свої книги.

Ассоль Овсянникова-Мелентьєва. Фото автора.