Наукова i лiтературно-публiцистична Опубліковано 12.03.14

До 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка

Т. Шевченко. Автопортрет. 1858 р.

Т. Шевченко. Автопортрет. 1858 р.

Найдовше перебування в Москві Тараса Григоровича Шевченка випало на березень 1858 року, точніше — з 10 до 26 березня. Поет тоді жив у Михайла Семеновича Щепкіна і разом із ним «споглядав Москву», познайомився з багатьма представниками «московської вчено-літературної знаменитості».

Ми починаємо друкувати цикл статей про перебування Шевченка в Москві в березні 1858 року.

 

Стаття 1                            

   Володимир Мельниченко,

генеральний директор Національного культурного

центру України в Москві,

доктор історичних наук,

лауреат Національної премії України

імені Тараса Шевченка

Тарас Шевченко в Москві

(березень 1858 року)

Тарас Шевченко:

«Поселився у Щепкіна в будинку Щепотьєвої»

Повертаючись із заслання в Петербург, Тарас Шевченко на деякий час зупинився в Нижньому Новгороді. В інформації воєнного губернатора Нижньогородської губернії Муравйова на ім’я московського воєнного генерал-губернатора Закревського, знайденій мною в Центральному історичному архіві Москви, перебування Шевченка в місті та від’їзд його до Москви узагальнено в двох фразах: «…В сентябре 1857 года Шевченко прибыл в Нижний Новгород и оставался здесь под надзором полиции до марта месяца… В марте месяце /9 числа/ Шевченко выехал из Нижнего Новгорода в С.-Петербург, но, по частным сведениям известно, доехав до Москвы, остановился в оной, по случаю постигшей его болезни»1.

Якщо бути точнішим місцевого начальника, то Шевченко виїхав із Нижнього Новгорода 8 березня, а в Москву прибув через день – 10 березня – об 11 годині вечора.

Тож почнемо з першого московського запису Шевченка в щоденнику: «В 11 часов вечера приехал я в Москву. Взял № за рубль серебра в сутки в каком-то великолепном отеле. И едва мог добиться чаю, потому что уже было поздно. О Москва! О караван-сарай! Под громкою фирмою — отель. Да еще и со швейцаром».

В якому готелі зупинився поет? Відповісти на це питання з абсолютною точністю неможливо. Москвознавці пишуть, що «з семи московських готелей у пушкінські часи шість знаходилися на Тверській». На час Шевченкового приїзду ситуація змінилася, але не набагато. За моїми підрахунками, в Москві тоді було більш, як півтора десятка готелів, принаймні, тих, яких було офіційно занесено до міського реєстру2. Кращими вважалися готелі Варгіна, Шевалдишева і «Дрезден» на Тверській вулиці, «Лондон» в Охотному ряду, «Франция» на Петровці, Шевальє — у власному будинку в Газетному провулку. Серед інших, менше відомих — готель Філімона Горячева у власному будинку на вулиці Спиридоновській в Арбатській дільниці, в якому, до речі, не було номерів для приїжджих, «Ярославль» Марем’яни Федорової на вулиці Сретенці в будинку Петрової, «Москва» на Трубному бульварі, готель П’єра Бардена в М’ясницькій дільниці. Але більшість готелів, як і раніше, знаходилася в

_______________________

1   Центральний історичний архів Москви, ф. 16, оп. 47, спр. 130, арк. 15.

2 Історик і архівіст Олексій Малиновський у книзі «Историческое обозрение Москвы», завершеній у пушкінські часи, писав, що в Москві було 40 готелів. Але в це число він включав і постоялі двори, подвір’я. Скажімо, в Китай-городі, де взагалі не було готелів, він прирівняв до них 15 подвір’їв. Всього в середині 50-х років у Москві нараховувалося понад півсотні подвір’їв, які мали 1300 номерів і близько 500 постоялих дворів.

Тверській дільниці, передусім на Тверській вулиці, в Охотному ряду і на Кузнецькому мосту. Скоріше за все, Шевченко навмисне зупинився в цьому районі, ближче до будинків, у яких жили його друзі Бодянський і Щепкін. Тому наступного дня він швидко знайшов помешкання Щепкіна. Поет взяв недорогий номер, як правило, ціни складали від 1,5 до 5 рублів на добу1. Втім, у готелі Варгіна були розкішні номери вартістю 30 рублів на добу, в яких не було проблем не лише з чаєм, а виконувалися всі капризи пожильців. Поетовий сучасник, москвознавець Петро Вістенгоф згадував і про номери за 50 рублів. А Тарас Шевченко зупинився в недорогому готелі, можливо, це був готель московського купця Пєчкіна «с №№ для приезжающих и общим столом, в доме г-жи Козьминой, на Тверской ул.», що недалеко від Неглинної.

В готелі Шевченкові страшенно не сподобалося, і він залишив його зранку: «В 7 часов утра оставил я караван-сарай со швейцаром и пустился отыскивать своего друга М.С. Щепкина. Нашел его у старого Пимена в доме Щепотьевой и у него поселился…» 12 березня Тарас Григорович ще раз упевнено зафіксував свою адресу в листі до Михайла Лазаревського: «Сижу я у Михайла Семеновича Щепкіна, близ Садовой улицы в приходе старого Пимена, в доме Щепотьевой».

«Біля старого Пимена, в будинку Щепотьєвої» — Шевченко не вказував навіть назви провулка, але не майте сумніву, що в цьому випадку адреса була точною і зрозумілою. Церква преподобного Пимена, що знахо- дилася неподалік, була відома всій Москві. Отже, в середині ХІХ століття ніяких проблем з пошуком будинку Щепотьєвої не було. Зате вони виник-

_______________________

1 За 5 рублів сріблом можна було зробити річну підписку на редаговані Осипом Бодянським «Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете», а це складало чотири часописи загальним обсягом понад 100 друкованих аркушів. 4 рублі 50 копійок коштувала річна підписка на дуже цікаву «Московскую медицинскую газету».

ли через сто років, коли дослідники намірилися точно встановити, де конкретно знаходився будинок Щепотьєвої. Почалося з того, що вони полінувалися по-справжньому пошукати домовласницю з досить рідкісним для Москви прізвищем. Авторитетний московський біограф Щепкіна Борис Земенков наприкінці 50-х років ХХ століття заявив, що в жодному довіднику тих часів йому не вдалося виявити прізвища домовласниці Щепотьєвої. Через тридцять років автори книги «Шевченко в Москве» І.Карабутенко, О.Марусич і М.Новохатський повторили це твердження і висловили припущення, що Шевченко жив, очевидно, в будинку Щепотьєва, але, не відаючи про господаря, знав лише його дружину.

Між іншим, тоді ще ніхто не знав, що навіть московська поліція доповідала начальству саме про «будинок Щепотьєва». У «Рапорті» московського обер-поліцмейстера князя Кропоткіна воєнному генерал-губернаторові Закревському йшлося про те, що «отставной рядовой Тарас Шевченко прибыл из Нижегородской губернии проездом в С.-Петербург и остановился Сретенской части 1 квартала в доме Щепотьева»1. Втім, це були легковажні заяви, зумовлені, з одного боку, поверховим підходом тодішньої московської поліції, з іншого, неглибоким вивченням питання радянськими істориками. Досить розгорнути «Книгу адресов жителей Москвы» за 1858 рік там, де містяться адреси артистів, і прочитати: «Щепкин Михайло Семёнович, Сретенская часть, на Малой Дмитровке, в Воротницком переулке, дом Щепотьевой»2. Але й це не все. Надзвичайно цікавою виявилася знахідка сповідальної відомості

________________________

1 Центральний історичний архів Москви, ф. 16, оп. 47, спр. 130, арк.11.

2 Книга адресов жителей Москвы составлена по официальным сведениям и документам К. Нистремом. 1858. Книга чиновников служащих. — Москва. В типографии т.т. Волкова и комп. 1858. С. 184.

церкви Старого Пимена1 про сповіді парафіян конкретно по кожному будинку під час Святої Чотирьохдесятниці2 навесні 1857 року, в якій записано і Щепкінову сім’ю: «Дом Щепотьевой. Артист Московских Императорских театров Михаил Семёнович Щепкин. Жена его Елена Дмитриевна. Дочь их девица Вера3»4.

Точна адреса стояла і на листах, які отримував великий артист. Скажімо, в паперах тодішнього московського генерал-губернатора графа Арсенія Закревського, є конверт з адресою артиста: «Сретенской части на Малой Дмитровке Воротниковском переулке в д.Щепотьевой». Сам Щепкін, знаходячись на гастролях у Ярославлі в квітні 1858 року, тобто відразу після від’їзду з Москви Шевченка, писав дружині Олені Дмитрівні Щепкіній: «В Москву в приход Старого Пимена в дом госпожи Щепотьевой»5. Сам Щепкін, знаходячись на гастролях у Ярославлі в квітні 1858 року, тобто відразу після від’їзду з Москви Шевченка, писав дружині Олені Дмитрівні Щепкіній: «В Москву в приход Старого Пимена в дом госпожи Щепотьевой»6. Ще один лист Олені Дмитрівні з Ярославля, датований 11 квітня 1858 року, Михайло Семенович підписав так: «Её Высокоблагородию Елене Дмитриевне Щепкиной в Москве. В приход Старого Пимена в доме г-жи Щепотьевой»7.

_________________________________________

1 Повна назва документу: «Ведомость именная, учинённая Никитского сорока, Пименовским, что в Старых Воротниках, священиком Александром Алексеевичем Остроумовым с причтом, обретающимися при оной церкви в приходе нижеявленных чинов людям, со изъявлением против коегождо имени о бытии их в Святую Четыредесятницу у исповеди и святых таин причастия… в тысяча восемьсот пятьдесят седьмом году».

2 Великий піст перед Пасхою, який готує віруючих до пасхального свята, очищуючи і освячуючи їх душі через покаяння, молитву, сповідь, причастя. В 1857 році Пасха була 7 квітня.

3 Щепкіна Віра Михайлівна (1830—1896), єдина з дітей тоді жила з батьками. В квітні 1857 року Щепкіни писали в Рим сину Миколі Михайловичу про довгу хворобу Віри: «Наконец Мин велел поставить пиявки. Поставили 7 пиявок, и такая кровяная, что насилу могли остановить. С первого часу всё шло и 8 часов. Теперь ей получше, и всем в доме лучше».

4 Центральний історичний архів Москви, ф. 203, оп. 747, од. зб. 1727, арк. 811—811 зв.

5 Конверт з цією адресою зберігається в архіві Державного центрального музею ім. О.О. Бахрушина (ф. 312, од. зб. 74361).

6 Державний центральний музей ім. О.О. Бахрушина, ф. 312, оп. 1, од. зб. 255.

7 Там само, од. зб. 48.

Тож поставимо крапку в надуманій версії з відсутністю домовласниці Щепотьєвої та назавжди припинимо невиправдану ревізію напрочуд точного щоденникового запису Шевченка. Насправді, як він і зафіксував, будинок числився не за Щепотьєвим1, а саме за Щепотьєвою. Інша річ, що пошуки домовласниці Щепотьєвої з Воротниковського провулку були непростими. Власне прізвище Щепотьєвої мені вдалося виявити відразу, вже в документах післяпожежної Москви. Зокрема, у 1818 році в Ніколо-Кузнецькому провулку П’ятницької дільниці міста числилася вдова поручика Ганна Олексіївна Щепотьєва, яка володіла спаленим будинком («обгорелой землёй»). Ще більшу увагу привернула губернська секретарша Щепотьєва Пелагея Петрівна, яка в тому ж році жила на Преснєнській вулиці в Преснєнській дільниці міста. Проте найвірогідніше «героїнею» нашого сюжету мала стати знайдена в маловідомому «Алфавитном указателе к плану Хамовнической части» титулярна радниця Щепотьєва Олександра Петрівна, домоволодіння якої числилося в Полуектовському провулку (тепер Сєчєновський), що між Остоженкою і Пречистенкою. Чи не була вона молодшою сестрою згаданої Пелагеї Щепотьєвої? Оскільки іншої домовласниці з цим прізвищем виявити в адресних книгах більше не вдалося, випливав висновок, що титулярна радниця Олександра Щепотьєва жила в приарбатському ареалі, а будинок у Воротниковському провулку2 здавала Михайлу Щепкіну. Цей будинок давно знесено, але навколо нього не затухають пристрасті. Річ у тім, що в двох кроках від помешкання Щепкіна знаходився будинок, у якому в травні 1836 року під час останнього приїзду до Москви жив у свого друга

__________________________

1 Згадані автори називали трьох Щепотьєвих, а ще кілька потрапили в історичних документах на очі мені; в некрополі Донського монастиря я навіть знайшов могилу титулярного радника і кавалера Михайла Щепотьєва (1790—1848). Проте в контексті сказаного до чоловіків Щепотьєвих інтерес зникає.

2 Воротниковський провулок знаходиться в північній частині центру Москви. Назва виникла в ХVІІ столітті, з ХV століття тут знаходилася Воротниковська слобода, в якій мешкали воротники — вартові при воротах Кремля, Китай-города і Білого города. Звідси і назва провулка.

Павла Нащокіна поет Олександр Пушкін. Це був двоповерховий цегляний особняк із дерев’яним мезоніном, збудований в 1817—1820 роках. У 1838 році замість мезоніна надбудували третій поверх. Будинок № 12 зберігся і називається тепер «Будинком Нащокіна», на ньому встановлено меморіальну дошку, присвячену Пушкіну. Тут часто бував Гоголь, і Нащокін став прообразом одного з героїв другого тому «Мёртвых душ» — Хлобуєва.

Так от, у 60—80-х роках минулого століття в історичній і москвознавчій літературі усталилася думка, що саме будинок № 12 винаймав Щепкін і саме тут у березні 1858 року жив Шевченко. Вже згаданий Борис Земенков ще в 1966 році писав у книзі «М.С. Щепкин в Москве»: «Щепкін переселився в будинок № 12 у Воротниковському провулку… За кілька років перед тим у цьому будинку жив близький друг Пушкіна — Павло Воінович Нащокін…» Цю версію активно підтримував доцент Московського університету Михайло Зозуля, який у 1974 році писав: «Будинок, у якому Щепкін приймав тоді Шевченка, був до певної міри знаменитим. Цей будинок знав Пушкіна й Шевченка, Щепкіна і Гого- ля, Грановського і Тургенєва, багатьох учених, артистів і музикантів». У «Шевченківському словнику» (1977 рік) до статті Зозулі «Москва» було навіть вміщено фотографію номера дванадцятого: «Будинок, де в квартирі М.С. Щепкіна жив Т.Г. Шевченко 1858». Так само ще й нині в «Коментарях» до шостого тому Повного зібрання творів Шевченка стверджується: «Сучасна адреса тодішньої квартири М.С. Щепкіна — Воротниковський провулок, 12». Відомий москвознавець Сергій Романюк у книзі «Из истории московских переулков» (1988 рік) також наполягає, що саме в цьому будинку мешкав актор М.С. Щепкін: «Будинок № 12 в той час… належав А.І. Івановій… В 1847—1858 рр. будинок знімав актор М.С. Щепкін. Тут же в 1858 р.  зупинився Т.Г. Шевченко».

Першими висловили сумнів з цього приводу автори книги «Шевченко

в Москве» І.Карабутенко, О.Марусич і М.Новохатський. Вони справедливо вказали на те, що Шевченко не міг не відзначити в своєму щоденнику про перебування Пушкіна в будинку, де й він зупинився, проте великий український поет навіть не згадував про великого російського поета. Правда, ці сумніви не могли переконливо й остаточно заперечити твердження прихильників зручної та привабливої версії, що в одному будинку жили в різний час і Пушкін, і Щепкін, і Шевченко. Принаймні, ця версія давно панувала в Москві. Проте вона не відповідала дійсності. Довести це неважко. Відомо, що будинок № 12 належав губернській секретарші Аграфені Івановій, про що є чіткий запис в «Алфавитном указателе к плану Сретенской части»: «Ивановой Аграфены Ив. Губерн. Секретарши, в Воротническом пер.». Але ж ми знаємо, що будинком, у якому жив Щепкін і зупинявся Шевченко, володіла зовсім інша домовласниця, а саме Щепотьєва. Проте твердих і певних доказів, що знайдені мною домовласниці Ганна, Пелагея чи Олександра Щепотьєви були саме тими, які мали, крім означених у документах, ще й володіння в Воротниковському провулку, не було. Більше того чуття історика підказувало, що саме цю Щепотьєву ще не знайшов.

І тоді довелося зануритися в архівні документи. В Центральному архіві науково-технічної документації м.Москви знайшовся «Указатель к плану города Москвы, печатанному Московскою городскою распорядительною Думою в 1868 году», а в ньому — безцінна для мене «Ведомость городских и владельческих имуществ по планам 1849—1854 годов и по окладным книгам 1867 года». В цій «Відомості» в Сретенській частині я знайшов володіння № 411 «Щепотьевой, поручицы, жены канцеляриста».

Знахідка була вкрай важливою, і я задовольнився нею на час виходу в світ книг «Тарас Шевченко: “Моє перебування в Москві”» та «Тарас Шевченко і Осип Бодянський» (2008). Але сама по собі ця інформація  також не давала відповіді на питання, де саме стояв будинок Щепотьєвої у Воротницькому провулку. Річ у тому, що в «Алфавитном указателе к плану Сретенской части», в якому перелічені прізвища власників усіх будинків і поставлені номери володінь на тодішньому плані міста, прізвище Щепотьєвої відсутнє. Скоріше за все, тому, що на момент його виходу в світ у 1860-х роках вона вже перестала володіти будинком. Це припущення документально підтвердилося після того, як у Центральному історичному архіві Москви були вивчені вже згадані сповідальні відомості церкви Старого Пимена за 1859—1860 роки. У 1859 році Щепотьєва була на сповіді, а серед мешканців її будинку названо Щепкіна. Відомо, що того року сім’я артиста переїхала в інший будинок, але в 1860 році в сповідальній відомості не числилася вже й Щепотьєва.

Треба було продовжувати пошук точного місцезнаходження будинку Щепотьєвої, в якому два тижні жив у Щепкіна Шевченко. Вирішив звернутися за допомогою до Центрального історичного архіву Москви. Повна невдача! Відповідь була такою: «Повідомляємо, що в документах архіва відомостей з історії будинку Щепотьєвої, що знаходився у Воротниковському провулку Сретенської частини м. Москви, не виявлено». Таким чином, найвагомішими залишилися щоденникові записи самого Шевченка, з яких випливало, що з вікна будинку Щепотьєвої було видно церкву «старого Пимена».

Щоправда, вивчаючи листування Михайла Щепкіна, натрапив на ще один подібний аргумент. В листі до свого сина Миколи Михайловича від 16 квітня 1857 року. Михайло Семенович писав про пожежу неподалік від будинку, де він жив, — у купця Голяшкіна (карету Щепкіна, що повертався 15 квітня додому, завчасно зупинили словами: «Выходите здесь, дальше не проедете, против вашей квартиры пожар, горит дом г-на Голяшкина». Крім того, Щепкін розповідав синові: «…Пожарные действовали отлично, и притом ветер был в противоположную сторону, то все поуспокоились, и, как следует по человеческой природе, чужое несчастие нам интересной картиной, и никого не оторвёшь от окон…» (виділено мною. — В.М.).

Отже, будинки Щепотьєвої і Голяшкіна, як і Іванової, знаходилися неподалік один від одного, втім, у невеличкому Воротницькому провулку всі будинки сусідили. В згаданому «Алфавитном указателе к плану Сретенской части» читаємо: «Голяшкина Никол. Яков., купца в Воротническом пер.». На плані будинок Голяшкіна числився під № 68. Все це було немаловажно, проте знову-таки не давало змоги точно вказати місцезнаходження будинку, в якому жив Щепкін.

Й тоді в справу втрутився щасливий випадок, але з тих, через які пробиває собі дорогу закономірність. У процесі роботи часто зустрічалися вчені й архівісти, які так чи інакше допомагали в історичному пошуку, а цього разу щаслива дослідницька доля звела мене з унікальною жінкою, кандидатом мистецтвознавства, автором крупних монографій, заслуженим діячем мистецтв Росії Лідією Андрєєвою. Виявилося, що Лідія Володимирівна з дня народження в 1930 році й до 1953 року жила в будинку № 16 в Старопименовському провулку. Її батько — Володимир Андрєєв (1899—1980) — був крупним інженером-будівельником, а мати — Тетяна Просвірова (1895—1943) — архітектором. У середині 30-х років архітектор Просвірова взялася за надбудову чотирьох нових поверхів до двоповерхового старого будинку № 14 по Старопименовському провулку, і тоді вперше її донька Лідія почула з розмов батьків про те, що в сусідньому з материним новобудом будинку в ХІХ столітті жив актор Михайло Щепкін. У сім’ї його так і називали «Дім Щепкіна», і це міцно закріпилося в свідомості дівчинки, а потім юначки, яка призначала побачення біля «дому Щепкіна».

29 червня 2008 року Лідія Андрєєва показала авторові книги точне місце, де стояв колись будинок Щепотьєвої, в якому в 1848—1859 роках мешкав Щепкін, а в березні 1858 року гостював Шевченко. «Дім Щепкіна» було знесено в 70-роках минулого століття, коли на його місці — на розі двох провулків — побудували новий будинок. Його нинішня адреса — Старопименовський провулок, № 12/6.

Будинок Щепотьєвої, з якого Шевченко бачив «старого Пимена», справді виходив своїми вікнами на церкву, бо своїм парадним фасадом він був зорієнтований на в’їзд із Тверської вулиці по Пименовському провулку1.

Спогади Лідії Андрєєвої були підтверджені фотознімками та матеріалами з фототеки Державного науково-дослідного музею архітектури ім. О. В. Щусєва, де, зокрема, збереглися зображення «Дому Щепкіна», зроблені в 1840-х роках, коли в ньому жив Щепкін2, і незадовго до його знесення в радянські часи.

Після показу Лідією Андрєєвою конкретного місцезнаходження «Дому Щепкіна» з’явилася можливість відшукати його на планах Москви середини ХІХ століття, що й було зроблено.

Було знайдено «План Сретенской части» з Воротницьким і Пименовським провулками з маловідомого «Атласа столичного города Москвы» 1852—1853 років, тобто періоду, що нас особливо цікавить. Будинок Щепотьєвої входив до володіння № 47 і на плані має форму перевернутої літери «Г». Щепкін мешкав у тій частині будинку, що виходила фасадом на Воротницький провулок (цілком можливо, що лише ця частина й належала Щепотьєвій).

_______________________

1 Зазначу, що в Шевченкові часи провулок називався Пименовським, пізніше й зараз — Старопименовським.

2 У фототеці Державного науково-дослідного Музею архітектури ім. О.В. Щусєва зазначено: «Будинок на розі Пименовського й Воротниковського провулків» (колекція ІV, негатив 188).

У документах Центрального архіву науково-технічної документації м. Москви перша згадка про будівлю на цій ділянці, що нас цікавить, зустрічається в січні 1835 року. Тоді було затверджено «План дому, стоящему в Земляном городе Сретенской части 1-го квартала под № 26 владения титулярной советницы Анисьи Андреяновой дочери Анфиловой»1. З «Експлікації», складеної в той час, видно, що на розі Пименовського й Воротницького провулків знаходився палісадник, а за ним ― одноповерхова дерев’яна нежитлова будівля площею 46 квадратних саженів2. Через якийсь час на цьому місці вже стояла дерев’яна одноповерхова житлова будівля, а впритул до неї ― дерев’яний сарай, що входили до володіння княгині Кудашевої3. Пізніше прізвище княгині трапляється в документах, як власниці будинку в Стрілецькому провулку Сретенської дільниці Москви, а будівлю на розі двох провулків вона, скоріше за все, і продала Щепотьєвій.

Як ми вже знаємо, Щепотьєва не встигла потрапити, як власниця цього будинку, до «Алфавитного указателя к плану Сретенской части», складеного в 60-х роках ХІХ століття, коли вона ним уже не володіла, та й Щепкін на той час переїхав із Воротницького провулка. Проте неважко звірити «План Сретенской части» з «Алфавитным указателем», на якому також стояли відповідні номери володінь, але вже біля конкретних прізвищ. Так от, володіння № 70в на Плані у Покажчику відповідає прізвищу відомої нам Аграфени Іванової, і саме тут знаходився будинок

________________________________

1 Появу цього документа викликало те, що наприкінці 1834 року Онисія Андріянова звернулася до місцевих властей з письмовою заявою про звільнення її будинку від «постойної повинності», ми вже знаємо, що майже в той самий час це зробила і власниця володіння, на території якого зараз знаходиться Культурний центр України в Москві.

2 Центральний архів науково-технічної документації м. Москви, ф. 1, оп. 1, од. зб. 45, спр. 1, арк. 1.

3 Там само, спр. 2, арк. 6.

Нащокіна, а, скажімо, № 55 — це церква «Пимена Чудотворца, что в Старых Воротниках», яку бачив Шевченко з вікна будинку Щепотьєвої. Хто ж у той час — на початку 60-х років — володів цим будинком? Виявляється, титулярна радниця Онисія Анфілова. Це прізвище зустрічається серед власниць володіння в середині 1830-х років («Онисія Андріянова дочка Анфілової»). Певно, що Анфілова мала свій будинок на території володіння № 47 увесь цей час, а потім ще й придбала будинок у Щепотьєвої.

Мені давно хотілося «населити» Воротницький і Пименовський провулки живими людьми, які мешкали в них за часів Шевченкового гостювання у Щепкіна чи трохи пізніше, тобто назвати поіменно всіх, хто мав тут власний будинок. Уважно вивчав списки домовласників і тепер уперше оприлюднюю прізвища «воротницьких» і «пименовських» сучасників українського поета, вказуючи їх соціальний стан і номери їх володінь.

Отже, ми вже знаємо про губернську секретаршу Аграфену Іванову й купця Миколу Голяшкіна. Недалеко від них і володіння Щепотьєвої жила купчиха Марина Ісаєва (№ 69) і титулярний радник Олександр Надьожін (№ 70с). Поруч із церквою «старого Пимена» мешкали священик Олександр Остроумов (№ 59), диякон Сергій Смирнов (№ 58), дяк Григорій Лебедєв (№ 57), паламар Микола Стремлянов (№ 56) і проскурниця Варвара Троїцька (№ 54). Ще там мали будинки колезька асесорша Ганна Петрова (№ 36) та «красноярська купчиха» Олена Шпеєр (№ 35).

В Пименовському провулку недалекими сусідами Щепкіна були княжна Надія Мансурова, яка володіла двома будинками (№ 48 і № 52), купчиха Єлизавета Мілютіна (№ 53) і купець Дмитро Поляков (№ 49), почесний громадянин Павло Матвєєв (№ 60), «із дворян дівиця» Віра Поліпанова (№ 43) і полковник Іван Фонвізін (№ 51).

Напевне, хтось із них у свій час зіткнувся з Шевченком у Воротницькому чи Пименовському провулках, а, може, й привітався — тоді це ще було можливо в невеличких і тихих провулках чотирьохсоттисячної Москви…

Поруч (на протилежному від «Дому Щепкіна» розі Воротниковського й Старопименовського провулків) зберігся будинок № 6 ХVІІІ—ХІХ століть, повз якого не раз проходив Тарас Григорович.

Здається, сам Господь залишив перед будинком № 12/6 по Старопименовському провулку затишний зелений шматочок землі, що не виходить за червону лінію провулків, на якому можна поставити памятник двом великим друзям — Шевченку і Щепкіну. У дворі за будинком також достатньо місця для памятника.

(Далі буде).

Справа канцелярії Московського воєнного генерал-губернатора по секретній частині «Про рядового Оренбурзького батальйону Шевченка» з Центрального історичного архіву Москви

Справа канцелярії Московського воєнного генерал-губернатора по секретній частині «Про рядового Оренбурзького батальйону Шевченка» з Центрального історичного архіву Москви

Будинок Щепотьєвої, в якому з 11 по 26 березня 1858 р. Шевченко жив у М. Щепила. 1840-і рр.

Будинок Щепотьєвої, в якому з 11 по 26 березня 1858 р. Шевченко жив у М. Щепила. 1840-і рр.

Колишній будинок Щепотьєвої незадовго до знесення в 70-х рр. XX ст.

Колишній будинок Щепотьєвої незадовго до знесення в 70-х рр. XX ст.

Конверт листа М. Щепкіна до дружини О. Щепкіної з Ярославля від 11 квітня 1858 р. з адресою «В приход Старого Пимена в домі пані Щепотьєвої»

Конверт листа М. Щепкіна до дружини О. Щепкіної з Ярославля від 11 квітня 1858 р. з адресою «В приход Старого Пимена в домі пані Щепотьєвої»

Конверт листа М. Щепкіна до дружини О. Щепкіної з Ярославля від 11 квітня 1858 р. з адресою «В приход Старого Пимена в домі пані Щепотьєвої»

Конверт листа М. Щепкіна до дружини О. Щепкіної з Ярославля від 11 квітня 1858 р. з адресою «В приход Старого Пимена в домі пані Щепотьєвої»

Місце біля нинішнього будинку 126 по Старопименовському провулку, де автор пропонує поставити пам'ятник Т. Шевченку і М. Щепкіну

Місце біля нинішнього будинку 126 по Старопименовському провулку, де автор пропонує поставити пам’ятник Т. Шевченку і М. Щепкіну