Наукова i лiтературно-публiцистична Опубліковано 19.09.12

Чистий серцем (пам’яті Богдана Ступки) – 2011: муки та радощі (частина друга)

Запам’яталося, що в одній з тодішніх бесід – у червні 2011 року – зайшла мова й про далекоглядні Ступчині плани та замисли:
― Якщо вистачить сил, наступного року організую в Києві міжнародний театральний фестиваль. Покличемо колективи з Росії, Закавказзя, Балтії, Польщі. Інших подивимось, себе покажемо. З Олегом Табаковим веду перемовини про великі гастролі на сцені МХАТу. Дуже цікаво! Ми давно не приїжджали до Москви. Сподіваюсь поставити «Євгенія Онєгіна» українською. Якось читав глави Віктору Чорномирдіну, коли він був російським послом у нас. Віктор Степанович слухав-слухав, а потім каже: «Це навіть краще, ніж російською!» Словом, є у мене деякі плани на майбутнє, крім уходу з життя…
Тридцять першого червня разом з колективом Національного театру імені Івана Франка Ступка відбув на гастролі до Севастополя. Потім поїхав до Чорного моря на Другий Одеський міжнародний кінофестиваль, який проходив 15–23 липня, де був почесним гостем.
Двадцять п’ятого липня Богдан Сильвестрович полетів до Санкт-Петербурга на зйомки фільму «Безодня» про поліцейського спеціального підрозділу, в якому грав слідчого. Працював практично цілими днями: «Заробляю гроші. Хоча роль і невелика, але цілий день зйомки. Дуже втомлююсь. Після цього лечу до Ялти відпочивати». Він справді непогано відпочив з Ларисою в Ялті аж до середини серпня.
Через кілька днів після свого 70-річчя Ступка полетів до Варшави, з якої повернувся 5 вересня. А 6-го він уже вилетів до Санкт-Петербурга на зйомки фільму «Безодня».
Вилітаючи до Варшави, Ступка вже відчував, що ліва нога значно скута в рухах і заважає вільно ходити. Якраз тоді зателефонував йому й, дізнавшись про такий щільний графік роботи впродовж одного тижня, сказав, що це занадто втомлююче. «А що робити?» – коротко відреагував Богдан Сильвестрович. Йшлося про те, що Гофману він ніяк не міг відмовити, а в Петербурзі та Москві вже були заплановані зйомки.
У Петербурзі з ногою стало значно гірше, Ступка навіть звернувся до лікаря. Той провів сеанс голковколювання – стало трохи легше, проте ненадовго. У телефонній розмові вранці 9 вересня, ще знаходячись у потязі № 19, він зізнався: «Я так погано ходжу… Не можу йти сам… Коліно не згинається…» І додав: «Наркоз сів на коліно…» Тільки-но вийшов із вагону, поскаржився мені: «Ще 23 серпня (на врученні Зірки Героя України. – В. М.) йшов сам на сцену… Зараз мені гірше набагато, ніж у перший приїзд до Москви після операції…»
Того дня Богдан Сильвестрович не поїхав на примірювання костюмів, а залишився в Центрі. Попросив чаю з лимоном, від вина відмовився, але в чай налив трішечки коньяку «Henessy» під бутерброди з улюбленим сулугуні. Користуючись нагодою, я багато розпитував його про львівський період життя. Річ у тому, що відразу після виходу книги «Богдан Ступка» в Москві замислив роботу над новою книгою про нього. Йшлося про біографічну працю, систематизований опис життя й творчої діяльності, словом, про життєпис. Перша глава мала називатися словами самого Ступки «Львів – це коріння». Про цей період було тоді написано та й взагалі відомо мало чи поверхово. Тому було вивчено всі львівські газети з 1966 до 1978 року, про що повідомив Богдана Сильвестровича. Він був вражений обсягом матеріалу й охоче поділився ще й своїми спогадами.
Отже, найперше цей день – 9 вересня – запам’ятався тим, що розповів Ступці про ідею нової книги і показав йому її план. Він якось легко і доброзичливо схвалив увесь задум і його деталі. Власне біографічна книга саме того дня і розпочалася.
А ще Ступка розповідав про свої короткочасні проте насичені й цікаві поїздки до Варшави та Петербурга.
— На початку вересня я полетів до Варшави на бенефіс Єжи Гофмана. Все відбувалося у розкішному палаці на березі озера. Великий комплекс: річка, парк, готель, ресторан, сцена шикарна. Бенефіціант сидів на сцені, його вітали, йому співали. Був хор з Данилового монастиря. 15 чоловік. Так здорово співали «Два кольори мої, два кольори». Вони співали й польською. Ніхто не говорив про політику.
Я Юрчику сказав, що він багато зробив для польської та української культури. До речі, він зняв восьмисерійний документальний фільм, де сам у кадрі – «Погляд на історію». Українських акторів знімав…
Про Петербург розповів таке:
— Знімаюся у фільмі з умовною назвою «Безодня». Режисер Дмитро Петрунь. У мене цікава роль слідчого. Як людина – дуже цікавий, передусім, почуттям гумору. Зібрана професійна група. Зйомки триватимуть до листопада. Головного героя грає Іллюша Шакунов. І Альона Бабенко знімається, але, на жаль, у нас немає діалогу. Хоча я з нею бачився. Зустрілися, як завжди, дуже тепло.
Я таку сцену придумав. Дощ, мій герой заходить до супермаркету. Трохи кульгає, опираючись на парасольку, що дуже добре накладається на мій сьогоднішній фізичний стан. Він повинен дати комусь сигнал. Режисер сказав, щоб я просто махнув рукою. А я кажу: «Давайте, відкрию у приміщенні парасольку». Стало цікавіше і смішніше. Ми це так класно зробили. Продавщиці в супермаркеті дуже сміялись.
Наступного дня – 10 вересня – Богдан Сильвестрович поїхав на зйомки фільму за дитячою казкою «Дванадцять місяців», в якій він грав Грудня. Приємною несподіванкою стало те, що зустрів оператора Ігоря Клебанова, з яким працював у фільмах «Водій для Віри» і «Три напівграції». Розповідав:
— Асистент командує: «Богдане Сильвестровичу – в кадр!» А Ігор Семенович: «Сидіть, будь ласка! Ми ще не вибудували!» Бачив, що мені нелегко… Завели в кадр, посадили… Клебанов говорить: «Богдане Сильвестровичу, підніміть трохи підборіддя…» І все – знімав класно. Потім запитав: «Не дуже втомилися?» Кажу: «Втомився, коли… відпочивав…»
Справді, понад три години Ступка сидів в очікуванні практично без руху і приїхав увечері втомленим. Біля входу до Культурного центру закурив. На мої слова про те, що цього не слід робити, відповів: «Сигарети дуже слабенькі, з фільтром». І показав якийсь напис петитом на пачці тоненьких сигарет «Esse One / 1» (ще курив «Davidoff»). Справді, коли придивитися, можна прочитати: «Нікотин: 0,1 мг/сиг.». А вказівку на великі літери про те, що куріння шкодить здоров’ю, Богдан Сильвестрович проігнорував. Та ще й попросив вина: «Чилі “Cabernet Sauvignon”».
Допізна дивилися зі Ступкою по телевізору переможний бій Віталія Кличка з поляком Томашем Адамеком на чемпіонаті світу за версією VBC. Богдан Сильвестрович добре знається на професійних тонкощах боксу, і його коментарі були не тільки дотепними, але й влучними та доречними. Між іншим, це стосується й переглянутого нами баскетбольного матчу: «Я колись грав у баскетбол».
Одинадцятого вересня Ступка почувався не кращим чином. Встав пізно і, поснідавши, знову заснув. Але невдовзі прокинувся, бо після обіду мав прийти дорогий гість – Президент гільдії кінооператорів Росії, народний артист Росії Ігор Клебанов. Пару годин вони розмовляли про все і вся, згадували «справи минулих днів». Скажімо, Клебанов говорив: «У кіно ситуація сумна. Епоха псевдопродюсерського фільму. Ніхто з них свої гроші не вкладає». І вони говорили про сумну ситуацію та продюсерів… Або з якогось приводу згадувався Севастополь, і Клебанов вигукував: «Чудове місто Севастополь! Я його обожнюю!» Ступка у відповідь:
— З 2000-го влітку через рік наш театр гастролює в Севастополі! Це почалося, коли я був міністром культури. Були там у 2003, 2005, 2007, 2009, 2011 роках! Зали вщерть набиті! Жодних мовних проблем! Українську мову сприймають прекрасно! Та ще й артистів наших оздоровлюємо… На гастролі дозволяється брати дітей, онуків, родичів. Орендуємо пансіонат на березі моря, і артисти, працюючи, ще й відпочивають. Супер!
Ігор Семенович приніс Ступці диск з фільмом «Три напівграції», який артист ще не бачив, і висловив своє захоплення його грою. Справді, в елегантній і теплій кіноновелі, що здається, не претендувала на будь-які лаври, Ступка постав в іпостасі дивовижно красивого й сильного, мудрого й надійного мужчини. Цікаво, що герой Ступки вперше з’являється наприкінці чотирисерійного фільму, коли глядач уже захоплений блискучими чоловіками – артистами Юрієм Стояновим, Федором Бондарчуком, Михайлом Єфремовим, Ігорем Золотовицьким. Але могутня чоловіча харизма Ступки – харизма, як милість, Божий дар – з першої миті приковує увагу, закохує в себе чарівну жінку – Альону Хмельницьку, на чверть століття молодшу за нього. Сам герой у фільмі переконливо говорить, що ця різниця за віком – катастрофічна, і здоровий глузд підказує, що з ним не можна не погодитися. Проте, мабуть, кожна жінка, яка дивилася фільм, казала собі: «Краще вмерти з таким чоловіком, аніж відмовитися від нього».
Прощаючись, Клебанов сказав: «Шкода, що я прийшов без камери. Ви, Богдане Сильвестровичу, зробили кілька блискучих етюдів!»
І справді, в розповідях і споминах Ступки було розсипано чимало цікавих історій. Наведу кілька з них.
Заговорили про Валерія Фокіна, якого обидва високо цінують. Богдан Сильвестрович згадав, як улітку 1999 року Фокін проводив у Культурному центрі України репетиції спектаклю за «Старосвітськими поміщиками» Миколи Гоголя, де він грав з Лією Ахеджаковою. Репетиції проходили на третьому поверсі, а Ступка жив на четвертому. Всі артисти приїжджали переважно здалеку, навіть із Підмосков’я. Тим не менше, запізнювався на репетиції саме Ступка, і одного разу Фокін сказав: «Богданчик! Вийдіть на сцену і поясніть, чому так виходить».
Ступка вийшов і розповів, що він живе за київським часом, а там, як відомо, на годину менше. Звичайно, він виправиться, бо ж недарма в Україні говорять: «Вставай, хохол, бо москаль вже годину не спить!» — «Ну що ти йому скажеш!» – розвів руками Фокін.
Якийсь час потому запізнилася Лія Ахеджакова, і режисер зажадав уже від неї пояснення. Та побігла за куліси до Ступки: «Що ви тоді таке розумне говорили, що вам зійшло з рук?» Той коротко розповів, але Лія Меджидівна сказала: «Я цього не запам’ятаю. Ходімо вдвох». І вони вийшли на сцену, щоб… проспівати пояснення свого запізнення. «Ой, як в один голос!» – схвально сказав Фокін.
Друга історія пов’язана з фільмом Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу». Ступка відзначив, що «сценарій фільму був геніальним». Розповів один сюжет, коли Мазепа – європеєць і модник – з’явився перед Петром I таким собі красенем у потрясаючій треуголці, розкішних ботфортах і суперовому каптані. Петро І був вражений і фактично роздягнув гетьмана, а своїм наближеним наказав: «В соболя́ його!» Сам же зодягнув усе зняте з Мазепи. «І саме таким, у гетьманському одязі він залишився в історії, саме таким ми знаємо Петра Першого!»
І ще Ступка розповів про один епізод зі зйомок фільму «Водій для Віри». Коли знімалася аварія машини, що нависала над смертельною прірвою, він… перевірив її кріплення за кадром. Виявилося, що «Чайку» міцно тримали два троси, але Богдану Сильвестровичу здалося це недостатнім, і він попросив Павла Чухрая додати ще два. Той сказав: «Ви боїтеся? Я з вами сяду в машину». – «Яка мені різниця – з вами чи без вас у прірву летіти?!» – вигукнув Ступка.
Між артистом і оператором відбулася цікава розмова про Ступчиного внука – Дмитра. Клебанов сказав про його участь у фільмі «Ми з майбутнього – 2»: «Діма прекрасний хлопець! Органічний! Чудо!» Ступка промовчав, посміхнувшись. Але коли Клебанов запропонував йому роль в якомусь новому фільмі, Богдан Сильвестрович відреагував миттєво: «Знімуся, якщо Дімі дасте роль».
Підписав народному артисту Росії книгу:
«Выдающемуся оператору современности! Мастеру! Игорю Семеновичу Клебанову! Напамять! С глубоким уважением Б. Ступка. 11.09.11. Москва».
Наступним гостем того дня був режисер Вадим Дубровицький, який продовжував репетиції чеховського спектаклю «Вишневий сад», розпочаті влітку за участю Ступки в ролі Фірса. З фізичним станом у Ступки було гірше, тому стало зрозумілим, що від плану зіграти цю роль у жовтні 2011-го доведеться відмовитися. Тож Дубровицькому артист пояснив, що не може далі працювати над роллю і запропонував взяти іншого актора. Режисер був у розпачі: «Я готовий придумати інший малюнок ролі… Давайте зробимо Фірса сидячим… Актори зібрані під Ступку. Вас чекають з нетерпінням Стоянов і Серєбряков… Вкладено великі гроші. Пошито розкішні костюми… Продані всі квитки на виставу в Іванові. Впродовж місяця нас чекають у Дніпропетровську, Харкові, Києві, а 24-го – в Театрі ім. Маяковського в Москві…»
Ступка все розумів: «Я вже й міміку придумав…» І показав! Це було настільки вражаюче й захоплююче, що Дубровицький, здається, застогнав. Але й продемонстрував, як важко йому ходити: «Найближчими днями я знову лечу до Мюнхена, до своїх лікарів і не знаю, як далі буде… Візьміть когось іншого, візьміть на мою роль Ігоря Ясуловича», – знову запропонував він. – «Іншого брати не будемо, доведеться відміняти виставу… Ваше здоров’я – понад усе…»
Ситуація залишилася драматичною…
Втім, усередині жовтня, саме тоді, коли Ступка був у Мюнхені, в Москві з’явилися афіші про спектакль «Вишневий сад» за його участю в Театрі імені Маяковського 24 жовтня. Про те, що Майстер у ньому грати не буде, продавці білетів знали. Ввечері 19 жовтня запитав про це в театральному кіоску на Новому Арбаті. Спочатку жінка підтвердила участь Ступки у виставі, проте під моїм поглядом знітилася: «Я чула, що він хворий…» Фірса грав Станіслав Любшин. Богдан Сильвестрович про все це знав.
Подивився виставу «Вишневий сад» 24 жовтня. Може й краще, що Ступка в ній не брав участі? Так і сказав артисту – спектакль вийшов не його небесного рівня.
Володимир Мельниченко,
генеральний директор Національного
 культурного центру України в Москві,
доктор історичних наук,
лауреат Національної
премії України ім. Т. Г. Шевченка
Слово Просвіти. – 2012. – № 36. – С. 10.