Фотохудожник Іван Жук: “Суть саме в тому, щоб у миті побачити вічність і показати її іншим”

14 червня у Національному культурному центрі України в Москві відкрилася персональна фотовиставка члена Спілки письменників Росії Івана Жука “Русь православна. XXI століття”, присвячена 1025-річчю хрещення Київської Русі.

Іван Іванович Жук народився на Сумщині, та вже понад 30 років живе й працює у Москві. Побутує думка, що талановита людина – талановита у всьому. Таким є і наш земляк, адже він не лише фотохудожник, а й кіносценарист, драматург, публіцист. Мистецтвом фотографії Іван Жук захоплюється з дитинства. Якось мама подарувала йому фотоапарат “Зеніт”, відтоді й звик фіксувати все, що вважає красивим.

На виставці у Національному культурному центрі України в Москві митець представив свої кращі роботи останніх десяти років – портрети православних людей XXI століття, а також філософські фотоколажі. В комп’ютерному опрацюванні фотографій майстрові допомагають Ігор та Костянтин Тиртові.

Свого часу роботи Івана Жука експонувалися в Нідерландах, Італії, Німеччині… Символічно, що знайомство українців з творчістю земляка розпочалося саме з Українського Дому на Арбаті. Незабаром таку можливість матимуть жителі Донеччини.

Свою малу батьківщину, Сумщину, митець навідує кожного сезону, адже там залишилася його родина, його душа.

- Іване Івановичу, Ваші роботи відомі за кордоном, а чи знають про них на Сумщині?

- Знають відносно. Торік один із моїх сценаріїв надрукували в альманасі кращих сценаріїв Росії. Це видання потрапило до Сум. Тоді ж відбулася розмова і щодо виставки, але, на жаль, лише розмова. Маю надію, що після виставок у Донецьку, Києві мої роботи побачать і сумчани.

- Кількість персональних виставок зростає, а якою була перша?

- Перша виставка відбулася у місті Залізничному в 2007 році, на Великдень.

На відкритті був присутній племінник художника Олександра Філонова, сам у минулому непоганий художник, емігрант першої хвилі, американський чернець отець Герман. Звертаючись до представників преси, які прийшли послухати його розповіді про духовне життя в Америці, він зазначив, що “цього фотографа треба друкувати”. А потім додав: “Зрештою, не так і важливо, надрукуєте ви його чи ні. Все одно ці фотографії будуть виставлятися і в Будинку кіно, і в Манежі, і в Кремлі. А потім виставки відбуватимуться по всій Росії і за кордоном”.

На той момент це звучало дивно і змушувало посміхатися, адже виставка проходила на території будівельної бази, в робочій їдальні, загубленій серед піску і будматеріалів…

Проте сталося неймовірне: пройшло всього півроку з того пам’ятного виступу отця Германа, і мені запропонували раптом зробити виставку спочатку в Будинку кіно, потім – у Манежі і, нарешті, – в Адміністрації Президента…

Чим для Вас є мистецтво, і з чим пов’язане захоплення саме фотографією?

- Мистецтво має завжди нести якусь думку, розповідати про потаємне. Я з  дитинства захоплювався фотографією, а ще мріяв про кіно. “Покадрово” бачу багато речей, моментів, які просто необхідно зафіксувати. Мені хочеться показати духовність, порядність облич співвітчизників, те, що в нас є своя багатовікова культура. Коли буваю з виставками в Європі, люди з ностальгією констатують, що такі спокій і достоїнство, як на обличчях моїх героїв, були притаманні лише нашим пращурам, зараз це все знівельовано.

Можна, скажімо, скільки завгодно писати статті і складати художні твори на цю тему, малювати картини, щось домислювати, але все-таки фотографія – це факт, фіксація дійсності, і від нього нікуди не подінешся.

Для мене суть фотографії саме в тому, щоб у миті побачити вічність. І показати її іншим.

P.S.

Враженням від робіт Івана Жука поділилися ті, кому пощастило їх побачити. Серед коментарів – “дивовижні фото”, “дивлюсь, затамувавши подих”, “незвичайні роботи, розчулюють до сліз”, “всі образи примушують задуматися про вічність, налаштовують на молитву”…

 Текст: Олена Марченко.

Фото: Ассоль Овсянникова.