Iнформацiйно-просвiтницька та освiтня Опубліковано 11.06.15

Нове прочитання Щоденника Тараса Шевченка

Shevch2Культурний центр України в  Москві видає в російській столиці українською мовою фундаментальну книгу «Нове прочитання Щоденника Тараса Шевченка. Авторський коментар». Її автор – генеральний директор Центру, доктор історичних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Володимир Мельниченко.

Вихід у світ унікального видання співпадає з 158-ю річницею з часу початку ведення поетом Щоденника – 12 червня 1857 р.

Ми друкуємо перший Шевченків запис у Щоденнику і тринадцять авторських коментарів до нього (в академічному виданні їх усього два).

12 червня 1857 р.

Первое замечательное происшествие, которое я вношу в мои записки, суть следующее. Обрезывая сию первую тетрадь для помянутых записок, я сломал перочинный нож. Происшествие, по-видимому, ничтожное и не заслуживающее того внимания, которое я ему оказываю, внося его как что-то необыкновенное в сию пеструю книгу. Случись этот казус в столице или даже в порядочном губернском городе, то, натурально, он не попал бы в мою памятную книгу. Но это случилося в киргизской степи, т. е. в Новопетровском укреплении, где подобная вещица для грамотного человека, как, например, я, дорого стоит; а главное, что не всегда ее можно достать и даже за порядочные деньги. Если вам удастся растолковать свою нужду армянину-маркитанту, который имеет сообщение с Астраханью, то вы все-таки не ближе как через месяц летом, а зимою через пять месяцев, получите прескверный перочинный ножик и, разумеется, не дешевле монеты, т. е. рубля серебром. А случается и так, и весьма часто, что вместо ожидаемой вами с нетерпением вещи он вас попотчует или московской бязью, или куском верблюжьего сукна, или, наконец, кислым, как он говорит, дамским чихирем. А на вопрос ваш, почему он вам не привез именно то, что вам нужно, он вам пренаивно ответит, что мы люди коммерческие, люди неграмотные, всего не упомнишь. Что вы ему на такой резонный довод? Ругнете его, он усмехнется, а вы все-таки без ножа останетесь. Теперь понятно, почему в Новопетровском укреплении утрата перочинного ножа — событие, заслуживающее бытописания. Но Бог с ним — и с укреплением, и с ножом, и с маркитантом; скоро, даст Бог, вырвуся я из этой безграничной тюрьмы. И тогда подобное происшествие не будет иметь места в моем журнале.

 

Первое замечательное происшествие…

У Шевченкового сучасника та знайомого В. І. Даля: «Замечательный — стоющий замечания, внимания, примечательный, необычайный или удивительный».

Шевченко неодноразово вживав у Щоденнику словосполучення «замечательное происшествие» у різних варіантах його розуміння.

Обрезывая сию первую тетрадь для помянутых записок...

Ішлося про підготовку зошита для ведення записів. Про нього Шевченко згадував у Щоденнику 30 червня: «Собираясь путеплавать по Волге от Астрахани до Нижнего, я обзавелся чистой тетрадью для путевого журнала…» Наступного дня — 1 липня — писав у листі до М. М. Лазаревського, що, прочитавши ще 3 червня його листа від 2 травня, в якому йшлося про царський дозвіл звільнити Шевченка від військової служби, він вжив таких заходів: «…Я того ж дня упакував свою мізерію, книги тощо, купив полог од комарів волжских, зшив із шести листов паперу тетрадь для подорожнього журнала і сів над морем ждать погоди, та й досі жду, мій друже єдиний. І Бог його святий знає, коли я дождуся тієї доброї погоди? Полог вже у мене вкрали, тетрадь, що приготовив для дороги, всю до листочка списав местными впечатлениями, а из Оренбурга ни слуху ни духу».

Отже, короткочасний «подорожній журнал» перетворився на повноцінний Щоденник.

…сию пеструю книгу…

Л. Н. Большаков вважав, що йшлося не про зміст Щоденника, а про «зовнішній вигляд саморобного зошита». Проте навіть трактування В. І. Даля, що він наводив на доказ, свідчить якраз про інше: «Пестрый слог, пестрая речь — неровная, нескладная, ибо разнородная, по набору выражений». Тобто, йшлося врешті-решт, кажучи по-сучасному, про пістряву сукупність ознак і особливостей манери словесного викладу та розмаїту наповненість змісту.

…в мою памятную книгу…

У В. І. Даля: «Памятная книжка — для памяти». Книга для пам’яті, передбачалася поетом строкатою, пістрявою, як саме життя. Перші назви майбутнього Щоденника визначають його жанр як сукупність прийомів, стилю та манери написання.

…в Новопетровском укреплении…

Новопетровське укріплення було засноване в Оренбурзькій губернії на півострові Мангишлак (північно-східний берег Каспійського моря) у 1846 р. Сам Шевченко в листі до С. С. Гулака-Артемовського 1 липня 1852 р. писав: «…Это укрепление, да ведомо тебе будет, лежит на северо-восточном берегу Каспийского моря, в киргизской пустыне. Настоящая пустыня! песок да камень; хоть бы травка, хоть бы деревцо — ничего нет». Через два тижні в листі до А. І. Лизогуба засланець гірко повторив: «До вас, я думаю, не дошло сведение, где именно это Новопетровское укрепление, то я вам расскажу. Это будет на северо-восточном берегу Каспийского моря, на полуострове Мангышлаке. Пустыня, совершенная пустыня, без всякой растительности, песок да камень, и самые нищие обитатели — это кочующие кой-где киргизы».

На початок 1850-х рр. це було укріплення з трьома оборонними вежами, 26 гарматами та 8 мортирами, з гарнізоном понад 700 чоловік, який складався в основному з двох рот 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу та загону Уральського козачого війська.

Про життя Шевченка в Новопетровському укріпленні можна судити з його пронизливих зізнань у листах на волю. П’ятнадцятого листопада 1852 р. скаржився О. М. Бодянському: «Кругом горе, пустыня, а в пустыне казармы, а в казармах солдаты, а солдатам какая радость к лицу?» Шостого квітня 1855 р. писав О. М. Плещеєву: «…Из меня… тянут жилы по осьми часов в сутки!» Проте все-таки Шевченко створив тут значну кількість живописно-графічних робіт, а також написав російськомовні повісті «Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Несчастный», «Близнецы», «Художник».

Шевченко перебував у Новопетровському укріпленні з 17 жовтня 1850 р. до 2 серпня 1857 р. Увесь цей час він числився рядовим 4-ї роти 1-го лінійного батальйону під командуванням штабс-капітана М. М. Потапова, а після його смерті — Є. М. Косарева, який брав участь у спорудженні Новопетровського укріплення. У 1858 р. укріплення дістало назву Форт Олександрівський, у 1896 р. населений пункт отримав статус міста. У 1932 р. в історичній будівлі коменданта Новопетровського укріплення І. О. Ускова було відкрито перший на Мангишлаку музей Шевченка. У 1939 р. Форт Олександрівський перейменовано у Форт Шевченка.

…растолковать свою нужду… маркитанту…

Маркітант — особа при військах, яка торгувала харчами, напоями та дрібними предметами солдатського вжитку.

…который имеет сообщение с Астраханью…

Астрахань — місто, розташоване в дельті Волги на лівому березі головного русла і на островах, на півдні обмивається Каспійським морем. З ХV ст. — столиця Астраханського ханства. Після приєднання до Росії з 1558 р. Астрахань фактично будувалася наново. З 1717 р. — центр Астраханської губернії. Для Шевченка протягом усього часу його перебування в Новопетровському укріпленні Астрахань була найближчим великим містом, через яке здійснювався зв’язок із зовнішнім світом. Засланець мав досить повне уявлення про його вигляд і життя, що знайшло певне відображення в повісті «Близнецы».

Шевченко жив у місті з 5 до 22 серпня 1857 р., чекаючи на пароплав до Нижнього Новгороду.

…не дешевле монеты, т. е. рубля серебром.

Назва грошової одиниці в Росії, грошовий знак і монета, що мали таку саму вартість. Вважається, що поняття «рубль» виникло у ХІІІ ст. у Новгороді як назва половини гривні (злиток срібла масою приблизно 200 г). Історик ХІХ ст. І. К. Кондратьєв писав інакше: «Рубли были части гривны или куски серебра с зарубками, означавшими их вес. Каждая гривна разделялась на четыре части; название же рубль произошло от слова “рубить”, потому что прут серебра в гривну весом разрубался на четыре части, которые и назывались рублями. Это были куски серебра в полторы вершка длины, в палец толщины, с клеймами и различными изображениями». За словами І. К. Кондратьєва, навпіл рубль почали розрубувати приблизно в 1384 р.

Регулярна чеканка срібних рублів (масою 28 грамів) почалася з 1704 р. У 1769‒1849 рр., тобто й за шевченківських часів, співіснував рахунок на рублі сріблом і асигнаціями. Рубль сріблом дорівнював 3,5 руб. асигнаціями, але курс коливався. Скажімо, на час, коли Шевченко приїхав уперше в Петербург, асигнаційний рубль був і значно нижчим.

…попотчует… московской бязью…

Ніким досі не помічене свідчення Шевченка про те, що московські текстильні тканини, які в середині ХІХ ст. користувалися світовою популярністю, доходили й до Новопетровського укріплення. Між іншим, у словнику В. І. Даля читаємо: «Бязь — азиатская, персидская и бухарская ткань…» А Шевченко вперше писав саме про московську тканину!

…дамским чихирем…

У коментарях до видання «Дневника» (1931) говорилося: «Чихирь (татарское слово) — красное дешевое вино, крепостью в 6‒8 градусов». Кажуть, що воно швидко кисло. Недарма в повісті «Близнецы» герой, прибувши до Астрахані, пив лише ром: «А на чихирь и смотреть не хотел, называя его армянским квасом». У тій же Астрахані Шевченко занотував 12 серпня 1857 р.: «Кроме пыли, смраду и вечной вывески — продажа чихиря, я ничего не встретил».

…событие, заслуживающее бытописания.

Раніше нікому не спадало на думку зробити коментар до поетової згадки про перочинний ніж. Але ж авторський коментар тим і відрізняється від академічного, що може стосуватися й таких, здавалося б, незначних і маловажливих деталей і подробиць. Та й чи можуть вони бути другорядними, коли згадані або наголошені самим Шевченком!

Отже, знову заглянемо до «Толкового словаря живого великорусского языка» В. І. Даля. «Перочинный ножичек» у нього згадується наприкінці статті «Перо», до речі, без окремого пояснення. Хоча зрозумілим є походження слова «перочинний»: «Писчее перо, обычно гусиное…» Тобто, перочинний ніж — це невеликий кишеньковий ніж для застругування гусиного пір’я. Як відомо, впродовж тисячі років, аж до кінця ХVІІІ ст., головним інструментом для писання було пташине перо, найчастіше, гусине. Між іншим, є дані, що в ХVІІІ ст. Англія щороку закуповувала в Росії мільйони штук якісного та довговічного дешевого гусиного пір’я. Перше сталеве перо для письма винайдено в середині ХVІІІ ст., а промислове виробництво почалося в Німеччині на початку 1840-х рр. Усе ХІХ ст. винахідники конструювали ручку, яку не треба було весь час умочувати в чорнильницю. Лише на початку 1880-х рр. з’явилася авторучка.

Так чим же писав Шевченко — гусячим чи сталевим пером?

Вже наступного дня, 13 червня поет занотував: «А писать охота страшная. И перья есть очиненные». У В. І. Даля: «Очинивать или очинять, очинить перо — починить, срезывать удобно для писанья».

Пропоную й такі красномовні нотатки: «…Очинил новое перо…» (7 липня); «…Я очинил внимательно перо…» (11 липня). Двадцять другого липня Тарас Григорович навіть занотував: «…Достану… новое перо…», а 23 липня підтвердив, що каптенармус Ф. К. Куліх забезпечив його «бумагою, пером и чернилом».

Отже, не залишається сумніву – Шевченко писав у той час гусячим пером.

…даст Бог, вырвуся я из этой безграничной тюрьмы.

Як відзначив ще С. О. Єфремов, починаючи свій Щоденник, Шевченко «мав у руках певну вже звістку од Лазаревського, що справу його вирішено, і цим пояснюється його певність…».

Крім того, Тарас Григорович незадовго до закінчення строку заслання жорстко назвав Новопетровське укріплення «семилетней тюрьмой». Понад сто років тому В. М. Доманицький, який здійснив перше повне на той час видання «Кобзаря» (1907), писав: «Новопетровська кріпость була для Шевченка не тільки “незамкнена тюрма”, але й сумна, забута Богом жива могила в пустині… Сім літ викрепив Шевченко в Новопетровському…»

…в моем журнале.

Заключні слова першого запису чітко визначають жанр Шевченкового задуму. В ті часи — «журнал (франц.) — дневник, поденная записка» (В. І. Даль). Утім, і нині так само. Шевченко вживав цю назву кілька разів. Скажімо, 25 серпня читаємо, що щирі друзі-земляки власними записами «лишили меня свободы самому вести свой журнал» або слова про «прозаический журнал мой».

Володимир Мельниченко