Наукова i лiтературно-публiцистична Опубліковано 20.09.12

Чистий серцем (пам’яті Богдана Ступки) – 2011: муки та радощі (частина четверта)

Як і обіцяв, Богдан Сильвестрович приїхав у Москву з Ларисою Семенівною й Остапом 19 листопада, в суботу. Впродовж дня він відпочивав, а ввечері вишукано й стильно вдягнений, з якимось незвичайним метеликом на білосніжному комірці, подарованим дружиною, відправився за «Кумиром».

Богдан Ступка та Еліна Бистрицька, яка вручила Майстру премію «Кумир» у номінації «За високе служіння мистецтву». Москва. 19 листопада 2011 року. Фото Ассоль Овсянникової.

Богдан Ступка та Еліна Бистрицька, яка вручила Майстру премію «Кумир» у номінації «За високе служіння мистецтву».
Москва. 19 листопада 2011 року.
Фото Ассоль Овсянникової.

Церемонія нагородження проходила в Демонстраційній залі ГУМу, що на Красній площі.

У запрошеннях було попередження: «Форма одягу – парадна». Таки й справді гості й лауреати були виряджені, вичепурені, проте все пройшло без дешевої помпи й надмірних пишнот, у затишній і теплій атмосфері. Вручали премії: Єгор Кончаловський – Михайлу Єфремову, Володимир Войнович – Ірині Розановій, Володимир Краснопольський – Альоні Бабенко, Володимир Хотиненко – Сергію Маковецькому, а метрам Богдану Ступці та Олегу Табакову – Еліна Бистрицька та Олексій Баталов.
Здавалося, що в самому повітрі було розлито справді щире шанування переможців. Без перебільшення, насамперед, це стосувалося Ступки. Скажімо, лауреати, як годиться, говорили слова подяки режисерам, партнерам, вчителям, родині. Так от, майже кожен згадав Богдана Сильвестровича, який разом з дружиною Ларисою та сином Остапом сидів у першому ряду. Зокрема, Ірина Розанова, переможниця в номінації «Краща жіноча роль у кіно», з якою Богдан Ступка знімався у фільмі «Осяяння», зізналася: «Можу сказати тільки те, що це просто видатний день. Я сьогодні побачила любимого Богдана Сильвестровича Ступку, Сергія Маковецького, Михайла Єфремова, Олега Павловича Табакова. Яка неслабка компанія поруч зі мною. Яка це честь! Я щаслива. Це правда. Дякую Вам». А поза церемонією Ірина Юріївна призналась, що коли дізнається, що у фільмі буде зніматися Богдан Сильвестрович, їй уже не важливим стає навіть сценарій – вона обов’язково дає згоду на зйомки! Між іншим, за лаштунками Богдан Ступка підписав і подарував артистці книгу про себе. У подячному слові згадала Богдана Сильвестровича і його кіношна дочка – Альона Бабенко: «Не дивлячись на те, що один із моїх улюблених віршів ”Не сотвори себе кумира…”, про них, про кумирів, сьогодні неможна не думати, коли в першому ряду я бачу мого найсправжнішого кумира – “тата” Богдана Сильвестровича…» Важливість і вагомість того, що нагороду отримує саме Богдан Ступка, наголосив і Олег Табаков: «Премія “Кумир” вище від усяких політичних ігор, і журі ніщо не завадило нагородити громадянина незалежної України».
Перед врученням премії Богдану Сильвестровичу на сцені з’явились його… п’ятеро дочок з «Тев’є-Тевеля» (артистки Ганна Ардова, Євдокія Германова, Наталія Щукіна, Катя Старшова і Дарійка Пушкіна), які розіграли дотепну сцену в дусі шолом-алейхемського гумору.
Виходив актор на сцену під аплодисменти. Коли зупинився перед мікрофоном, в залі піднявся… Сергій Маковецький! А затим і всі присутні! Таке трапилося в той вечір один раз.
Підійшовши до Ступки, дивовижна жінка й велика актриса Еліна Бистрицька тепло, по-домашньому сказала: «Це я». Богдан Сильвестрович так само тихо й по-доброму відповів: «А я тебе впізнав». І несподівано заспівав їй: «Через ліс, переліс…» А потім вони домовилися, коли Бистрицька приїде до Києва, виконати дуетом якусь пісню…
Вручаючи премію, Бистрицька, зокрема, сказала:
— Я щаслива не тільки тому, що вручаю нагороду, але й тому, що просто бачу Богдана Сильвестровича. Ми знайомі стільки років! Це так радісно й так прекрасно! Він віддає глядачам усю свою душу, весь свій талант! Дай, Бог, тобі здоров’я, здоров’я, здоров’я. А все інше в тебе є.
Коли разом із коштовним знаком «Кумир» Ступці передали й грошову премію, він мовив: «Вовремя». А затим звернувся до залу російською мовою:
— Шолом. Узнав о событии, открыл словарь и прочитал, что кумир – это статуя, божок, божище, бовван (не думайте, что болван), истукан, идол, идолище. Но тут не забыть бы вторую заповедь Моисея: «Не сотвори себе кумира». Мне очень приятно получить эту премию еще и потому, что ею отмечены и две мои «дочери» по кино. Известно, что некоторые театральные педагоги пишут целые книги, как стать артистом. А я кратко расскажу, как стать Кумиром. Сначала нужно получить всероссийскую театральную премию имени Константина Станиславского. Затем – московскую «Принцессу Турандот». В кино важно получить «Нику», потом «Золотого орла» одного и второго, то есть, обязательно стать именно двуглавым орлом. Следующая ступень – «Триумф». И только после всего этого можно рассчитывать на премию «Кумир». Я сегодня очень счастлив таким уважением ко мне. Но это не моя заслуга – это заслуга Семьи, нашего Театра имени Ивана Франко, Львовского театра имени Марии Заньковецкой. И компания у нас сегодня, как говорят поляки, небольшая, но очень порядочная и интеллигентная. Спасибо. Наприкінці Ступку привітав запальним українським гопаком Ансамбль народного танцю Мойсеєва.
Після урочистої церемонії – традиційне фотографування лауреатів (фото в книзі). Затим всіх запросили до «Їдальні № 57», що з радянських часів працює в ГУМі. Богдан Сильвестрович із Ларисою, Остапом сіли за окремий столик, але невдовзі до них приєднався Олег Табаков з дружиною Мариною Зудіною. Впродовж усього вечора я сидів з Всеволодом Окпишем навпроти них і мав можливість зблизька спостерігати за двома Кумирами, двома великими життєлюбами. Вони – неперевершені в застільній бесіді – невимушеній, веселій, з анекдотами, всілякими історіями з артистичного й не тільки минулого.
Табаков відразу заявив, що він українець на чверть – його бабуся була «хохлушкою». Ступка в ту ж мить поправив – українкою! В дитинстві Табаков жив з бабусею в комунальній квартирі й запам’ятав, як ночами вона вставала й підходила до вікна на звуки мотора чорної «марусі», яка раз за разом забирала мешканців їх будинку. Малий Олег нічого не розумів, але кожного разу бабуся молилася, і в тій молитві були й прізвища сусідів, і повне їх виправдання перед Богом… Олег Павлович захоплююче розповідав цю та інші історії, а Богдан Сильвестрович уважно, з явним інтересом слухав. О, він уміє слухати! Табаков цим даром володіє, здається, менше.
Та коли Ступка смачно проспівав йому сюжет опери Юлія Мейтуса «Ріхард Зорге», що за радянських часів йшла у Львові, Олег Павлович був повністю підкорений. І ось уже вдвох вони всерйоз обговорювали спорудження на Красній площі висотних пам’ятників Кумирам – Ступці й Табакову. Затим удвох співали українську народну пісню про Дорошенка й Сагайдачного, які, до речі, разом штурмували Москву на Покрову в 1618 році.
Я все це слухав, солодко заздрячи самому собі, бо випала рідкісно-щаслива нагода почути те, що ніхто, ніколи не чув у виконанні саме цього славетного дуету та, мабуть, таке й не повториться.
Час від часу до нашого столу підходили шановані гості, щоб привітати Кумирів: Володимир Войнович, Зінаїда Кирієнко, Ірина Розанова, Альона Бабенко, Сергій Маковецький… Я подякував йому за те, що він першим встав аби вшанувати Ступку, а Сергій Васильович відповів… українською: «А як же інакше!» Маковецький висловив Богдану Сильвестровичу багато добрих і щирих слів. Запам’яталося: «Я Вас люблю… Ви необхідні нам, Україні… Хай Боженька дасть Вам здоров’я…»
Ступці було комфортно, тепло, щасливо, і ми виходили з «Їдальні № 57» останніми – вже близько опівночі. І побачивши Богдана Сильвестровича, охоронець на виході захоплено видихнув: «О! Тарас Бульба!»
Наступного дня – 20 листопада – актор висловив свої враження від церемонії вручення «Кумира». До речі, сказав, що йому не сподобалася акустика, бо в залі ніхто професійно не відслідковував звучання мікрофонів або й просто вчасно не подавав їх. Але художня частина була прекрасною, особливо прийшовся йому до душі епізод із дочками Тев’є-молочника… «Приємно було… Тим більше, що вручили грошову премію. Ще трохи добавлю і можу їхати на операцію до Німеччини… Гарно все пройшло й після офіційної частини. Цікаве спілкування з Олегом Табаковим, він розповідав свою біографію, а потім раптом зупинявся й говорив: “А для чего я это все говорю?” Жартували, говорили й про серйозні речі…»
Затим на моє прохання Ступка довго розповідав на диктофон про свої дитячі та юнацькі роки, навчання в театральній студії, творчу роботу в Театрі імені Марії Заньковецької. Все це необхідно було для згаданої біографічної книги…
Богдан Сильвестрович, Лариса Семенівна й Остап Богданович від’їжджали додому пізно ввечері потягом № 1. Ступка пропустив дружину й сина вперед, а мене попросив затриматися на початку перону – вирішив покурити. В цей час до нас наблизилася з валізою… Ада Роговцева! Скільки радості було! Тим більше, що їхали вони в одному вагоні.
Володимир Мельниченко,
генеральний директор Національного
культурного центру України в Москві,
доктор історичних наук,
лауреат Національної
премії України ім. Т. Г. Шевченка
Слово Просвіти. – 2012. – № 38