Iнформацiйно-просвiтницька та освiтня Опубліковано 20.01.15

До 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка. «Москва у творчій долі Тараса Шевченка»

аватарУ Національному культурному центрі України в Москві відбулася презентація нової книги генерального директора Центру, доктора історичний наук, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Володимира Мельниченка «Москва у творчій долі Тараса Шевченка» (М. : Домашняя библиотека, 2015).

Написати таку книгу можна тільки вже маючи багаторічний дослідницький досвід у цій царині. Справді нове видання стало квінтесенцією з усього огрому здобутої та осмисленої автором інформації за останні десять років, протягом яких ним було написано і видано в Москві та Києві низку шевченкознавчих книг: «Тарас Шевченко: “Моє перебування в Москві”», «“На славу нашої преславної України” (Тарас Шевченко і Осип Бодянський)» (відзначені у 2009 р. Національною премією Украни імені Тараса Шевченка), «Тарас Шевченко і Михайло Грушевський на Старому Арбаті», авторська енциклопедія-хроноскоп «Шевченківська Москва», «Тарас Шевченко: “Мій великий друг Щепкін”», «Тарас Шевченко в Москві» та «Тарас Шевченко: “Друзі мої єдині”» (видана до 200-річчя поета).

Чому виникла ідея написати книгу «Москва у творчій долі Тараса Шевченка» Володимир Мельниченко сказав:

— У поетовому житті та творчості Москві належало значно вагоміше місце, ніж ми досі вважали, і на початку третього Шевченкового століття треба нарешті визнати, що історія Тарасових зустрічей із Москвою — реальних і віртуальних — нас майже нічого не навчила. Бо ж інакше в українських відносинах із нею у післярадянський період було б набагато більше Шевченкової духовної сили та історичної прозорливості, здорового глузду й безкомпромісної віри, державницької мудрості та політичної рішучості.

У книзі серед інших да́ні відповіді на такі питання: яке місце насправді посіла Москва в житті та творчості Кобзаря; наскільки важливими були московські знайомства для поета; які твори написав і намалював Шевченко у місті; які принципово нові знання здобув у Москві та як вони вплинули на поетову творчість; як відгукнулися Шевченкові відвідини Москви в його конкретних поезіях і російськомовних повістях, у листах і щоденникових записах; як і чим відрізнялися оцінки Москви у поетичній творчості Шевченка від його щоденникових записів; як улаштував поет свій короткочасний побут у Москві, як він тут хворів і лікувався; що сподобалося в Першопрестольній і що відштовхнуло; чи можна взагалі вважати Шевченка москвознавцем; чи відповіли ми на Шевченкове питання, поставлене в Москві: «За що скородили списами московські ребра??» та на багато інших.

У виданні повноцінно використано кращі видання з шевченкознавчої тематики Юрія Барабаша, Івана Дзюби та Миколи Жулинського, академічні видання й енциклопедії, твори Кобзаря. Книга цікава і цінна тим, що в ній враховано всі здобутки шевченкознавства на сьогоднішній день. І з якою повагою автор ставиться до своїх попередників у царині шевченкознавства!

У післяслові автор зазначив: «Анітрохи не нав’язую нікому свого бачення місця Москви у творчій долі Тараса Шевченка. Навпаки, кожен читач має можливість здобути власні висновки з поетових текстів та історичних документів.

Перевага чесного вченого над політиком у цьому й полягає.

За межі Шевченкового часу не виходив. Отож, будь-які політичні претензії — не до мене. Це — до Тараса Шевченка».

*  *  *

Привітати автора з цією знаковою подією прийшли представники Посольства України в Російській Федерації на чолі з радником-посланником, Тимчасово повіреним у справах України в Російській Федерації Русланом Михайловичем Німчинським:

— Коли я познайомився з Володимиром Юхимовичем, я вперше побачив людину, яка настільки глибоко і з науковим підходом вивчає і знає Шевченка. Минулого року ми відзначали 200-річчя Шевченка. Так-от, левова частка всіх заходів, які відбулися в Росії, проведені саме в Культурному центрі України.

Нова робота Володимира Юхимовича є в першу чергу науковою працею, цінним матеріалом, який буде цікавим не лише науковцям, але й будь-якій людині. Тому бажаю Божої щедрості, щоб ми роки наперед мали можливість знайомитися з його новими творами.

Свою оцінку новій науковій праці дав і доктор філологічних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту світової літератури ім. О. М. Горького РАН Юрій Якович Барабаш:

— Моя книжкова полиця, яку я називаю Мельниченковою, поповнилася ще одним томом нашого улюбленого автора. Це радісна подія, якою ми розпочинаємо Новий рік.

Я теж багато років займаюся творчістю Шевченка, і мушу сказати, що мене завжди переслідує відчуття невичерпності цього предмету. Скільки не читаєш, скільки не перечитуєш, скільки не коментуєш і намагаєшся зрозуміти та заглибитися в цей матеріал, все одно залишається почуття незакінченості твоєї роботи, твоєї, як що хочете, безпорадності перед величчю і глибиною цього велетня. Тим сміливішим є автор, який подібно до Мельниченка береться за такі широкі глобальні теми шевченкознавства, якою є наразі тема Москви в житті і творчості Шевченка.

Хочу відзначити три головних враження від знайомства з цією працею.

Перше, звичайно, її фундаментальність, той величезний огром використаного та засвоєного матеріалу. Ця риса книги заслуговує не тільки на високу оцінку автора, але й на схиляння перед його працьовитістю.

Друге. Огром матеріалу ще не забезпечує проникнення в нього. І на цьому макрорівні ще рельєфнішим є мікроаналіз Шевченкової творчості, який ми бачимо в цій книзі, відчуття Шевченкового слова, доречне звернення до творів та до окремих рядків. Зверніть увагу на назви розділів. Це ж яка величезна складна робота — відібрати точні, саме поетичні вислови Шевченка. До того ж, зроблено аналіз окремих творів. Скажімо, «Чигирине, Чигирине…» автор розглядає з усіх боків, враховуючи контекст віршу, життєві обставини, за яких він створений, думки і дослідження, які були зроблені іншими вченими щодо цього невеликого по суті твору. Але Володимир Юхимович зумів провести мікроаналіз, який я вважаю в роботі над творчістю Шевченка чи не найскладнішим — добрався до зерна кожного аналізованого ним вірша, до суті кожного рядка і кожного поетичного образу.

І третє, властиве і всім попереднім книгам цього автора. Тут також бринить особистісна нота, нота субєктивного, читацького, людського ставлення до прочитаного. Зверніть увагу на передслово та на ще більш коротке післяслово, в яких завжди висловлено людське сприйняття уважного читача Шевченка, що надає книзі особливого звучання і наближує нас до книги та до автора, а книгу до нас.

Хотілося б побажати, щоб і далі ми зустрічалися в цій теплій Шевченковій хаті з приводу таких і подібних цьому заходів.

Оцінив нове видання Центру і кандидат історичних наук, керівник Центру українських досліджень Інституту Європи РАН, головний редактор наукового журналу «Сучасна Європа» Віктор Іванович Мироненко:

— Вітаю всіх нас зі знаменною подією у культурному житті України, Росії, російської української діаспори.

Отримавши нову монографію Володимира Юхимовича Мельниченка «Москва у творчій долі Тараса Шевченка», я подумки зібрав до купи увесь авторський доробок у вітчизняній і російській шевченкіані. Отже, маємо низку ґрунтовних об’ємних монографій за десять років! За дві перші автор був удостоєний Шевченківської премії і, щиро кажучи, мені важко згадати кого-небудь в українській історичній науці, окрім присутнього тут Юрія Яковича Барабаша, хто б на це більше заслуговував своєю науковою працею не тільки до відзначення, а й, що важливіше, як на мене, і після того.

Що тут сказати? Вражає працездатність автора. В ці роки йому випала честь очолити єдиний у своєму роді осередок української культури такого штибу не тільки у Москві чи в Росії, а й у світі. І якщо вже мова йде про місце, де ми з вами зараз знаходимось, я б сказав більше і відвертіше: Володимир Юхимович очолив Національний культурний центр України напередодні подій, які, на превеликий жаль, докорінно змінили атмосферу і напрямок розвитку російсько-українських взаємин.

Без усякої комплементарності я стверджую, що саме Мельниченкові і людям, які разом із ним працювали і працюють тут, належить головна заслуга в тому, що чисте джерело української культури і, що не менш важливо, україно-російського цивілізованого культурного співіснування і співпраці у творені відповідних культур не було ні замулене, ні забруднене. Упоратися з такою місією могла тільки людина, яка дуже глибоко — до самого дінця — проникла у дуже складну метафізику російсько-українських культурних зв’язків, у багатовіковий співрозвиток двох культур. Свідчення і докази цього твердження читачі знайдуть і в цій монографії автора, яку сміливо можна назвати підсумовуючою московську «шевченкіану» Мельниченка. Як на мене, її не просто варто, а необхідно прочитати будь-кому, хто хоче мати уявлення про те, як ми — українці і росіяни — дійшли до того, що зараз маємо, і, найголовніше, як нам з усього цього виходити.

«Треба самому стати чоловіком, — цитує Шевченка автор, — …отойді пишіть і друкуйте, і труд ваш буде чесним». Саме так і вчинив Володимир Юхимович.

У заключному слові Володимир Мельниченко зауважив:

— Я хочу нагадати, що ми знаходимося у Шевченковій залі. Ми знаходимося в контексті художньої виставки «Тарас Шевченко в історичній долі нації». Перед нами погруддя молодого Кобзаря, відкрите у жовтні позаминулого року. Ми знаходимося на Арбаті, де Шевченко бував. За сто кроків звідси стояла труна з поетовим прахом, коли її перевозили з Санкт-Петербурга до України. Це — Шевченкове місце. Це – територія Шевченкової України. Я вірю в те, що ми збережемо цю територію як Культурний центр України в Москві, а не як бізнес-центр. Ніякі гроші не компенсують цієї духовної місцини. Тут має бути саме Культурний центр — вчора, сьогодні і назавжди. Якщо ми здамо цю позицію сьогодні, найближчі сто років нічого подібного не матимемо. Цим Культурним центром ми вже зараз знаходимося в Європі. Ми можемо конкурувати з будь-яким культурним центром у світі. І вам усім хочу подякувати, бо якщо ви тут, значить, ми вам потрібні, а ви — нам.

*  *  *

Прикрасили вечір Українська народна хорова капела Москви під керівництвом заслуженого працівника культури України та Росії Вікторії Скопенко, у виконанні яукої прозвучала пісня на слова Тараса Шевченка «Гуде вітер вельми в полі», учениця 9 класу, ЦО № 1498, групи «Україністика» (педагог Шовгун Н. А.) ГБПОУ «Воробйови гори», постійна учасниця Всеросійського конкурсу на краще читання поетичних творів Тараса Шевченка серед дітей та молоді Тетяна Бесараб прочитала Шевченкову «Лілею», а лауреат міжнародних конкурсів, студент Московської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського Ілля Лушпа виконав два власні фортепіанні твори «Трагедія» та «Фантазія».

І традиційно наприкінці прозвучав «Заповіт» у геніальному читанні Богдана Сильвестровича Ступки.

Наостанок додам, що шевченкознавчу тему Володимир Юхимович не покинув. Зараз він працює над книгою «Нове прочитання Щоденника Тараса Шевченка». Так що наша наступна зустріч на черговій презентації вже не за горами.

Ассоль ОВСЯННИКОВА-МЕЛЕНТЬЄВА. Фото автора та Юрія БЕЗКРОВНОГО.