Iнформацiйно-просвiтницька та освiтня Опубліковано 03.02.16

«Колесо фортуни». Крутіть обережно. Але крутіть! / «Колесо фортуны». Крутите осторожно. Но крутите!

аватарУ Національному культурному центрі України в Москві відбулося відкриття персональної виставки живопису заслуженого художника України та Росії Тетяни Лисак-Поліщук «Колесо фортуни».

Це друга після десятирічної перерви персональна виставка Тетяни, що відбувається у стінах Центру. І цього разу художниця вразила різножанровістю робіт, різнобарв’ям та різноформатністю.

На відкритті заслужений художник Росії Віктор Дем’янчук саме з цього приводу зауважив: «Різноформатність творів свідчить про майстерність художниці, її багату душу та професіоналізм. У тому її почерк і стиль».

А ще Тетяну називають художницею-чарівницею. Дужу часто, втілені в портретах сюжети стають дійсністю. І ще є одна добра прикмета, пов’язана з творами майстрині: у домі, де є її роботи, завжди мир, спокій і злагода.

Уся її рідня з Київської області. Батько військовий, і кожне літо малою Тетяна проводила у бабусі на Сумщині, де народилася і закінчила школу. А самостійне життя розпочала в Росії. Санкт-Петербург, Москва, а далі – Париж, Лондон… І всі відчуття, емоції — на полотнах в їхній тональності, атмосфері, кольорах…

Картини, на які миттєво звертаєш увагу, мають незвичну форму восьмикутників. Тетяна має на те просте, навіть побутове пояснення, про що йтиметься нижче. А ще є картини величезного формату, є напівовальні, є маленькі за розміром. На одній стіні твори з зображенням вареників або тортів, а на іншій — красуні-манекенниці, що прямують тільки їм відомим шляхом (картина так і називається — «Ті, що йдуть»). Одні картини виконані в пастельний тонах та випромінюють спокій, а на протилежній стіні ви затримуєте погляд на творах з дещо агресивним кольоровим вирішенням. Одним словом, Тетяна цього разу явила себе багатогранним митцем, багатожанровим і багатостильовим. І доповнювали цю надзвичайну мистецьку атмосферу імпровізації композитора Симона Бюркі.

У кожного, хто відвідає виставку, буде можливість «зазирнути» до паризьких вікон, промчатися білим нічним Санкт-Петербургом, вдихнути аромат ближнього Підмосков’я або перейнятися лондонськими враженнями художниці.

— Тетяно, яку картину писати легше — на замовлення чи за покликом душі?

— Усе залежить від людини. Мені дуже подобається знайомитись із людьми, подобається, коли гарні та добрі люди вкупі, разом, спілкуються. Я дуже часто звертаюсь до жанру портрета і завжди пишу із задоволенням, тим більше, коли вдається спіймати настрій людини і створити якнайкомфортніші умови для нашого спілкування.

— Ваші роботи дуже різноманітні за формою та розміром. Впадає в очі картина «Пори року», для якої Ви обрали взагалі нестандартну форму — напівовал. Це свідомий підхід?

— Мої пошуки форми розпочалися ще в Академії мистецтв, де я закінчувала аспірантуру у Андрія Мильникова. Дипломну роботу треба було вписати в інтер’єр над дверима. Так виникла ця форма. І зараз я інколи до неї звертаюсь. До того ж, якийсь час я захоплювалась стилями арт-нуво та арт-деко, які в інтер’єрі вимагають повної стилістичної завершеності.

— А сьогодні бувають замовлення оформити інтер’єр?

— Бувають. Нещодавно, до речі, розписували потаємні двері до гардеробної. Було дуже цікаво.

— Повернемося до формату Ваших робіт. Як Ви прийшли до восьмикутника?

— Усе починалося з портретів круглої форми. Підрамники мені робив і робить батько. Саме він одного разу запропонував восьмикутник, який зробити легше, ніж коло. І мені ця форма здається довершеною.

— Чи є у Вас улюблені колір і розмір?

— Мабуть, є. Але на різних життєвих етапах уподобання змінюються. Був період, коли захоплювалася синім, потім — пастельними тонами. Насправді завжди переслідуєш єдину мету — зробити картину якнайбільш виразною, цікавою, яка зачепила би душу глядача. І тоді всі методи і засоби доречні.

Художник, як і будь-який інший митець, працює з глядачем. І якщо картина не викликає жодних емоцій і через неї між нами не виникає діалог, тоді картина, я вважаю, не вдалася.

— На цій виставці скільки представлено періодів?

— Мабуть, шість чи навіть сім.

— Мене особисто вразила яскравість Парижа. Це місто дійсно таке соковите?

— Насправді він сріблястий, жовтуватий, схожий за відчуттями на Петербург.

— Звідки ж такі насичені кольори?

— На той момент було захоплення колажами, цікавилася старими журналами паризьких мод, натюрмортами з їжею. Навіть не знаю, чому вийшло так яскраво. Говорять, що Париж нічим не здивуєш. Там постійно проходить стільки виставок, завжди представлено стільки стилів та експериментальних речей, що неможливо не перейнятися тим усім і не зробити щось подібне. Можливо, саме під впливом якоїсь виставки і з’явилися мої «Паризькі вікна».

— На виставці багато картин на гастрономічну тему. Такі апетитні вареники… В якому настрої повинен бути художник, аби написати так смачно?

— У доброму настрої. Я дуже люблю вареники з печінкою, капустою. На край — із сиром. Культура їжі — це мистецтво. Зараз про це багато говорять. Упевнена, що від усього треба отримувати естетичну насолоду. Якщо подивитися на мої роботи, кожна є моїми життєвими спостереженнями.

— Це стосується і картини «Біблійна історія»?

— І вона не є виключенням. Вона з’явилася, коли прийшло усвідомлення слів Ісуса, що легше верблюду пройти крізь вушко голки, ніж багатому потрапити до раю, але все можливе Богу. І саме у другій половині фрази закладено зміст. Тут я пропоную глядачеві замислитись над сенсом життя і над тим, що ми залишаємо після себе.

— Ваші роботи «Дегустація», «Півонії», «Лазуровий берег» дуже атмосферні та українські за колоритом. Українське коріння далося взнаки?

— Мабуть, здивую вас, але «Дегустація» була написана у Підмосков’ї, у Завідовому. Там така недоторкана природа, надзвичайна натура. Літо. Був час писати, жити і відпочивати. Таких затишних місць і в Росії, і в Україні, мабуть, залишилося небагато. Але вони є. І щастя, коли в них потрапляєш.

— Ми вже говорили про те, що на виставці представлені картини з Вашими враження від Парижа, Лондона, Санкт-Петербурга, Підмосков’я. Ви багато подорожуєте?

— Насправді, ні. Всі мої подорожі пов’язані з роботою.

— І Париж?

— У тому числі. Я стажувалася там у 1999 та 2000 роках. Це унікальне місто. Цікаве в тому числі і тим, що там мешкає багато емігрантів із Росії та України. Маю щастя бути знайомою зі всесвітньо відомими художниками Оскаром Рабіним та Еріком Булатовим. Париж — це неймовірна атмосфера, неймовірне повітря, з якого всотуєш інформацію, навіть просто прогулюючись містом.

— Серед інших представлено три картини із серії «Що скаже небо»…

— Так, цю серію з десятка полотен я робила у Лондоні. Більшість із них «розійшлася» по колекціях, у мене залишилося три — «Колесо фортуни», «Ті, що йдуть» та «У лазні». До кожної були підібрані слова Омара Хайяма. Таке поєднання виявилося дуже цікавим.

— І не можу не звернути увагу ще на одну фантастичну роботу — «Циганські пісні та романси».

— Важко у те повірити, але це повинен був бути портрет дівчини. Довго її писала, але не виходило так, як замислювалося. Можливо, тому, що були на той час дуже мало знайомі, і я її не відчула. І в результаті вийшов… кіт. Потім я додала ноти… циганських пісень та романсів.

Ассоль ОВСЯННИКОВА-МЕЛЕНТЬЄВА.

Фото автора

Наша довідка:

Тетяна Олександрівна Лисак-Поліщук народилася у м. Ахтирка Сумської обл. на Україні. З 1982 р. живе в Санкт-Петербурзі. У 1993 р. закінчила Академію мистецтв (Інститут живопису, скульптури та архітектури ім. І. Рєпіна) у Санки-Петербурзі.

Дипломна робота прийнята до музею Академії мистецтв.

У 1995 р. закінчила аспірантуру на кафедрі живопису та композиції під керівництвом професора А. А. Мильникова.

З 1994 р. – член Санкт-Петербурзької спілки художників.

У 1999 та 2000 р. стажувалася в Парижі в «Сіte internacionale des Arts».

«Колесо фортуны». Крутите осторожно. Но крутите!

 

В Национальном культурном центре Украины в Москве состоялось открытие персональной выставки живописи заслуженного художника Украины и России Татьяны Лысак-Полищук «Колесо фортуны».

Это вторая после десятилетнего перерыва персональная выставка Татьяны в стенах Центра. И на этот раз художница поразила разножанровостью работ, разнообразием и разноформатностью.

На открытии заслуженный художник России Виктор Демьянчук именно по этому поводу заметил: «Разноформатность произведений свидетельствует о мастерстве художницы, ее богатой душе и профессионализме. В этом ее почерк и стиль ».

А еще Татьяна называют художницей-волшебницей. Часто, воплощенные в портретах сюжеты становятся реальностью. И еще одна хорошая примета, связанная с произведениями мастера: в доме, где есть ее работы, всегда мир, покой и согласие.

Вся ее родня из Киевской области. Отец военный, и каждое лето Татьяна проводила у бабушки в Сумской области, где она родилась и окончила школу. А самостоятельную жизнь начала в России. Санкт-Петербург, Москва, а дальше — Париж, Лондон… И все чувства, эмоции — на полотнах в их тональности, атмосфере, красках…

Картины, на которые мгновенно обращаешь внимание, имеют необычную форму восьмиугольников. Татьяна объясняет это просто, даже по-бытовому, о чем речь пойдет ниже. А еще есть картины огромного формата, есть полуовальные, есть маленькие по размеру. На одной стене произведения с изображением вареников или тортов, а на другой — красавицы-манекенщицы, следующие только им известным путем (картина так и называется — «Идущие»). Одни картины выполнены в пастельных тонах и излучают спокойствие, а на противоположной стене вы задерживаете взгляд на произведениях с несколько агрессивным цветовым решением. Одним словом, Татьяна в этот раз явила себя многогранным художником, многожанровым и разнообразным по стилю. И дополняли эту необычную творче скую атмосферу импровизации композитора Симона Бюрки.

У каждого, кто посетит выставку, будет возможность «заглянуть» в парижские окна, промчаться по белому ночному Санкт-Петербургу, вдохнуть аромат ближнего Подмосковья или проникнуться лондонскими впечатлениями художницы.

Татьяна, какую картину писать легче по заказу или по зову души?

— Все зависит от человека. Мне очень нравится знакомиться с людьми, нравится, когда хорошие и добрые люди вместе, общаются, обмениваются опытом, эмоциями. Я очень часто обращаюсь к жанру портрета и всегда пишу с удовольствием, тем более, когда удается поймать настроение человека и создать максимально комфортную обстановку.

Ваши работы очень разнообразны по форме и размеру. Обращает на себя внимание картина «Времена года», для которой Вы выбрали вообще нестандартную форму полуовал. Это сознательный подход?

— Мои поиски формы начались еще в Академии искусств, где я заканчивала аспирантуру у Андрея Мыльникова. Дипломную работу надо было вписать в интерьер над дверью. Так возникла эта форма. И сейчас я иногда к ней обращаюсь. К тому же, некоторое время я увлекалась стилями арт-нуво и арт-деко, которые в интерьере требуют полной стилистической завершенности.

А сегодня бывают заказы оформить интерьер?

— Бывают. Недавно, кстати, расписывали потайную дверь в гардеробную. Было очень интересно.

Вернемся к формату Ваших работ. Как Вы пришли к восьмиугольнику?

— Все начиналось с портретов круглой формы. Подрамники мне делал и делает отец. Именно он однажды предложил восьмиугольник, который сделать легче, чем круг. И мне эта форма кажется совершенной.

Есть ли у Вас любимые цвет и размер?

— Наверное, есть. Но на разных жизненных этапах предпочтения меняются. Был период, когда увлекалась синим, затем — пастельными тонами. На самом деле всегда преследую единственную цель — сделать картину максимально выразительной, интересной, которая цепляла бы душу зрителя. И тогда все методы и средства хороши.

Художник, как и любой другой творец, работает со зрителем. И если картина не вызывает никаких эмоций и через нее между нами не возникает диалог, тогда картина, я считаю, не удалась.

На этой выставке сколько представлено периодов?

— Наверное, шесть или даже семь.

Меня лично поразила яркость Парижа. Этот город действительно такой сочный?

— На самом деле он серебристый, желтый, похожий по ощущениям на Петербург.

Откуда же такие насыщенные цвета?

— На тот момент был увлечение коллажами, интересовалась старыми журналами парижских мод, натюрмортами с едой. Даже не знаю, почему получилось так ярко. Говорят, что Париж ничем не удивишь. Там постоянно проходит столько выставок, всегда представлено столько стилей и экспериментальных вещей, невозможно не проникнуться этим всем и не сделать что-то подобное. Возможно, именно под влиянием какой-то выставки и появились мои «Парижские окна».

На выставке много картин на гастрономическую тему. Такие аппетитные вареники… В каком настроении должен быть художник, чтобы написать так вкусно?

— В хорошем настроении. Я очень люблю вареники с печенью, капустой. В крайнем случае — с творогом. Культура еды — это искусство. Сейчас об этом много говорят. Уверена, что от всего надо получать эстетическое наслаждение. Если посмотреть на мои работы, каждая появляется в результате жизненных наблюдений.

Это касается и картины «Библейская история»?

— И она не является исключением. Она появилась, когда пришло осознание слов Иисуса о том, что легче верблюду пройти сквозь игольное ушко, чем богатому попасть в рай, но все возможно Богу. И именно во второй половине фразы заложен весь смысл. Я предлагаю зрителю задуматься над смыслом жизни и о том, что мы оставляем после себя.

Ваши работы «Дегустация», «Пионы», «Лазурный берег» очень атмосферные и украинские по колориту. Украинские корни дали о себе знать?

— Наверное, удивлю вас, но «Дегустация» была написана в Подмосковье, в Завидово. Там такая нетронутая природа, потрясающая натура. Лето. Было время писать, жить и отдыхать. Таких уютных мест и в России, и в Украине, пожалуй, осталось немного. Но они есть. И счастье, если туда попадаешь.

Мы уже говорили о том, что на выставке представлены картины с Вашими впечатления о Париже, Лондоне, Санкт-Петербурге, Подмосковье. Вы много путешествуете?

— На самом деле, нет. Все мои путешествия связаны с работой.

И Париж?

— В том числе. Я стажировалась там в 1999 и 2000 годах. Это уникальный город. Интересный в том числе и тем, что там живет много эмигрантов из России и Украины. Имею счастье быть знакомой со всемирно известными художниками Оскаром Рабиным и Эриком Булатовым. Париж — это невероятная атмосфера, невероятный воздух, из которого впитываешь информацию, даже просто прогуливаясь по городу.

Среди других представлены три картины из серии «Что скажет небо»…

— Да, эту серию из десятка полотен я делала в Лондоне. Большинство из них «разошлось» по коллекциям, у меня осталось три — «Колесо фортуны», «Идущие» и «В бане». К каждой были подобраны слова Омара Хайяма. Такое сочетание оказалось очень интересным.

И не могу не обратить внимание еще на одну фантастическую работу «Цыганские песни и романсы».

— Трудно поверить, но это должен был быть портрет девушки. Долго ее писала, но не получалось так, как задумывалось. Возможно, потому, что были в то время очень мало знакомы, и я ее не прочувствовала. И в итоге получился… кот. Затем я добавила ноты… цыганских песен и романсов.

Ассоль Овсянникова-Мелентьеав.

Фото автора

Наша справка:

Татьяна Александровна Лысак-Полищук родилась в г. Ахтырка Сумской обл. на Украине. С 1982 г. живет в Санкт-Петербурге. В 1993 г. закончила Академию искусств (Институт живописи, скульптуры и архитектуры им. И. Репина) в Санкт-Петербурге.

Дипломная работа принята в музей Академии художеств.

В 1995 г. закончила аспирантуру на кафедре живописи и композиции под руководством профессора А. А. Мыльникова.

С 1994 г. — член Санкт-Петербургского союза художников.

В 1999 и 2000 стажировалась в Париже в «Сite internacionale des Arts».