Iнформацiйно-просвiтницька та освiтня Опубліковано 22.03.17

Український поетичний марафон

18З нагоди Всесвітнього дня поезії 21 березня у Національному культурному центрі України у м. Москві відбувся Український поетичний марафон.

У приміщенні інформаційно-довідкової бібліотеки імені Богдана Ступки зібралися поети, перекладачі, літературознавці,  щоб почути один одного, надихнутися на нові творчі проекти.

Розпочався вечір із віршів класика української літератури, перекладача, публіциста, громадського діяча, мовознавця, літературознавця Максима Рильського. Унікальні записи голосу поета представив його внук кандидат філологічних наук Андрій Рильський. Також Андрій Богданович розповів про святкування 19 березня  122-річчя з дня народження Максима Рильського у Києві.

Найбільше часу було присвячено самій поезії.  Присутні читали власні твори українською та російською мовами, переклади з української на російську (Т. Шевченка, М. Вінграновського, М. Савки, С. Жадана), а також переклади українською з болгарської та латиської мов (Н. Вапцарова та Я. Райніса). Шанувальники слова також долучилися до розмови читанням улюблених поезій (Л. Костенко,  А. Малярика).

В Українському поетичному марафоні взяли участь: член Національної спілки письменників України та Спілки письменників Росії Віталій Крикуненко, учасники клубу-студії “Слово” Володимир Барцевич та   Геннадій Погожаєв, поет, перекладач, кандидат технічних наук Андрій Пустогаров, почесний президент Товариства української культури “Славутич”, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки Російської Федерації Василь Антонів, кандидат технічних наук, син поета “Розстріляного відродження” Анатоля Олійника Олег Олійник, член Національної спілки письменників України та Спілки письменників Росії Софія Буняк, поет Володимир Лісовий, представники МРГО “Коло культурної дипломатії” Олена Шахбанова і Зоряна Созанська, учасники творчо-освітньої студії “Первоцвіт” Арсен Шахбанов і Божена Дичко, дипломант Міжнародного конкурсу сучасної української пісні “Українська ліра Санкт-Петербурга” Іван Михайличенко, керівник Українського молодіжного клубу, член правління Спілки журналістів Росії Ярослав Копельчук, член Національної спілки письменників України Олена Марченко.

 

Софія БУНЯК

 

ЧАЄЧКА

Тужить чаєчка: “Ки-ги, ки-ги!”

(Аж крильми об землю чорну б’ється),

то зірветься голосно на крик,

то, немов з відчаю, засміється.

чи дітей своїх вона гука,

що в полях чужих десь загубились,

чи вони з дороги, може, збились,

тої, що додому поверта?

Чаєчка кигиче, не стиха,

і немає сил, той голос чути.

і не можна крик той позабути,

й не стиха годинонька лиха.

Чи з одної, чайко, ми рідні,

що пісні у нас з тобою схожі,

і такі безрадісно-сумні,

і зректися їх – ніяк не можна?

 

 

Володимир ЛІСОВИЙ

 

ВЕЧЕРЯ

Мати готує вечерю…

Віхті соломи у піч підкладає.

Баба Дарина в старому кожусі

За веретеном куняє.

Батько ввійшов ізнадвору.

З валянок віником сніг обмітає.

Сів у кутку, на хиткому ослоні:

-Де там обценьки?- питає…

А на долівці прудке кошенятко

З сонячним зайчиком грає.

-Де ваші душі витають? На небі?

З ким моя юність гуляє?..

Сяду до столу з братами вечерять

В хаті, якої немає…

Віталій КРИКУНЕНКО

Переклад вірша М. Вінграновського “Вночі, серед ночі хтось тихо…

 

***

В ночи, средь ночи кто-то тихо

Подкрался к Слову моему.

И вперил взор, наставил дыхо.

И понял я: так дышит лихо,

Так зло приходит — тать во тьму.

Пришёл и стал. И никуда мне

Не спрятаться от колких глаз,

Как не закрыть от мрака ставни,

Не затеряться в светлом давнем.

Наедине мы — пробил Час.

Пришёл и стал. И я означил

Во взгляде алчущем сухом:

Никто не любит и не плачет,

И не бежит никто, не скачет,

Успокоение — во всём.

Всем одинаково: и сущим,

И тем, что были, что грядут.

Забвенья зыбь — морям и пущам,

Словам безмолвным и зовущим …

Ни слава, ни позор не ждут!

Но я сказал: что хочешь, Время,

То у меня и заберёшь —

И юности златое стремя,

И жизни дорогое бремя,

Лишь Слова моего не трожь!

Не отнимай его, малого,

Не бей, не жги огнём своим.

Пребудет песен с ним премного,

Ведь перед ним ещё дорога,

И мы ещё не жили с ним!

Ещё нам всё с ним — предрассветно:

И первослёзы первых снов,

И первый снег среди снегов,

И первый берег берегов,

И та любовь, что дарит свет нам!

И зоркий в пору зноя ливень,

И аромат цветущих лип,

И камень тёплый у залива,

Осы сон сладкий в лоне сливы

И в сумерках совиный всхлип.

Ещё нам всё с ним — лишь тревога.

Ещё нам всё с ним не сбылось,

Ещё нам всё на радость долго.

Ещё с ним всё — как перед Богом

Скажу тебе — не обошлось!

О Время, всё ты обнимаешь.

И в непреложности своей

Из чаши Слова надпиваешь

И Слово нам не возвращаешь…

Моё ж живое — пожалей!

Я знаю, ты в своей стремнине

Молящим спуску не даёшь.

И ни державе, ни дружине…

Там стар и млад утонет, сгинет! —

Бессмертно сеешь, смертно жнёшь.

С неумолимыми очами

Идёшь сквозь вечность и сквозь миг.

И мгла змеится за плечами,

А впереди тартара пламя —

Всепожирающий твой лик!

Что сладостно, а что солёно

Тебе без разницы — сожрёшь!

А здесь — промолвлено шелково,

Животворяще в духе Слово —

Ты Слова нашего не трожь!

В том слове семена надежды.

То слово через ад и прах

Чрез пыль веков, в огне, в слезах

Пробилось, воссияв из бездны,

Сгорает на моих устах!..

В ночи, средь ночи, кто-то тихо

Подкрался к Слову, стал в анфас

И вперил взор, наставил дыхо.

И понял я: так дышит лихо.

Так зло приходит… — Пробил Час…

 

 

Зоряна СОЗАНСЬКА

ТРОЯНДА

Руки торкаються ніжних пелюсток,

Роса, мов сльозинка, в долоню паде.

Враз я забуду про розпач і смуток,

Бо в неї життя, як у мене, – одне.

Їй хочеться жити, а тут – умирати,

Та слова не скаже, не закричить…

Для чого зривати, а потім топтати?..

Невже у вас, люди, душа не болить?

 

 

Андрій ПУСТОГАРОВ

Переклад вірша М. Савки “Дихає осінь димом і грипом…”

(Із циклу “Чоловіки і жінки”)

* * *

осень дышала джазовым хрипом
дымом и гриппом вдруг ловишь
в радиоволнах как гибкую рыбу
женщину с голосом черных шелковиц

кто тот единственный пела кому ты
среди растерянных или рисковых
кто вдохновил на четыре минуты
женщину с голосом черных шелковиц

просит прощения катит по кругу
соло прогорклою ягодой черной
как тяжело будет бросить ей друга
может поэтому в мире минорно

льется из крана вода ледяная
остро запахли кофейные зерна
что-то во мне голосить начинает
голосом джазовым голосом черным

 

 

 

 

Олена МАРЧЕНКО

ГЕН, НА ТОМУ БРУЩАТІМ АРБАТІ

Ген, на тому брущатім Арбаті

Шовковисті ідуть дощі,

Виполіскують змови-заспіви,

Тихоплинно кажуть:живі!

Закарлючисті вулиці міста

Знов малюють свою таїну,

Променадом сріблясто-імлистим

Перекреслюючи війну.

А я вийду у сад і по вірші…

Після – знову Арбат обійму!..

Хоч в саду недозрілі вишні

Сік пускають і кров мою…

Ген, на тому брущатім Арбаті!

Зміряв долю і наш Тарас…

Не на святі я, не насвяті…

Ви ж – заходьте! В ласкавий час!

Ярослав КОПЕЛЬЧУК

ТАК ДИВНО ІНКОЛИ…

Так дивно інколи буває…

Душа радіє і страждає.

А серце може, та мовчить…

І знов в Ніщо відходить Мить.

Так важко інколи буває…

Ці почуття мій розум крають –

Знов вибір мушу я робити:

Куди іти, чим далі жити?

Так дивно інколи буває…

З’являється одне,

а інше  щось зникає.

Цей вічний біг подій, облич….

Одне візьми,

а інше щось залиш…

… на роздоріжжі знов стояти,

Який обрати Шлях? … не знати…

Куди іти? І що робити?

Кохати? Чи лише любити?