Iнформацiйно-просвiтницька та освiтня Опубліковано 14.05.15

Степан Химочка: «Моління Всевишньому»

1У Національному культурному центрі України в Москві відбулася творча зустріч із членом Національної спілки художників України, Спілки художників Росії, володарем золотої та срібної медалей Міжнародної федерації художників Степаном Химочкою. Відбулася вона у контексті виставки живопису трьох українських художників – народного художника України Віктора Ковтуна, заслуженого художника Росії Віктора Дем’янчука та Степана Химочки (відкрилася 29 квітня).

За п’ятдесят років служіння мистецтву Степан Іванович досяг високоъ майстерності та набув значного професійного досвіду. Усі, хто пише про його творчість, без виключення говорять про нього як про неординарного художника та оригінального, самобутнього митця, що володіє неповторною художньою стилістикою.

Степан Химочка народився на Одещині, в селі Старокозаче в 1937 році. Закінчив Одеське художнє училище імені М. Грекова, а також Київський художній інститут, курс Тетяни Яблонської. З 1985 року живе у Химках Московської області. І тут не можна не почути співзвучність прізвища та назви містечка. Збіг обставин чи свідомий вибір? Усього потроху.

Степанові Івановичу підвладні всі жанри: портрет, пейзаж, натюрморт, сюжетна композиція, графіка. Не чужим для нього є і монументальне мистецтво.

Кожна робота – творча фантазія художника. Не шукайте в них топографічної схожості зі знайомими вам містами або місцями, бо навіть, якщо і знайдете якийсь схожий штрих, все одно картина є особистісним поглядом митця.

Серед представлених на виставці пейзажів та сюжетних картин Степана Химочки особливе місце посідає дивовижна робота «Богоявленське Різдво» буквально наповненій та просякнутій божественним світлом (або космічним, як кому подобається), хтось бачить гоголівський хутір Диканька, а комусь вона нагадує рідне село. І кожен по-своєму правий. У будь-якому разі картина просто заворожує. Біля неї можна стояти годинами, уявляючи себе серед цих хаток, над якими домінує (і є центром композиції) церква, до якої хочеться зайти і поставити свічку.

До кожної картини, як розповідає художник, він завжди йде довго, а знайдена тема чи образ, або художня ідея оволодівають ним надовго і повністю. Він ними живе, нерідко повторюючи та варіюючи композиційні та колористичні рішення до тих пір, поки попередні образ чи тему не заступлять нові.

Його картини дихають внутрішнім світлом, заворожують. Вони напрочуд поетичні. Майже до кожної хочеться підібрати кілька віршованих рядків. У кожну хочеться пірнути та посидіти на березі річки або в човні («Підмосков’я», «Вечір», «Рось», «Пісня»), пройтися лісом («Ранок на вершинах лісу», «Весна», «Вечоріє») чи степом («Вечір в Бессарабії», «Надвечір»), посидіти біля хати у передвечірніх сутінках («В обителі»). Мистецтвознавці бачать у них реалізм, символізм, руську душу, а невибагливий глядач – тепло, милі серцю пейзажі, знайомі місця…

А скільки у художника відтінків снігу! Білий, іскристий, жовтий, синій, темно-синій, блакитний, фіолетовий, майже чорний… Його часто питають, чому у нього такі кольорові та ясні роботи. Каже, що він оптиміст по натурі.

Степан Химочка – чоловік південний, тому багато в його роботах сонця, охристих відтінків, жовтого, червоного, зеленого. Пізніше почали превалювати холодні відтінки (може, він надає їм перевагу як істинний Козерог?). І тут спало на думку, що творчість С. Химочки можна поділити на періоди (на кшталт Пікассо) – охристий, блакитний…

Степан Іванович каже, що на нього впливало багато художників, бо у «кожного свій звук», до якого він прислухався, «своє зернятко», яке намагався пересадити до ґрунт власної творчості. І зробив це. Наприклад, в роботі «Вечір у Бессарабії» відчувається вплив Куїнджі, якого митець вважає Бетховеном у живописі та своїм духовним братом.

Особливу увагу на виставці привертає картина «Ранній сніг». Вона – наче новорічна листівка радянських часів. Де в чому нагадує дитячий малюнок із притаманною схематичністю та нереальними речами. Наприклад, жовтий сніг поєднується з блакитною (в літніх кольорах) річкою та зеленими деревами. На ній глиняні (наче пряникові) будиночки. Здається, суцільна фантазія, а насправді…

Степан Іванович, тоді ще маленький Степан, розпочав малювати у чотири роки, але тривалий час не виставляв свої роботи, вважаючи славу та її прояви доріжкою, що веде до пороку. Місію своєї творчості художник визначає як «мовчазне, чернече моління Всевишньому». І дійсно. В кожному його творі присутній Бог.

Степан Химочка – людина світу. І не тому, що відвідав Америку, Ізраїль, Канаду, Німеччину, Югославію. Його все присутність і все проникність закладені в самій душі художника. На питання, де б він хотів жити, художник відповідає, що… ніде. Але гадаю, що має на увазі «скрізь». А втім, народився в Україні, живе в Росії. «Я – перекотиполе», – говорить він про себе. Але замріяно згадує, як бігав босим у рідному селі. А в шостому класі сів на трофейний велосипед, поклав на великий багажник мольберт і поїхав до Дністровського лиману малювати… Мріяв намалювати море, як Айвазовський. Але тоді не сталося. Розчарувався. Та через десятки років таки намалював своє море… У Химках по… пам’яті («Свято. Під Очаковим», «Вихід у море», «Море», «Вихід в море. Під Очаковим» тощо).

Ассоль ОВСЯННИКОВА-МЕЛЕНТЬЄВА. Фото автора.