Iнформацiйно-просвiтницька та освiтня Опубліковано 22.10.13

Персональна виставка живопису і графіки Лариси Кадочникової

Без имени-1копирование Такого витончено-жіночного, красивого свята в Національному культурному центрі України в Москві не було вже давно. А як інакше, якщо головна героїня — одна з найвідоміших жінок України та Росії, народна артистка України, народна артистка Росії, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, актриса театру і кіно, чарівна і талановита жінка Лариса Кадочникова.

Особисте спілкування з Ларисою Валентинівною — це таки щастя й неоціненний дарунок долі. Легенда українського кіно, вона працювала з Сергієм Параджановим (до речі, заради зйомок у його фільмі «Тіні забутих предків» покинула московський театр «Современник» та переїхала до Києва, де й залишилась на все життя), Юрієм Іллєнком (чоловік Лариси Валентинівни), знімалася з Богданом Ступкою, Іваном Миколайчуком та багатьма найвідомішими артистами. Актриса може розповідати про мистецьку еліту радянських часів годинами. І в її теплих, щирих спогадах немає й натяку на заздрість, недоброзичливість чи осуд, як це часто буває останнім часом. Вони — не для жовтої преси, а є доброю пам’яттю її серця.

Нинішня персональна виставка Лариси Миколаївни — друга в стінах Культурного центру. Перша відбулася давно — одинадцять років тому. Сплило багато часу, але генеральний директор Центру Володимир Мельниченко, представляючи художницю (а саме про цю іпостась Кадочникової йшла мова), говорив про неї, вживаючи ті ж епітети, що й минулого разу: космічна жінка, надзвичайно талановита художниця, дивовижна красуня, видатна актриса. І додав лише одне нове визначення «видатна жінка й актриса нового ХХІ століття».

В її художній творчості — мотиви кінофресок Андрія Тарковського та Федеріко Фелліні, фантазії Сергія Параджанова та Юрія Іллєнка, містерії Марка Шагала та Сальвадора Далі. Але кожен пропущений крізь серце, побачений під особливим кутом зору, пережитий і відчутий. Картини Лариси Кадочникової не відпускають, про них думаєш та осмислюєш. Художниця вважає, що картини — живі створіння, які повинні «дихати» та «спілкуватися» з глядачем. А, може, все навпаки? Глядачі повинні ними дихати та з ними спілкуватися? І кожен відповість по-своєму.

За словами Лариси Валентинівни, вона буває цілком вільною лише тоді, коли малює. Мабуть, як Ікар на її однойменній картині. Це одна з філософських картин в доробку майстрині. Комусь він нагадає Ісуса Христа, який вознісся над землею, комусь — пролог відчайдушного мужика з картини Андрія Тарковського «Андрій Рубльов». Полотно, створене в 1972 році, й досі залишається загадкою.

Володимир Мельниченко назвав Ларису Кадочникову живим і добрим талісманом Центру серед кількох видатних особистостей (Павла Поповича, Богдана Ступки та Бориса Олійника), які завжди були з нами, підтримуючи в усіх починаннях та захищаючи від усіляких негараздів.

На відкритті виставки спогадами про дитинство Лариси поділився її рідний брат Вадим Алісов. Зокрема він пригадав, як сестра постійно малювала у зошитах з російської мови та арифметики. Малювала балерин та коней. І то були надзвичайно витончені рисунки. А потім було навчання у ВГІКу, що стало подією і для Вадима Валентиновича, бо він мав змогу ходити з нею на всі переглядати художніх картин, які можна було побачити тільки в інституті. «Я навіть не думав, що вона стане великою актрисою. Ця велич передалася на генетичному рівні від матері та батька».

Привітати з такою важливою подією Ларису Валентинівну прийшов  і давній друг їхньої родини, учень Олександра Довженка, однокурсник по ВГІКу, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, кінорежисер Роллан Сергієнко.

В експозиції представлено 35 графічних та живописних робіт. Різні за тематикою і технікою, вони — ключ до розуміння щедрої душі та широкого світобачення майстрині. Треба лише захотіти розгадати космічну загадку на ймення Лариса Кадочникова.

Ассоль Овсянникова-Мелентьєва. Фото автора.