У Національному культурному центрі України в Москві відбулася презентація Всеукраїнської культурно-мистецької акції «Рушник Великому Тарасу» за участю представників Посольства України в Російській Федерації, Національного культурного центру України, української громади Москви.
У вступному слові генеральний директор Центру Володимир Мельниченко зазначив:
― У тяжкий для України час, в умовах загрози для українського суверенітету Господь визначив нам історичну відповідальність: в самому серці Москви, на Арбаті продовжувати роботу з пропаганди української мови, культури та духовності. Найперше ми повинні забезпечити неперервне звучання Шевченкового слова в Культурному центрі України, в Росії. Нагадаю, що в Москві поет написав один-єдиний вірш, але то був «Чигрине, Чигрине…». Ця поезія й досі пече національну свідомість Шевченковою жертовною любов’ю до України:
Чигрине, Чигрине,
Мій друже єдиний,
Проспав єси степи, ліси,
І всю Україну.
………………………..
Помолившись, і я б заснув…
Так думи прокляті
Рвуться душу запалити,
Серце розірвати.
Отже, серце розірвати, але не проспати Україну! Саме заради цього працює в Москві Культурний центр України.
В усі часи в українській ментальності рушник займав особливе, духовне місце. Сьогодні він є, більше ніж будь-коли, символом доброї надії, людського взаєморозуміння. З рушником в українській поезії та фольклорі, у творчості Шевченка пов’язане народження людини, весілля та відхід в інший світ.
Згадайте, як у Бориса Олійника в «Пісні про матір»:
Вона посміхнулась,
красива і сива, як доля,
Змахнула рукою – злетіли увись рушники.
«Лишайтесь щасливі», –
і стала замисленим полем
На цілу планету,
на всі покоління й віки.
Рушники добра, сонця, тепла, щастя над замисленим полем, над цілою планетою, над всіма поколіннями й віками… Ми зібралися сьогодні для того, щоб вишивати саме такий рушник, долучитися до такої святої справи.
Учасників акції привітала радник з гуманітарно-культурних питань та інформаційного співробітництва Посольства України в Російській Федерації Галина Степаненко:
― Я впевнена, що роблячи кожен стібок, ви вкладете всю свою любов, усі свої сподівання на злагоду, на мир, на долю, на щастя нашої держави. І нехай цей рушник стане оберегом для нашої любої України.
Привітали всіх присутніх Микола і Тамара Степаненки, які представили «Рушник Великому Тарасу». Микола Леонтійович зокрема зазначив, що акція започаткована в 2013 році. Була проведена величезна робота з розробки узорів часів Шевченка, до якої долучилася ціла група етнографів. Основою узору стало віковічне дерево життя з центральною квіткою-крином. По периметру рушникового поля проходить обереговий безкінечник у вигляді віночка, так званий «меандр». У центрі – слова Тараса Григоровича «Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю!».
Перше колективне вишивання відбулося 28 листопада 2013 року в селі Шевченкове (Моринці), де народився поет. З того часу свої стібки на рушникові залишили майстрині Новомиргорода, Житомира, Лубен, Луцька, Тернополя, Києва, Санкт-Петербурга. Нарешті рушник прибув і до Москви.
Керівництво Центру подарувало родині Степаненків останні видання Центру – «Тарас Шевченко: “Друзі мої єдині”» та «Національний культурний центр України – Шевченків дім у Москві». Микола Леонтійович у свою чергу подарував Центру оригінальний рушник, який прикрашатиме Шевченкову залу.
Захід вийшов дуже теплим і щирим. До вишивання рушника долучилися представники українських діаспорних організацій Москви, артисти Української народної хорової капели Москви, учні Української недільної школи імені Павла Поповича та їхні батьки, працівники Посольства України в Російській Федерації та Культурного центру України в Москві – понад тридцять чоловік. І, як у давні часи, полилися журливі пісні: «Думи мої, думи мої…», «Заповіт», «Реве та стогне…», «Пісня про рушник», «Рідна мати моя» та інші. Наприкінці зазвучав безсмертний Шевченків «Заповіт» у душевному виконанні Богдана Ступки.
Ассоль Овсянникова-Мелентьєва. Фото автора.
