Iнформацiйно-просвiтницька та освiтня Опубліковано 03.03.14

До 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Рушник Великому Тарасу

DSC06936-1 У Національному культурному центрі України в Москві відбулася презентація Всеукраїнської культурно-мистецької акції «Рушник Великому Тарасу» за участю представників Посольства України в Російській Федерації, Національного культурного центру України, української громади Москви.

У вступному слові генеральний директор Центру Володимир Мельниченко зазначив:

― У тяжкий для України час, в умовах загрози для українського суверенітету Господь визначив нам історичну відповідальність: в самому серці Москви, на Арбаті продовжувати роботу з пропаганди української мови, культури та духовності. Найперше ми повинні забезпечити неперервне звучання Шевченкового слова в Культурному центрі України, в Росії. Нагадаю, що в Москві поет написав один-єдиний вірш, але то був «Чигрине, Чигрине…». Ця поезія й досі пече національну свідомість Шевченковою жертовною любов’ю до України:

Чигрине, Чигрине,

Мій друже єдиний,

Проспав єси степи, ліси,

І всю Україну.

………………………..

Помолившись, і я б заснув…

Так думи прокляті

Рвуться душу запалити,

Серце розірвати.

Отже, серце розірвати, але не проспати Україну! Саме заради цього працює в Москві Культурний центр України.

В усі часи в українській ментальності рушник займав особливе, духовне місце. Сьогодні він є, більше ніж будь-коли, символом доброї надії, людського взаєморозуміння. З рушником в українській поезії та фольклорі, у творчості Шевченка пов’язане народження людини, весілля та відхід в інший світ.

Згадайте, як у Бориса Олійника в «Пісні про матір»:

Вона посміхнулась,

                                  красива і сива, як доля,

Змахнула рукою – злетіли увись рушники.

«Лишайтесь щасливі», –

                                  і стала замисленим полем

На цілу планету,

                                  на всі покоління й віки.

Рушники добра, сонця, тепла, щастя над замисленим полем, над цілою планетою, над всіма поколіннями й віками… Ми зібралися сьогодні для того, щоб вишивати саме такий рушник, долучитися до такої святої справи.

Учасників акції привітала радник з гуманітарно-культурних питань та інформаційного співробітництва Посольства України в Російській Федерації Галина Степаненко:

― Я впевнена, що роблячи кожен стібок, ви вкладете всю свою любов, усі свої сподівання на злагоду, на мир, на долю, на щастя нашої держави. І нехай цей рушник стане оберегом для нашої любої України.

Привітали всіх присутніх Микола і Тамара Степаненки, які представили «Рушник Великому Тарасу». Микола Леонтійович зокрема зазначив, що акція започаткована в 2013 році. Була проведена величезна робота з розробки узорів часів Шевченка, до якої долучилася ціла група етнографів. Основою узору стало віковічне дерево життя з центральною квіткою-крином. По периметру рушникового поля проходить обереговий безкінечник у вигляді віночка, так званий «меандр». У центрі – слова Тараса Григоровича «Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю!».

Перше колективне вишивання відбулося 28 листопада 2013 року в селі Шевченкове (Моринці), де народився поет. З того часу свої стібки на рушникові залишили майстрині Новомиргорода, Житомира, Лубен, Луцька, Тернополя, Києва, Санкт-Петербурга. Нарешті рушник прибув і до Москви.

Керівництво Центру подарувало родині Степаненків останні видання Центру – «Тарас Шевченко: “Друзі мої єдині”» та «Національний культурний центр України – Шевченків дім у Москві». Микола Леонтійович у свою чергу подарував Центру оригінальний рушник, який прикрашатиме Шевченкову залу.

Захід вийшов дуже теплим і щирим. До вишивання рушника долучилися представники українських діаспорних організацій Москви, артисти Української народної хорової капели Москви, учні Української недільної школи імені Павла Поповича та їхні батьки, працівники Посольства України в Російській Федерації та Культурного центру України в Москві – понад тридцять чоловік. І, як у давні часи, полилися журливі пісні: «Думи мої, думи мої…», «Заповіт», «Реве та стогне…», «Пісня про рушник», «Рідна мати моя» та інші. Наприкінці зазвучав безсмертний Шевченків «Заповіт» у душевному виконанні Богдана Ступки.

Ассоль Овсянникова-Мелентьєва. Фото автора.