Iнформацiйно-просвiтницька та освiтня Опубліковано 24.04.15

Соловецькі в’язні з України. Микола Зеров

zerov23 квітня у Національному культурному центрі України в Москві з нагоди 125-річчя від дня народження поета, перекладача, літературознавця Миколи Зерова відбувся показ документального фільму «Соловецькі в’язні з України. Микола Зеров».

Стрічка знята у 2011 році обласною державною телерадіокомпанією «Лтава». Режисери-постановники – Наталія Іванченко та Дмитро Старіков. Свого часу фільм здобув гран-прі на VI Всеукраїнському фестивалі вітчизняних телевиробників «Відкрий Україну!», організованого компанією «Телерадіокур’єр». Роботу режисерів-постановників фільму Наталії Іванченко і Дмитра Старікова відзначила і Національна спілка кінематографістів – вони удостоєні спеціального диплому «За яскраве художнє вирішення телевізійного твору».

Гості вечора, серед яких були член Національної спілки письменників України та Спілки письменників Росії Софія Буняк, кандидат технічних наук, доцент Московського державного університету шляхів сполучення, син поета «Розстріляного відродження» Анатоля Олійника Олег Олійник теж високо оцінили стрічку, не стримували ні емоцій, ні сліз.

Наша довідка:

Микола Зеров народився в м. Зіньків на Полтавщині в родині вчителя. Навчався в Охтирській гімназії, з переїздом до Переяслава (1903) перейшов до Першої київської гімназії, де вчився до 1908 р.

У 1908 р. вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет. Цікавився українською історіографією й написав під номінальною орудою приват-доцента В. Данилевича курсову роботу «Літопис Грабянки як історичне джерело і літературна пам’ятка».

По закінченні університету в 1912 р. друкувався в українському педагогічному журналі для сім’ї і школи «Світло», виступав з рецензіями в газеті «Рада».

До 1917 р. учителював у Златопільській гімназії. З вересня того ж року очолював секретаріат педагогічної ради Другої української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського товариства. В цей час як постійний рецензент почав активно друкуватися в журналі «Книгар», а з 1919 до 1920 р. — редактор цього журналу.

З весни 1918 р. зблизився з українськими митцями й ученими, досліджував питання розкладу малоросійського дворянства, яке зріклося своєї культури і мови.

У 1920 р. вийшли підготовлені ним праці «Антологія римської поезії», «Нова українська поезія». Його запрошують на роботу до Баришівської соціально-економічної школи.

З 1 вересня 1923 р. обійняв посаду професора української літератури Київського інституту народної освіти і розпочав читання лекцій. У грудні 1923 р. відбулася перша зустріч із М. Хвильовим. У 1924 р. виходить у світ збірка поезій «Камена», а також літературно-критичні праці «Нове українське письменство», «Леся Українка». Слава про М. Зерова випереджала його публікації.

У 1925 р. як активний член літературної групи неокласиків організував низку літературно-наукових заходів. Через це в нього з’явилося чимало опонентів, яких дратувала його вимога замість гурткового протекціонізму запровадити здорову літературну конкуренцію.

Починаючи з 1926 р. М. Зеров лише принагідне виступав як літературний критик. У цьому ж році вийшла його праця «До джерел», а через три роки — «Від Куліша до Винниченка» (1929).

1 вересня 1934 р. М. Зерова було усунено від викладання в Київському університеті, проте залишено на деякий час на кафедральній науковій роботі. Пізніше, у 1935 р. відторгнутий владою, покинутий більшістю своїх друзів, він від’їздить до Москви, сподіваючись знайти там роботу. Проте 28 квітня 1935 р. його заарештовано і в лютому 1936 р. вислано на Соловки. 9 жовтня 1937 р. при перегляді його справи М. Зерову було винесено вирок — вища міра покарання.

Розстріляний 3 листопада 1937 р. Реабілітований посмертно.

IMG_1010