Iнформацiйно-просвiтницька та освiтня Опубліковано 01.04.12

Арбат, 9 в історії Москви арбатської

Arbat_9_555_2[2]-1У Національному культурному центрі України в Москві відбулася презентація нової наукової праці генерального директора, доктора історичних наук, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Володимира Мельниченка «Арбат, 9 (феномен дома в истории Москвы арбатской)».

У презентації взяли участь та виступили письменниця, літературознавець, мистецтвознавець Євгенія Дейч, керівник Центру українських досліджень Інституту Європи РАН, віце-президент Російської асоціації україністів Віктор Мироненко, видатний шевченкознавець і гоголезнавець, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, головний науковий співробітник Інституту світової літератури ім. М. Горького РАН Юрій Барабаш, письменниця, методист екскурсійного відділу Меморіального музею та наукової бібліотеки «Будинок М. В. Гоголя» Олена Митарчук, філолог-сходознавець, референт-перекладач арабської мови, онук видатного українського поета Максима Рильського Андрій Рильський, заступник голови Правління Спілки письменників Росії, генеральний директор Спілки письменників Росії Володимир Середин, кандидат філологічних наук, член спілки письменників Росії, поет і перекладач Світлана Соложенкіна, голова Республіканського національно-культурного центру українців Башкортостану «Кобзар» Володимир Дорошенко, директор Об’єднання «Музична юність», заслужений працівник культури Росії Орест Добріков.

Це перша книга Володимира Юхимовича, написана російською на посаді генерального директора Культурного центру України в Москві. Рішення відступити від власної установки писати виключно українською з’явилося не випадково, а є результатом багаточисленних побажань, аби всі книжки, написані Володимиром Мельниченком та присвячені відомим українцям в Росії (Тарасу Шевченку, Миколі Гоголю, Осипу Бодянському, Михайлу Максимовичу, Михайлу Грушевському, не кажучи вже про Михайла Щепкіна та інші), обов’язково були перекладені російською. Тоді й московський читач матиме змогу долучитися до нашої спільної історії та нарешті осягнути, який великий вплив на російську науку, освіту, мистецтво, літературу тощо мають українці.

У вступному слові Володимир Мельниченко, зокрема, зазначив:

— Відразу скажу, що зміст книги значно ширший за назву. У той же час назва «Арбат, 9» — найточніша. Йдеться про арбатський будинок, літопис якого обєднав навколо себе всі інші сюжети, в тому числі, великі, масштабні. Яким чином? Виявляється, правий, абсолютно правий (!) москвознавець Лев Колодний, який вже давно заявив, що «история практически каждого дома на Арбате, даже самого небольшого и, казалось бы, незначительного, в конце концов, если её исследовать, неминуемо приводит нас к именам и событиям, забыть которые невозможно, не рискуя потерять свое лицо». Будинок № 9 саме такий — дивовижний! Феномен його двохсотвікової присутності в житті та долі Старого Арбату дозволив акумулювати найважливішу, ключову інформацію про все найцікавіше та неповторний арбатський світ.

Що ж до підзаголовку, то термін «Москва арбатская» належить Борису Зайцеву, який у листі до Олександра та Євгенії Дечів із Парижа в травні 1966 року, тобто через 45 років після розлуки з Арбатом та Москвою попросив: «Москве арбатской поклонитесь от меня». Москва арбатська — не тільки сама вулиця в центрі столиці довжиною близько кілометра, але й ближнє провуличчя: «зигзаги кривых переулков» (Андрій Білий); «закарлючистые улицы московские» (Тарас Шевченко). Це той  «особый город», про який  писав Іван Бунін: «Здесь, в старых переулках за Арбатом, совсем особый город».

Книга написана в Культурному центрі України в Москві, а кожна наша книга є колективною працею. Тому хочу окремо подякувати моїй помічниці Тетяні Черніковій, яка набрала весь текст, підбирала фотоматеріали, і разом з Ассоль Овсянниковою редагувала текст.  

Дуже коротко про книгу. Белла Ахмадулліна колись пронизливо написала такі рядки:

…Смуглей великого арапа

восходит ночь. За что мне честь —

в окно увидеть два Арбата:

и тот, что был, и тот, что есть?

Це рядки написані наче про мене, або від мого імені, бо я дванадцять років із вікна кабінету бачу дивовижний Арбат, що є духовним осередком Росії.

Спочатку книга задумувалася як історія Культурногого центру, будинку, в якому він розташований та навколо якого організовано духовний простір. Але в результаті з’явилася книга не лише про будинок, і навіть не лише про вулицю Арбат, але й про весь арбатський ареал, бо поняття «Арбат» завжди було ширшим за межі району «Арбат».

Розпочинається розповідь XV століттям, коли вперше з’явилася назва «Арбат» в документах, і завершується нашими днями, охоплюючи 520-річну історію найзнаменитішої вулиці Росії. .

Євгенія Дейч:

— Я три дні читала цю книгу. Чоловік мій був пов’язаний з Україною, дружив з Максимом Тадейовичем Рильським, ми часто бували в Києві. Памʼятаю той страшний момент, коли мені Іван Карабутенко повідомив про те, що в Москві намагаються закрити бібліотеку української літератури. Ви собі не уявляєте, яка тоді розпочалася за неї боротьба. На щастя, ми її відстояли.

І коли я читала цю книгу, наче переживала все своє життя, бо написана так правдиво, так велично за мовою та за сприйняттям подій! Упевнена, що її поява  — визначна подія в літературному та духовному житті й України, і Росії.

Віктор Мироненко:

— Провідний український історик, лауреат, професор продовжує своє безпрецедентне дослідження Москви.

Я не можу бути об’єктивним, бо коли йдеться про Володимира Юхимовича Мельниченка, я втрачаю всіляку об’єктивність. Він мені подобається як людина, його погляди як фахівця та як історика дуже співзвучні моїм, до того ж, він мені просто симпатичний. У ньому я бачу риси та якості, яких мені, на жаль, бракує: величезну працездатність, здатність до концентрації на об’єкті дослідження, ретельність і, може, найголовніше, вміння з одного маленького факту вивести нас до великих філософських узагальнень. Як у цій книжці —через одну московську вулицю, чи то одну історичну споруду виведено на найширші, найґрунтовніші історичні й філософські узагальнення. Єдине, як фахівець скажу, що перед нами ґрунтовне історичне дослідження у найширшому розумінні цього слова з точки зору використання джерел.

Це саме та історія, якої нам завжди дуже не вистачало і не вистачає сьогодні: історія життя, історія живих людей, а не історія злочинів і божевілля. Це все і є саме життя, яке не ділиться на народи, чи, тим більш, на партії, бо тут на Арбаті, як і де-інше на Хрещатику, чи на Бессарабському ринку, протягом століть достойні і нормальні, самостійні і відповідальні, відомі і не відомі широкому загалу нащадків люди живуть поруч зі своїми побутовими і художніми уподобаннями, вадами і перевагами, простіше, люди працюють, спілкуються, кохають, народжують дітей. І от після цього всього якимось дивним чином народжується універсальний, метафізичний Арбат, квінтесенція і плід відкритого суспільства, відкритого життя, яке тільки і буде мати продовження. Бо все замкнене, закрите у собі, все, що живе осторонь чи живе зі зневагою до всього, що не наше, загине і помре. Туди, мабуть, йому і дорога. Про це, принаймні для мене, ця книжка, що є своєрідним підсумком усього ряду попередніх книжок Володимира Юхимовича.

Дуже добре, що цікаві думки автора, які я зустрічав у попередніх його книжках, перекладені російською і доступні московському і російському читачеві. Залишилась одна інтрига  — а що далі?

Юрій Барабаш:

— Мені здається, що це тричі визначна подія в духовному житті.  По-перше, це подія в житті Культурного центру України, по-друге, це подія в москвознавстві, і по-третє, це подія в арбатознавстві.

Я думав, як означити жанр книжки. Мабуть, це історична оповідь, своєрідний літопис арбатської ділянки Москви. Я чимало працював в архівах, і дуже добре знаю, наскільки це важко. Тим більше у мене добра заздрість у тому, скільки людина знайшла в собі терпіння віднайти стільки матеріалу саме в архівах.

Книга «Арбат, 9» є описом Москви і москвичів. Тому вона є органічним продовженням давньої традиції, закладеної Володимиром Гіляровським та його найвідомішою книгою «Москва і москвичі». Але цю книгу можна назвати «Москва, москвичі та українці». Без перебільшення, «Арбат, 9» — визначний вклад у нашу літературу та історію літератури.

Й останнє. Я дуже люблю читати коментарі. Це одна з чудових частин книги, яка надає надзвичайно цікаву додаткову інформацію і є синтезом різних жанрів і наукових підходів.

Дуже важливо, що тепер і російський читач може прочитати і дізнатися і про Культурний центр, і про тих людей, якими пишається українська та світова культура.

Добре памʼятаю. Володимире Юхимовичу, вашу першу книжку. Після того кожна ваша книга доповнює ряд на полиці. Тепер маю цілу бібліотеку одного автора. Тому хочу побажати і вам, і собі, щоб вона продовжувала поповнюватися новими виданнями.

Володимир Середин:

— Коли Володимир Юхимович запрошує мене на презентацію чергової книжки, я, звісно, радію за колегу, а з іншого боку — мені стає соромно за себе, бо не можу похвалитися такою ж кількістю виданих праць.

Дуже важливо, аби всі книги Володимир Мельниченка виходили двома мовами, тому що те, про що і про кого він пише, потрібно не тільки нам, українцям, але й москвичам і росіянам, бо автор завжди піднімає величезний пласт культури та нашого спільного життя. І вклад українців у культуру Росії, науку, освіту, промисловість тощо, настільки глибокий та цінний, що якщо ми не будемо про це знати та пропагувати, то чекати на щось добре не можна.

Вітаю вас, бажаю, щоб хотілося твори.

Усі учасники презентації отримали книгу «Арбат, 9 (феномен дома в истории Москвы арбатской)» у подарунок. А придбати її можна в «Українській книгарні» Національного культурного центру України в Москві.

Ассоль Овсянникова-Мелентьєва. Фото автора.