9 лютого у Національному культурному центрі України в Москві відбувся майстер-клас «З історії українського орнаменту» члена Національної спілки художників України, Спілки художників Росії, Товариства української культури «Славутич» Степана ХИМОЧКИ.
Відвідувачі художніх виставок Центру добре пам’ятають живописні роботи Степана Івановича, які неодноразово експонувалися впродовж останніх років у Шевченковій залі. Наповнені світлом і гармонією, широким духовним простором. Ось лише кілька відгуків про них:
- Коли дивишся на ці картини, починаєш по-іншому дихати, такою справдешністю й свіжістю віє від них…
- Всі роботи насичені вражаючою енергетикою, магнетизмом…
- Дивовижна здатність художника передавати емоційний стан природи у всіх її проявах, відчувається і повітря, і температура, свіжість, привабливі фарби неба і землі…
Живопис Степана Химочки – справжня відрада для серця у сучасному мистецтві. До окриленості над буденністю Степан Іванович торував шлях довгі роки, починаючи ще… з народження. Адже ген творчості успадкував від діда-прадіда. Дідусь Степана Івановича розписував церкви в Україні, Молдові. Поблизу Білої Церкви є храм, архітектурно схожий на Софію Київську, його мозаїка створена за ескізами Миколи Реріха, а на великому хресті викарбувано імена тих, хто брав участь в оздобленні собору, серед них згадується і дідусь Степана Химочки. Батько художника теж займався малярством, розпочинав з церковного живопису, а згодом довелося оформлювати плакати. Художником-монументалістом є й брат Степана Івановича Василь.
Степан Іванович про свою залюбленість у малярство говорить з особливим теплом, згадує як завжди вабив його запах фарби, пензликів, як йому хотілося весь час навчатися. Сьогодні полотна Степана Химочки – це справжня галерея емоцій, образне втілення епохи, соціальних та історичних перипетій часу, в якому творить майстер.
Проте сам художник зізнається, що для нього більш цікавим є орнамент, його знакова природа:
- Орнамент мене приваблював завжди, тривалий час я його досліджував. Мені довелося оформлювати станцію метро Мінська в Києві на Оболоні. Зробив п’ятдесят ескізів. У ході детальнішої роботи над одним з них я знайшов свій колорит, був радий позбутися бронзи. Замінив її на колір суглинку і попелястий відтінок полину, щоб зорово схоже було на фреску. А ще використав техніку гарячої та холодної енкаустики. Кожні чотири метри на станції не повторюються. Вважаю, що в Україні всі знакові системи поставлені дуже високо. На мою думку символіка – це більша істина, ніж мистецтво.
Протягом вечора Степан Іванович показав кілька варіантів створення орнаменту. А гості Центру вчилися малювати подібні візерунки у себе в зошитах.
Текст і фото: Олена Марченко.
***
9 февраля в Национальном культурном центре Украины в Москве состоялся мастер-класс «Из истории украинского орнамента» члена Национального союза художников Украины, Союза художников России, Общества украинской культуры «Славутич» Степана ХИМОЧКИ.
Посетители художественных выставок Центра хорошо помнят живописные работы Степана Ивановича, которые неоднократно экспонировались на протяжении последних лет в Шевченковском зале. Наполненные светом и гармонией, широким духовным пространством. Вот лишь несколько отзывов о них:
- Когда смотришь на эти картины, начинаешь по-другому дышать, такой подлинной свежестью веет от них…
- Все работы насыщены поразительной энергетикой, магнетизмом…
- Удивительная способность художника передавать эмоциональное состояние природы во всех ее проявлениях, чувствуется и воздух, и температура, свежесть, удивительніе краски неба и земли…
Живопись Степана Химочки – настоящая отрада для сердца в современном искусстве. К окрыленности над обыденностью Степан Иванович прокладывал путь долгие годы, начиная еще… с рождения. Ведь ген творчества унаследовал от деда-прадеда. Дедушка Степана Ивановича расписывал церкви в Украине, Молдове. Возле Белой Церкви есть храм, архитектурно похож на Софию Киевскую, его мозаика создана по эскизам Николая Рериха, а на большом кресте высечены имена тех, кто принимал участие в убранстве собора, среди них упоминается и дедушка Степана Химочки. Отец художника тоже занимались живописью, начинал с церковной живописи, а впоследствии пришлось оформлять плакаты. Брат Степана Ивановича Василий тоже художник-монументалист.
Степан Иванович о своём увлечении живописью говорит с особым теплом, вспоминает как всегда манил его запах краски, кисточек, как ему хотелось все время учиться. Сегодня полотна Степана Химочки – это настоящая галерея эмоций, образное воплощение эпохи, социальных и исторических перипетий времени, в котором творит мастер.
Однако сам художник признается, что для него более интересным является орнамент, его знаковая природа:
- Орнамент меня привлекал всегда, я исследовал его долгое время. Мне пришлось оформлять станцию метро Минская в Киеве на Оболони. Сделал пятьдесят эскизов. В ходе более детальной работы над одним из них я нашел свой колорит, был рад избавиться от бронзы. Заменил её на цвет глины и пепельный оттенок полыни, чтобы зрительно похоже было на фреску. А еще использовал технику горячей и холодной энкаустики. Каждые четыре метра на станции не повторяются. Считаю, что в Украине все знаковые системы поставлены очень высоко. По моему мнению символика – это большая истина, чем искусство.
В течение вечера Степан Иванович показал несколько вариантов создания орнамента. А гости Центра учились рисовать подобные узоры у себя в тетрадях.
