Найдовше перебування в Москві Тараса Григоровича Шевченка випало на березень 1858 року, точніше — з 10 до 26 березня. Поет тоді жив у Михайла Семеновича Щепкіна і разом із ним «споглядав Москву», познайомився з багатьма представниками «московської вчено-літературної знаменитості».

Ми починаємо друкувати цикл статей про перебування Шевченка в Москві в березні 1858 року.

 

Стаття 1                            

   Володимир Мельниченко,

генеральний директор Національного культурного

центру України в Москві,

доктор історичних наук,

лауреат Національної премії України

імені Тараса Шевченка

Тарас Шевченко в Москві

(березень 1858 року)

Тарас Шевченко:

«Поселився у Щепкіна в будинку Щепотьєвої»

Повертаючись із заслання в Петербург, Тарас Шевченко на деякий час зупинився в Нижньому Новгороді. В інформації воєнного губернатора Нижньогородської губернії Муравйова на ім’я московського воєнного генерал-губернатора Закревського, знайденій мною в Центральному історичному архіві Москви, перебування Шевченка в місті та від’їзд його до Москви узагальнено в двох фразах: «…В сентябре 1857 года Шевченко прибыл в Нижний Новгород и оставался здесь под надзором полиции до марта месяца… В марте месяце /9 числа/ Шевченко выехал из Нижнего Новгорода в С.-Петербург, но, по частным сведениям известно, доехав до Москвы, остановился в оной, по случаю постигшей его болезни»¹.

Якщо бути точнішим місцевого начальника, то Шевченко виїхав із Нижнього Новгорода 8 березня, а в Москву прибув через день – 10 березня – об 11 годині вечора.

Тож почнемо з першого московського запису Шевченка в щоденнику: «В 11 часов вечера приехал я в Москву. Взял № за рубль серебра в сутки в каком-то великолепном отеле. И едва мог добиться чаю, потому что уже было поздно. О Москва! О караван-сарай! Под громкою фирмою — отель. Да еще и со швейцаром».

В якому готелі зупинився поет? Відповісти на це питання з абсолютною точністю неможливо. Москвознавці пишуть, що «з семи московських готелей у пушкінські часи шість знаходилися на Тверській». На час Шевченкового приїзду ситуація змінилася, але не набагато. За моїми підрахунками, в Москві тоді було більш, як півтора десятка готелів, принаймні, тих, яких було офіційно занесено до міського реєстру². Кращими вважалися готелі Варгіна, Шевалдишева і «Дрезден» на Тверській вулиці, «Лондон» в Охотному ряду, «Франция» на Петровці, Шевальє — у власному будинку в Газетному провулку. Серед інших, менше відомих — готель Філімона Горячева у власному будинку на вулиці Спиридоновській в Арбатській дільниці, в якому, до речі, не було номерів для приїжджих, «Ярославль» Марем’яни Федорової на вулиці Сретенці в будинку Петрової, «Москва» на Трубному бульварі, готель П’єра Бардена в М’ясницькій дільниці. Але більшість готелів, як і раніше, знаходилася в

_______________________

¹   Центральний історичний архів Москви, ф. 16, оп. 47, спр. 130, арк. 15.

² Історик і архівіст Олексій Малиновський у книзі «Историческое обозрение Москвы», завершеній у пушкінські часи, писав, що в Москві було 40 готелів. Але в це число він включав і постоялі двори, подвір’я. Скажімо, в Китай-городі, де взагалі не було готелів, він прирівняв до них 15 подвір’їв. Всього в середині 50-х років у Москві нараховувалося понад півсотні подвір’їв, які мали 1300 номерів і близько 500 постоялих дворів.

Тверській дільниці, передусім на Тверській вулиці, в Охотному ряду і на Кузнецькому мосту. Скоріше за все, Шевченко навмисне зупинився в цьому районі, ближче до будинків, у яких жили його друзі Бодянський і Щепкін. Тому наступного дня він швидко знайшов помешкання Щепкіна. Поет взяв недорогий номер, як правило, ціни складали від 1,5 до 5 рублів на добу¹. Втім, у готелі Варгіна були розкішні номери вартістю 30 рублів на добу, в яких не було проблем не лише з чаєм, а виконувалися всі капризи пожильців. Поетовий сучасник, москвознавець Петро Вістенгоф згадував і про номери за 50 рублів. А Тарас Шевченко зупинився в недорогому готелі, можливо, це був готель московського купця Пєчкіна «с №№ для приезжающих и общим столом, в доме г-жи Козьминой, на Тверской ул.», що недалеко від Неглинної.

В готелі Шевченкові страшенно не сподобалося, і він залишив його зранку: «В 7 часов утра оставил я караван-сарай со швейцаром и пустился отыскивать своего друга М.С. Щепкина. Нашел его у старого Пимена в доме Щепотьевой и у него поселился…» 12 березня Тарас Григорович ще раз упевнено зафіксував свою адресу в листі до Михайла Лазаревського: «Сижу я у Михайла Семеновича Щепкіна, близ Садовой улицы в приходе старого Пимена, в доме Щепотьевой».

«Біля старого Пимена, в будинку Щепотьєвої» — Шевченко не вказував навіть назви провулка, але не майте сумніву, що в цьому випадку адреса була точною і зрозумілою. Церква преподобного Пимена, що знахо- дилася неподалік, була відома всій Москві. Отже, в середині ХІХ століття ніяких проблем з пошуком будинку Щепотьєвої не було. Зате вони виник-

_______________________

¹ За 5 рублів сріблом можна було зробити річну підписку на редаговані Осипом Бодянським «Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете», а це складало чотири часописи загальним обсягом понад 100 друкованих аркушів. 4 рублі 50 копійок коштувала річна підписка на дуже цікаву «Московскую медицинскую газету».

ли через сто років, коли дослідники намірилися точно встановити, де конкретно знаходився будинок Щепотьєвої. Почалося з того, що вони полінувалися по-справжньому пошукати домовласницю з досить рідкісним для Москви прізвищем. Авторитетний московський біограф Щепкіна Борис Земенков наприкінці 50-х років ХХ століття заявив, що в жодному довіднику тих часів йому не вдалося виявити прізвища домовласниці Щепотьєвої. Через тридцять років автори книги «Шевченко в Москве» І.Карабутенко, О.Марусич і М.Новохатський повторили це твердження і висловили припущення, що Шевченко жив, очевидно, в будинку Щепотьєва, але, не відаючи про господаря, знав лише його дружину.

Між іншим, тоді ще ніхто не знав, що навіть московська поліція доповідала начальству саме про «будинок Щепотьєва». У «Рапорті» московського обер-поліцмейстера князя Кропоткіна воєнному генерал-губернаторові Закревському йшлося про те, що «отставной рядовой Тарас Шевченко прибыл из Нижегородской губернии проездом в С.-Петербург и остановился Сретенской части 1 квартала в доме Щепотьева»¹. Втім, це були легковажні заяви, зумовлені, з одного боку, поверховим підходом тодішньої московської поліції, з іншого, неглибоким вивченням питання радянськими істориками. Досить розгорнути «Книгу адресов жителей Москвы» за 1858 рік там, де містяться адреси артистів, і прочитати: «Щепкин Михайло Семёнович, Сретенская часть, на Малой Дмитровке, в Воротницком переулке, дом Щепотьевой»². Але й це не все. Надзвичайно цікавою виявилася знахідка сповідальної відомості

________________________

¹ Центральний історичний архів Москви, ф. 16, оп. 47, спр. 130, арк.11.

² Книга адресов жителей Москвы составлена по официальным сведениям и документам К. Нистремом. 1858. Книга чиновников служащих. — Москва. В типографии т.т. Волкова и комп. 1858. С. 184.

церкви Старого Пимена¹ про сповіді парафіян конкретно по кожному будинку під час Святої Чотирьохдесятниці² навесні 1857 року, в якій записано і Щепкінову сім’ю: «Дом Щепотьевой. Артист Московских Императорских театров Михаил Семёнович Щепкин. Жена его Елена Дмитриевна. Дочь их девица Вера³»⁴.

Точна адреса стояла і на листах, які отримував великий артист. Скажімо, в паперах тодішнього московського генерал-губернатора графа Арсенія Закревського, є конверт з адресою артиста: «Сретенской части на Малой Дмитровке Воротниковском переулке в д.Щепотьевой». Сам Щепкін, знаходячись на гастролях у Ярославлі в квітні 1858 року, тобто відразу після від’їзду з Москви Шевченка, писав дружині Олені Дмитрівні Щепкіній: «В Москву в приход Старого Пимена в дом госпожи Щепотьевой»⁵. Сам Щепкін, знаходячись на гастролях у Ярославлі в квітні 1858 року, тобто відразу після від’їзду з Москви Шевченка, писав дружині Олені Дмитрівні Щепкіній: «В Москву в приход Старого Пимена в дом госпожи Щепотьевой»⁶. Ще один лист Олені Дмитрівні з Ярославля, датований 11 квітня 1858 року, Михайло Семенович підписав так: «Её Высокоблагородию Елене Дмитриевне Щепкиной в Москве. В приход Старого Пимена в доме г-жи Щепотьевой»⁷.

^{_________________________________________}

¹ Повна назва документу: «Ведомость именная, учинённая Никитского сорока, Пименовским, что в Старых Воротниках, священиком Александром Алексеевичем Остроумовым с причтом, обретающимися при оной церкви в приходе нижеявленных чинов людям, со изъявлением против коегождо имени о бытии их в Святую Четыредесятницу у исповеди и святых таин причастия… в тысяча восемьсот пятьдесят седьмом году».

² Великий піст перед Пасхою, який готує віруючих до пасхального свята, очищуючи і освячуючи їх душі через покаяння, молитву, сповідь, причастя. В 1857 році Пасха була 7 квітня.

³ Щепкіна Віра Михайлівна (1830—1896), єдина з дітей тоді жила з батьками. В квітні 1857 року Щепкіни писали в Рим сину Миколі Михайловичу про довгу хворобу Віри: «Наконец Мин велел поставить пиявки. Поставили 7 пиявок, и такая кровяная, что насилу могли остановить. С первого часу всё шло и 8 часов. Теперь ей получше, и всем в доме лучше».

⁴ Центральний історичний архів Москви, ф. 203, оп. 747, од. зб. 1727, арк. 811—811 зв.

⁵ Конверт з цією адресою зберігається в архіві Державного центрального музею ім. О.О. Бахрушина (ф. 312, од. зб. 74361).

⁶ Державний центральний музей ім. О.О. Бахрушина, ф. 312, оп. 1, од. зб. 255.

⁷ Там само, од. зб. 48.

Тож поставимо крапку в надуманій версії з відсутністю домовласниці Щепотьєвої та назавжди припинимо невиправдану ревізію напрочуд точного щоденникового запису Шевченка. Насправді, як він і зафіксував, будинок числився не за Щепотьєвим¹, а саме за Щепотьєвою. Інша річ, що пошуки домовласниці Щепотьєвої з Воротниковського провулку були непростими. Власне прізвище Щепотьєвої мені вдалося виявити відразу, вже в документах післяпожежної Москви. Зокрема, у 1818 році в Ніколо-Кузнецькому провулку П’ятницької дільниці міста числилася вдова поручика Ганна Олексіївна Щепотьєва, яка володіла спаленим будинком («обгорелой землёй»). Ще більшу увагу привернула губернська секретарша Щепотьєва Пелагея Петрівна, яка в тому ж році жила на Преснєнській вулиці в Преснєнській дільниці міста. Проте найвірогідніше «героїнею» нашого сюжету мала стати знайдена в маловідомому «Алфавитном указателе к плану Хамовнической части» титулярна радниця Щепотьєва Олександра Петрівна, домоволодіння якої числилося в Полуектовському провулку (тепер Сєчєновський), що між Остоженкою і Пречистенкою. Чи не була вона молодшою сестрою згаданої Пелагеї Щепотьєвої? Оскільки іншої домовласниці з цим прізвищем виявити в адресних книгах більше не вдалося, випливав висновок, що титулярна радниця Олександра Щепотьєва жила в приарбатському ареалі, а будинок у Воротниковському провулку² здавала Михайлу Щепкіну. Цей будинок давно знесено, але навколо нього не затухають пристрасті. Річ у тім, що в двох кроках від помешкання Щепкіна знаходився будинок, у якому в травні 1836 року під час останнього приїзду до Москви жив у свого друга

__________________________

¹ Згадані автори називали трьох Щепотьєвих, а ще кілька потрапили в історичних документах на очі мені; в некрополі Донського монастиря я навіть знайшов могилу титулярного радника і кавалера Михайла Щепотьєва (1790—1848). Проте в контексті сказаного до чоловіків Щепотьєвих інтерес зникає.

² Воротниковський провулок знаходиться в північній частині центру Москви. Назва виникла в ХVІІ столітті, з ХV століття тут знаходилася Воротниковська слобода, в якій мешкали воротники — вартові при воротах Кремля, Китай-города і Білого города. Звідси і назва провулка.

Павла Нащокіна поет Олександр Пушкін. Це був двоповерховий цегляний особняк із дерев’яним мезоніном, збудований в 1817—1820 роках. У 1838 році замість мезоніна надбудували третій поверх. Будинок № 12 зберігся і називається тепер «Будинком Нащокіна», на ньому встановлено меморіальну дошку, присвячену Пушкіну. Тут часто бував Гоголь, і Нащокін став прообразом одного з героїв другого тому «Мёртвых душ» — Хлобуєва.

Так от, у 60—80-х роках минулого століття в історичній і москвознавчій літературі усталилася думка, що саме будинок № 12 винаймав Щепкін і саме тут у березні 1858 року жив Шевченко. Вже згаданий Борис Земенков ще в 1966 році писав у книзі «М.С. Щепкин в Москве»: «Щепкін переселився в будинок № 12 у Воротниковському провулку… За кілька років перед тим у цьому будинку жив близький друг Пушкіна — Павло Воінович Нащокін…» Цю версію активно підтримував доцент Московського університету Михайло Зозуля, який у 1974 році писав: «Будинок, у якому Щепкін приймав тоді Шевченка, був до певної міри знаменитим. Цей будинок знав Пушкіна й Шевченка, Щепкіна і Гого- ля, Грановського і Тургенєва, багатьох учених, артистів і музикантів». У «Шевченківському словнику» (1977 рік) до статті Зозулі «Москва» було навіть вміщено фотографію номера дванадцятого: «Будинок, де в квартирі М.С. Щепкіна жив Т.Г. Шевченко 1858». Так само ще й нині в «Коментарях» до шостого тому Повного зібрання творів Шевченка стверджується: «Сучасна адреса тодішньої квартири М.С. Щепкіна — Воротниковський провулок, 12». Відомий москвознавець Сергій Романюк у книзі «Из истории московских переулков» (1988 рік) також наполягає, що саме в цьому будинку мешкав актор М.С. Щепкін: «Будинок № 12 в той час… належав А.І. Івановій… В 1847—1858 рр. будинок знімав актор М.С. Щепкін. Тут же в 1858 р.  зупинився Т.Г. Шевченко».

Першими висловили сумнів з цього приводу автори книги «Шевченко

в Москве» І.Карабутенко, О.Марусич і М.Новохатський. Вони справедливо вказали на те, що Шевченко не міг не відзначити в своєму щоденнику про перебування Пушкіна в будинку, де й він зупинився, проте великий український поет навіть не згадував про великого російського поета. Правда, ці сумніви не могли переконливо й остаточно заперечити твердження прихильників зручної та привабливої версії, що в одному будинку жили в різний час і Пушкін, і Щепкін, і Шевченко. Принаймні, ця версія давно панувала в Москві. Проте вона не відповідала дійсності. Довести це неважко. Відомо, що будинок № 12 належав губернській секретарші Аграфені Івановій, про що є чіткий запис в «Алфавитном указателе к плану Сретенской части»: «Ивановой Аграфены Ив. Губерн. Секретарши, в Воротническом пер.». Але ж ми знаємо, що будинком, у якому жив Щепкін і зупинявся Шевченко, володіла зовсім інша домовласниця, а саме Щепотьєва. Проте твердих і певних доказів, що знайдені мною домовласниці Ганна, Пелагея чи Олександра Щепотьєви були саме тими, які мали, крім означених у документах, ще й володіння в Воротниковському провулку, не було. Більше того чуття історика підказувало, що саме цю Щепотьєву ще не знайшов.

І тоді довелося зануритися в архівні документи. В Центральному архіві науково-технічної документації м.Москви знайшовся «Указатель к плану города Москвы, печатанному Московскою городскою распорядительною Думою в 1868 году», а в ньому — безцінна для мене «Ведомость городских и владельческих имуществ по планам 1849—1854 годов и по окладным книгам 1867 года». В цій «Відомості» в Сретенській частині я знайшов володіння № 411 «Щепотьевой, поручицы, жены канцеляриста».

Знахідка була вкрай важливою, і я задовольнився нею на час виходу в світ книг «Тарас Шевченко: “Моє перебування в Москві”» та «Тарас Шевченко і Осип Бодянський» (2008). Але сама по собі ця інформація  також не давала відповіді на питання, де саме стояв будинок Щепотьєвої у Воротницькому провулку. Річ у тому, що в «Алфавитном указателе к плану Сретенской части», в якому перелічені прізвища власників усіх будинків і поставлені номери володінь на тодішньому плані міста, прізвище Щепотьєвої відсутнє. Скоріше за все, тому, що на момент його виходу в світ у 1860-х роках вона вже перестала володіти будинком. Це припущення документально підтвердилося після того, як у Центральному історичному архіві Москви були вивчені вже згадані сповідальні відомості церкви Старого Пимена за 1859—1860 роки. У 1859 році Щепотьєва була на сповіді, а серед мешканців її будинку названо Щепкіна. Відомо, що того року сім’я артиста переїхала в інший будинок, але в 1860 році в сповідальній відомості не числилася вже й Щепотьєва.

Треба було продовжувати пошук точного місцезнаходження будинку Щепотьєвої, в якому два тижні жив у Щепкіна Шевченко. Вирішив звернутися за допомогою до Центрального історичного архіву Москви. Повна невдача! Відповідь була такою: «Повідомляємо, що в документах архіва відомостей з історії будинку Щепотьєвої, що знаходився у Воротниковському провулку Сретенської частини м. Москви, не виявлено». Таким чином, найвагомішими залишилися щоденникові записи самого Шевченка, з яких випливало, що з вікна будинку Щепотьєвої було видно церкву «старого Пимена».

Щоправда, вивчаючи листування Михайла Щепкіна, натрапив на ще один подібний аргумент. В листі до свого сина Миколи Михайловича від 16 квітня 1857 року. Михайло Семенович писав про пожежу неподалік від будинку, де він жив, — у купця Голяшкіна (карету Щепкіна, що повертався 15 квітня додому, завчасно зупинили словами: «Выходите здесь, дальше не проедете, против вашей квартиры пожар, горит дом г-на Голяшкина». Крім того, Щепкін розповідав синові: «…Пожарные действовали отлично, и притом ветер был в противоположную сторону, то все поуспокоились, и, как следует по человеческой природе, чужое несчастие нам интересной картиной, и никого не оторвёшь от окон…» (виділено мною. — В.М.).

Отже, будинки Щепотьєвої і Голяшкіна, як і Іванової, знаходилися неподалік один від одного, втім, у невеличкому Воротницькому провулку всі будинки сусідили. В згаданому «Алфавитном указателе к плану Сретенской части» читаємо: «Голяшкина Никол. Яков., купца в Воротническом пер.». На плані будинок Голяшкіна числився під № 68. Все це було немаловажно, проте знову-таки не давало змоги точно вказати місцезнаходження будинку, в якому жив Щепкін.

Й тоді в справу втрутився щасливий випадок, але з тих, через які пробиває собі дорогу закономірність. У процесі роботи часто зустрічалися вчені й архівісти, які так чи інакше допомагали в історичному пошуку, а цього разу щаслива дослідницька доля звела мене з унікальною жінкою, кандидатом мистецтвознавства, автором крупних монографій, заслуженим діячем мистецтв Росії Лідією Андрєєвою. Виявилося, що Лідія Володимирівна з дня народження в 1930 році й до 1953 року жила в будинку № 16 в Старопименовському провулку. Її батько — Володимир Андрєєв (1899—1980) — був крупним інженером-будівельником, а мати — Тетяна Просвірова (1895—1943) — архітектором. У середині 30-х років архітектор Просвірова взялася за надбудову чотирьох нових поверхів до двоповерхового старого будинку № 14 по Старопименовському провулку, і тоді вперше її донька Лідія почула з розмов батьків про те, що в сусідньому з материним новобудом будинку в ХІХ столітті жив актор Михайло Щепкін. У сім’ї його так і називали «Дім Щепкіна», і це міцно закріпилося в свідомості дівчинки, а потім юначки, яка призначала побачення біля «дому Щепкіна».

29 червня 2008 року Лідія Андрєєва показала авторові книги точне місце, де стояв колись будинок Щепотьєвої, в якому в 1848—1859 роках мешкав Щепкін, а в березні 1858 року гостював Шевченко. «Дім Щепкіна» було знесено в 70-роках минулого століття, коли на його місці — на розі двох провулків — побудували новий будинок. Його нинішня адреса — Старопименовський провулок, № 12/6.

Будинок Щепотьєвої, з якого Шевченко бачив «старого Пимена», справді виходив своїми вікнами на церкву, бо своїм парадним фасадом він був зорієнтований на в’їзд із Тверської вулиці по Пименовському провулку¹.

Спогади Лідії Андрєєвої були підтверджені фотознімками та матеріалами з фототеки Державного науково-дослідного музею архітектури ім. О. В. Щусєва, де, зокрема, збереглися зображення «Дому Щепкіна», зроблені в 1840-х роках, коли в ньому жив Щепкін², і незадовго до його знесення в радянські часи.

Після показу Лідією Андрєєвою конкретного місцезнаходження «Дому Щепкіна» з’явилася можливість відшукати його на планах Москви середини ХІХ століття, що й було зроблено.

Було знайдено «План Сретенской части» з Воротницьким і Пименовським провулками з маловідомого «Атласа столичного города Москвы» 1852—1853 років, тобто періоду, що нас особливо цікавить. Будинок Щепотьєвої входив до володіння № 47 і на плані має форму перевернутої літери «Г». Щепкін мешкав у тій частині будинку, що виходила фасадом на Воротницький провулок (цілком можливо, що лише ця частина й належала Щепотьєвій).

_______________________

¹ Зазначу, що в Шевченкові часи провулок називався Пименовським, пізніше й зараз — Старопименовським.

² У фототеці Державного науково-дослідного Музею архітектури ім. О.В. Щусєва зазначено: «Будинок на розі Пименовського й Воротниковського провулків» (колекція ІV, негатив 188).

У документах Центрального архіву науково-технічної документації м. Москви перша згадка про будівлю на цій ділянці, що нас цікавить, зустрічається в січні 1835 року. Тоді було затверджено «План дому, стоящему в Земляном городе Сретенской части 1-го квартала под № 26 владения титулярной советницы Анисьи Андреяновой дочери Анфиловой»¹. З «Експлікації», складеної в той час, видно, що на розі Пименовського й Воротницького провулків знаходився палісадник, а за ним ― одноповерхова дерев’яна нежитлова будівля площею 46 квадратних саженів². Через якийсь час на цьому місці вже стояла дерев’яна одноповерхова житлова будівля, а впритул до неї ― дерев’яний сарай, що входили до володіння княгині Кудашевої³. Пізніше прізвище княгині трапляється в документах, як власниці будинку в Стрілецькому провулку Сретенської дільниці Москви, а будівлю на розі двох провулків вона, скоріше за все, і продала Щепотьєвій.

Як ми вже знаємо, Щепотьєва не встигла потрапити, як власниця цього будинку, до «Алфавитного указателя к плану Сретенской части», складеного в 60-х роках ХІХ століття, коли вона ним уже не володіла, та й Щепкін на той час переїхав із Воротницького провулка. Проте неважко звірити «План Сретенской части» з «Алфавитным указателем», на якому також стояли відповідні номери володінь, але вже біля конкретних прізвищ. Так от, володіння № 70в на Плані у Покажчику відповідає прізвищу відомої нам Аграфени Іванової, і саме тут знаходився будинок

________________________________

¹ Появу цього документа викликало те, що наприкінці 1834 року Онисія Андріянова звернулася до місцевих властей з письмовою заявою про звільнення її будинку від «постойної повинності», ми вже знаємо, що майже в той самий час це зробила і власниця володіння, на території якого зараз знаходиться Культурний центр України в Москві.

² Центральний архів науково-технічної документації м. Москви, ф. 1, оп. 1, од. зб. 45, спр. 1, арк. 1.

³ Там само, спр. 2, арк. 6.

Нащокіна, а, скажімо, № 55 — це церква «Пимена Чудотворца, что в Старых Воротниках», яку бачив Шевченко з вікна будинку Щепотьєвої. Хто ж у той час — на початку 60-х років — володів цим будинком? Виявляється, титулярна радниця Онисія Анфілова. Це прізвище зустрічається серед власниць володіння в середині 1830-х років («Онисія Андріянова дочка Анфілової»). Певно, що Анфілова мала свій будинок на території володіння № 47 увесь цей час, а потім ще й придбала будинок у Щепотьєвої.

Мені давно хотілося «населити» Воротницький і Пименовський провулки живими людьми, які мешкали в них за часів Шевченкового гостювання у Щепкіна чи трохи пізніше, тобто назвати поіменно всіх, хто мав тут власний будинок. Уважно вивчав списки домовласників і тепер уперше оприлюднюю прізвища «воротницьких» і «пименовських» сучасників українського поета, вказуючи їх соціальний стан і номери їх володінь.

Отже, ми вже знаємо про губернську секретаршу Аграфену Іванову й купця Миколу Голяшкіна. Недалеко від них і володіння Щепотьєвої жила купчиха Марина Ісаєва (№ 69) і титулярний радник Олександр Надьожін (№ 70с). Поруч із церквою «старого Пимена» мешкали священик Олександр Остроумов (№ 59), диякон Сергій Смирнов (№ 58), дяк Григорій Лебедєв (№ 57), паламар Микола Стремлянов (№ 56) і проскурниця Варвара Троїцька (№ 54). Ще там мали будинки колезька асесорша Ганна Петрова (№ 36) та «красноярська купчиха» Олена Шпеєр (№ 35).

В Пименовському провулку недалекими сусідами Щепкіна були княжна Надія Мансурова, яка володіла двома будинками (№ 48 і № 52), купчиха Єлизавета Мілютіна (№ 53) і купець Дмитро Поляков (№ 49), почесний громадянин Павло Матвєєв (№ 60), «із дворян дівиця» Віра Поліпанова (№ 43) і полковник Іван Фонвізін (№ 51).

Напевне, хтось із них у свій час зіткнувся з Шевченком у Воротницькому чи Пименовському провулках, а, може, й привітався — тоді це ще було можливо в невеличких і тихих провулках чотирьохсоттисячної Москви…

Поруч (на протилежному від «Дому Щепкіна» розі Воротниковського й Старопименовського провулків) зберігся будинок № 6 ХVІІІ—ХІХ століть, повз якого не раз проходив Тарас Григорович.

Здається, сам Господь залишив перед будинком № 12/6 по Старопименовському провулку затишний зелений шматочок землі, що не виходить за червону лінію провулків, на якому можна поставити пам’ятник двом великим друзям — Шевченку і Щепкіну. У дворі за будинком також достатньо місця для пам’ятника.

(Далі буде).