Iнформацiйно-просвiтницька та освiтня Опубліковано 15.08.14

Пам’яті Богдана Ступки. До дня народження Майстра

Без имени-1копирование27 серпня Герою України, народному артисту України Богдану Сильвестровичу Ступці виповнилося б 73 роки.

Ми продовжуємо друкувати главу «1200 відповідей Богдана Ступки» з книги «Богдан Ступка. Біографія» в авторстві Володимир Мельниченка, що вийшла вже після смерті Майстра.

Страсті та пристрасті

 

–       Що думаєте про пристрасті?

–                  Те саме, що й Гете. Наші пристрасті подібні Феніксу: коли згорає одна пристрасть, з її попелу народжується інша.

–                  Народжуючись, пристрасті розподіляються на добрі й погані?

–                  Знаєш, хтось із мудрих говорив, що всі пристрасті добрі, коли підкорені людині, і всі погані, коли людина їм підкоряється. Мабуть, є пристрасті, яких краще взагалі не було б, проте в цілому ця думка вірна.

–                  Гоголь говорив: «Разум есть несравненно высшая способность, но она приобретается не иначе, как победой над страстями».

–                  Хто ж сперечається?

–                  Страсті й пристрасті, не контрольовані розумом, приносять неприємності?

–                  Так. Але й розум іноді приносить нам чимало неприємностей.

–                  Ваше хобі.

–                  Були б жінки, якби не Лариса.

–                  Ще Григорій Богослов зауважив, що є невигубне для чоловіка стремління – до жінки…

–                  Іменно!

–                  Який тост може бути «від Ступки» за жінок?

–                  За жінок один раз, двічі, тричі…

–                  На що передусім звертаєте увагу, знайомлячись з вродливою жінкою?

–                  Якою вона може бути в ліжку…

–                  А як із Соломоновою засторогою щодо того, що «пантруватимуть очі твої на чужі жінки»?

–                  А там у нього далі йдеться: «Побили мене, та мені не боліло, мене штурхали, я ж не почув, – коли я прокинусь, шукатиму далі того ж…»

–                  Дені Дідро говорив: «Мені подобається бачити жіночі принадності, але я не хочу, щоб їх мені демонстрували»…

–                  Згоден абсолютно.

–                  «Прийшов, побачив, переміг» − такий Ваш девіз у стосунках із жінками?

–                  Або так: «Я прийшов, я побачив, вона перемогла».

–                  Хто має історичну перевагу – жінка чи чоловік?

–                  Валерій Брюсов говорив: «Ти – жінка, і цим ти права».

–                  З милим рай і в курені?

–                  Хтось справедливо сказав, що любов перемагає все, крім злиднів і зубного болю.

–                  А що загрожує, коли злидні подолані й зявився дім?

–                  Той же Соломон прорік: «Ліпше жити в куті на даху, ніж зі сварливою жінкою в спільному домі».

–                  Яких чоловіків люблять жінки?

–                  Мовчазних. Бо думають, що ті їх слухають…

–                  Жінки розумніші від чоловіків?

–                  Фаїна Раневська вважала, що розумніші: «Ви коли-небудь чули, − казала вона, − про жінку, яка б втратила голову тільки тому, що у мужчин красиві ноги?»

–                  Чи варто сперечатися з жінкою?

–                  В ідеалі жінці, яку любиш, чи жінкам, яких поважаєш, треба поступатися. Та куди дінешся й від суперечок? Але в цій ситуації варто прислухатися до Михайла Лермонтова:

Стыдись лжеца, шутить над дураком

И спорить с женщиною – то же,

Что черпать воду решетом:

От сих троих избавь нас, Боже!

–                  Сократ говорив, що жінці легше тримати на язиці палаюче вугілля, ніж таємницю…

–                  Ну, не знаю. По-різному буває. Є жінки, які таки вміють берегти таємницю.

–                  Довершений приклад великої й безкорисливої ролі жінки в житті генія.

–                  Їх багато. Наприклад, росіянка Лідія Делекторська стала невіддільною від життя та посмертної слави Анрі Матісса…

–                  Вона подарувала багато творів Матісса Росії…

–                  А їй відмовили в радянському громадянстві…

–                  Чи має людина потяг, сильніший за сексуальний?

–                  Інтелектуальний.

–                  Можна покохати жінку тільки за красу?

–                  Так і трапляється найчастіше, але, що з того виходить… Як писала Марина Цвєтаєва: «Все женщины ведут в туманы»…

–                  А чоловіка?

–                  Героїня п’єси Олександра Островського «Красень мужчина» дійшла висновку, що кохати мужчину тільки за вроду аморально.

–                  Що є причиною конфліктів між чоловіком і жінкою?

–                  Втрата взаємної поваги.

–                  Як ставитесь до феміністок?

–                  Ставлюся…

–                  Про що думаєте, коли бачите на вулиці молодят, які обіймаються?

–                  Згадую, як наприкінці хрестоматійного фільму Ельдара Рязанова «Іронія долі, або З легкою парою» друзі звертаються до головного героя: «Перестань обійматись, коли з тобою розмовляють». А він відповідає: «Ми не можемо перестати…»

–                  Коли найкраще відпочивається: на самоті чи з людьми?

–                  З людьми. Звісно, з людьми.

–                  Де любите відпочивати влітку і взимку?

–                  Влітку, звісно, на морі, зазвичай, у Криму. Взимку де прийдеться.

–                  Чому саме надаєте перевагу на відпочинку?

–                  Сну.

–                  Що найчастіше читаєте на відпочинку?

–                  Газети й театрознавчі роботи.

–                  Який курорт вважаєте найкращим?

–                  Найкращого ще не бачив.

–                  Чи любите мандрувати?

–                  Люблю надзвичайно.

–                  В яких країнах побували?

–                  У США, Ізраїлі, Польщі, Німеччині, Греції, Австралії, Австрії, Франції, Іспанії, Італії, Індонезії, Марокко, Болгарії, Угорщині, Південно-Африканській Республіці, Росії, Литві, Естонії, Білорусії, Грузії, Азербайджані, Казахстані…

–                  А яка країна Вас вразила найбільше і чим саме?

–                  Ізраїль. Створено державу, повернено іврит і досить швидко створено для людей пристойне життя.

–                  Чи погоджувалися на роль заради поїздки до якоїсь екзотичної країни?

–                  На зйомки в «Убивчій силі» я погодився тільки через те, що ніколи не бував у ПАР. Я готовий був зіграти навіть бабуїна, аби поїхати на мис Доброї Надії! До речі, якщо й є на землі рай, так це Кейптаун.

–                  В якій країні хотіли б побувати?

–                  В Японії.

–                  Чому?

–                  Ми такі різні з ними. Хотілося б зрозуміти загадковість японської душі. Ми такі подібні. Хотілося б ближче познайомитися. Особливо з японським національним театром.

–                  Чи був готель, який запам’ятався найбільше?

–                 У Сінгапурі. Переночував. Поїхав, а плавки забув. Сподіваюся за ними повернутись…

–                 Які європейські міста Вам подобаються?

–                 Мені сподобався Лондон. Вражаюче місто! В ньому дуже багато театрів, і в них повні зали. Якщо місто любить театр, це – прекрасне місто!

–                  Мода – це важливо?

–                  Важливо. Але Генріх Гейне справедливо зазначав, що під одежею всі люди голі.

–                  А що важливіше: мода чи стиль?

–                  Велика Коко Шанель говорила, що мода приходить і відходить, а стиль залишається.

–                  Якому одягу надаєте перевагу на відпочинку та у повсякденні?

–                  На відпочинку – найпростішому та найпрактичнішому, а щодня  люблю перевдягатися, бо маю щонайменше шість пар штанів та іншого одягу.

–                  Що Ви носили в легендарні шістдесяті?

–                  Був стилягою. Носив штани «дудочки» і накручував на голові «кок». Дружинники таких ловили, розпорювали «дудочки» й давали кулаком під дих. Мода тоді була протестом проти консерватизму та застою.

–                  Яка деталь чоловічого костюму для Вас найважливіша?

–                  Ґудзик на ширинці або застібка на тому ж місці.

–                  Якому головному убору надаєте перевагу?

–                 Капелюху.

–                  Який стиль одягу подобається найбільше?

–                  Несолідний.

–                  Що частіше одягаєте – краватку чи метелика?

–                  Краватку. Одягнеш метелика – приймають за офіціанта.

–                  Найдорожчий звук у Вашому житті.

–                  Голос мами.

–                  Найулюбленіше місце на Землі.

–                  Скверик біля Театру імені Івана Франка.

–                  Найулюбленіше свято.

–                  Великдень, Різдво, Новий рік.

–                  Більше подобаються дерева, що квітнуть, чи ті, що плодоносять?

–                  Яблуня, яка квітне.

–                  Любиме дерево.

–                  Каштан.

–                  Любимі квіти.

–                  Проліски.

–                  Улюблені кольори.

–                  Чорний, коричневий, зелений.

–                  Який синтаксичний знак, на Вашу думку, головний?

–                  Окличний!

–                  Приклад природної довершеності.

–                  Помідор. Гарний ззовні і зсередини. Ніжний, соковитий, смачний, а головне – його можна з’їсти без остачі.

–                  Приклад людської довершеності.

–                  Жіночі груди.

–                  Довершеність у побуті.

–                  Кухня, на якій хазяйнує Лариса.

–                  Яка одвічна послідовність у природі Вас захоплює?

–                  Ранньою весною зацвітають абрикоси, потім вони скидають цвіт, а квітнуть вишні. За ними – яблуні, бузок, каштани… З часом достигають черешні, вишні, потім сливи, яблуні, груші…

–                  У чому не можете собі відмовити?

–                  Ніколи не відмовлюсь від спілкування з онуками та онучкою, від дружнього застілля та від… глибокого сну.

–                  Чи великий Ваш стаж курця?

–                  Чималий. Неодноразово кидав це заняття. Скажімо, коли виповнилося сорок п’ять, я собі наказав: «Із завтрашнього дня жодної сигарети!» І таки чотири з половиною роки не палив. Але знову втягувався. Останнім часом назавжди покинув цю звичку.

–                  Так Ви відповіли на початку 2011 року. Але вже навесні Ви знову палили!

–                  Палив, кидав, знову палив. Марк Твен якось сказав: «Я знаю, що можу кинути курити, бо робив це тисячу разів». Я таки кинув!

–                  З чого починався Ваш день упродовж усього життя: з фіззарядки чи чогось іншого?

–                  З чогось іншого.

–                  Ви дотримувалися режиму дня?

–                  Ніколи не мав якогось особливого режиму.

–                  Улюблена футбольна команда.

–                  Раніше – «Динамо» Київ і «Карпати» Львів. Тепер – «Шахтар» Донецьк. Утім, споконвічну віру в динамівців зберігаю.

–                  І що, радують вони Вас?

–                  Та ось учора, 10 березня 2011 року, динамівці насуху розгромили «Манчестер-Сіті» з рахунком 2 : 0.

–                  Пройшов рік, і хочу запитати, чому Ви так сильно переживали, коли 7 квітня 2012 року динамівців з таким самим рахунком програли донецькому «Шахтарю»?

–                  А коли вони грають між собою, я вболіваю за «Динамо» Київ.

–                  А є цікаві Вам команди на пострадянському просторі?

–                  «Анджи» Махачкала.

–                  Ви грали у футбол і далеко за п’ятдесят років, аж поки не поламали на тому футболі руку…

–                  То було в Чернівцях, де знімався у фільмі Домбровського «Вічне колесо». Гіпс тоді наклали, не виявивши один з переломів, а я в такому стані ще й у США з Ларисою злітав… Коли повернувся додому, то надовго потрапив до лікарні.

–                  Якому виду спорту надавали перевагу в молодості?

–                  Баскетболу, футболу, ручному м’ячу, тенісу.

–                  А зараз?

–                 Сумніваюся поки що…

–                  Але Вас не відірвеш від телевізора, коли показують футбол.

–                  Футбол мені чимось нагадує театр. У футболі суціль імпровізація. Вся гра розгортається в несподіваних імпровізаціях. На ваших очах монтуються живі кадри, як у кіно.

–                  Граєте у більярд?

–                  О, так!

–                  А бадмінтон?

–                  У нас він популярним не був. Але грав!

–                  У Росії після показового матчу президента та прем’єра бадмінтон збираються включити до обов’язкової шкільної програми.

–                  Краще бадмінтон, ніж макдональдси. Варто було б вивчити досвід здачі в радянській школі норм БГТО, ГТО…

–                  А в шахи грали?

–                  Грав.

–                  У доміно коли-небудь доводилося стукати?

–                  Так!

–                  Карти? Покер?

–                  Ні. Хіба що в «Дурака».

–                  Взагалі не граєте в азартні ігри?

–                  Не граю.

–                  Чи займаєтесь колекціонуванням?

–                  Колись дуже давно збирав марки та кинув. Потроху збираю картини.

–                  Багато назбирали?

–                  Ні, небагато. Ніколи не вистачало зухвалості випрошувати у знайомих художників їхні роботи.

–                  Ніколи не було бажання стрибнути з парашутом?

–                  Якось у Стрийському парку скочив згори на спеціальному атракціоні. У мене пішла кров носом і я сказав собі: «Це не для мене».

Між іншим, парашут винайшов сто років тому актор Гліб Котельников. Знаєте, як раніше співали?

В небе болтается столько бездельников.

Что ты наделал, Глеб Котельников?

–                  На велосипеді їздите?

–                  Трохи їздив.

–                  На ковзанах?

–                  Катався й добре.

–                  А на лижах?

–                  І на лижах добре катався. На Кайзервальд-Цісарських горах. У той час усьому хотілося навчитися.

–                  Плавати вмієте?

–                  Як риба у воді.

–                  Гриби любите збирати?

–                  Ніколи!

–                  А рибалити?

–                  Люблю їсти рибу.

–                  Який птах захоплює або викликає повагу?

–                  Соловей і орел.

–                  Коли-небудь тримали собаку?

–                  Ні.

–                  Полювали з рушницею?

–                  Боже борони. Лише у фільмі про Остапа Вишню.

–                  Маєте вогнепальну зброю?

–                  Боже борони.

–                  Улюблена пора року.

–                  Рання весна та рання осінь.

–                  Який дощ любите?

–                  Осінній.

–                  Малювати вмієте?

–                 Люблю дивитись, як інші малюють…

–                  На якому інструменті хотіли б навчитись грати?

–                 На фортепіано.

–                  А на гармошці грали?

–                  Ні.

–                  А гітара?

–                  Ні.

–                  Який Вам подобається танок?

–                  Хочу придумати свій. А поки – танго, вальс, рок-н-рол…

–                  Чи збираєтесь придбати компютер та вийти в Інтернет?

–                 Ні!

–                  Але чому?

–                  У цьому я консерватор. А що комп’ютер у житті полегшує? Може те взагалі робити не треба?

–                  Ліна Костенко якось сказала: «Інтернет – прекрасна річ. Але Інтернет – страшна річ. Туди зливаються помиї…»

–                  А я про що кажу! Колись Вергілій назвав недобрі плітки,  брехливі поголоси найшвидшим у світі лихом. А з Інтернетом…

–                  Який памятник у Києві Вам найдорожчий?

–                  Лесю Курбасу на Прорізній. До його відкриття я мав безпосереднє відношення.

–                  Раніше Ви називали памятник Григорію Сковороді.

–                  Звісно. Біля нього згадую вірш Ліни Костенко, де Сковорода сходить зі свого постаменту й крокує в часі разом з поетесою (цей світ і дотепер його не спіймав):

Він твердо ставить кам’яну стопу.

Йдемо крізь ніч, крізь бурю у степу.

Крізь дощ і сніг, дебати і дебюти.

Ми є в тому, що нас не може бути.

–            А який ще памятник подобається?

–                  Княгині Ользі. Навкруги нього створено прекрасний комплекс для відпочинку, в який чудово вписалася відбудована навесні 1998 року дзвіниця колишнього Михайлівського собору.

–                  Можливо, якийсь памятник дратує?

–                  Так названа «Кльопана мати», або «Лаврентіївна», яка вивищується над Дніпром і святими храмами.

–                  А хіба величезні, елітні новобудови, на фоні яких свята Лавра здається іграшковою, кращі?

–                   Ще гірші. Коли під’їжджаєш до Києва московським потягом, увесь цей несмак постає перед очима в унікальній потворності.

–                  Більшість вважає, що Київ найкрасивіший у травні.

–                  Київ прекрасний завжди, але в травні – особливо. Не дарма День Києва святкується в останню неділю травня. Горять свічки каштанів, квітне бузок, буяє зелень, віддзеркалюють сонце бані соборів, б’ють піснями у груди солов’ї, Андріївський узвіз стає музеєм та галереєю живопису, багато одягу знімають з себе жінки…

–                  Чи є в Києві місця, які своєю енергетикою сприяють творчості?

–                  Є. Вулиця Марії Заньковецької (колишня Мерінгівська). Скверик біля Театру імені Івана Франка.

–                  Найближча Вашому серцю місцина в Москві.

–                  Арбат. Ще точніше – Арбат, 9.

–                  Чим особливо приваблює Вас Арбат?

–                  Своєю мінливістю. Він абсолютно різний кожної пори року й навіть щодня.

–                  Що запамяталося з численних прогулянок Арбатом?

–                  Якось узимку на Арбаті було зліплено безліч сніговиків, і це вражало.

–                  Голитесь електробритвою чи «Жиллеттом»?

–                  Зі змінним успіхом.

–                  Чим користуєтесь після гоління?

–                  Тим, що після гоління.

–                  Якій бані надаєте перевагу?

–                  Сауні.

–                  Як часто звертаєтесь до лікарів?

–                  Відкладаю візит, скільки можу.

–                  Як ставитесь до прийому ліків?

–                  Обходжусь, скільки можу. Коли вкрай необхідно – ношу з собою.

–                  Чи потрапляли до лікарні на швидкій?

–                  Потрапляв. Особливо небезпечно було на початку 2011 року. Втім, тоді здійснилась моя мрія. Я давно хотів зробити стриптиз перед жінками і, нарешті, зробив це.

–                  Хто рятував у найтяжчі моменти хвороби?

–                  Лікарі. Родина. Лариса.

–                  Чим для Вас є театральний буфет?

–                  Він щось значить лише тоді, коли в ньому є цікаві люди.

–                  Чи є в Києві, Львові, Парижі, Москві ресторан, бар чи кафе, де Вам би хотілося посидіти?

–                  У Києві – ресторан «Да Вінчі» неподалік Андріївського узвоза, у Львові – «Старий рояль» на майдані Ринок, у Парижі – кафешка на майдані Пігаль навпроти знаменитого «Мулен Руж», а в Москві – ресторан у приміщенні Національного культурного центру України.

–                  Що замовили б насамперед у французькому ресторані?

–                  Буваючи в Парижі, все збираюся замовити жабку, тому що ніколи не їв цього м’яса. Але поки не наважився. Все-таки сало краще. Сало – це майн кайф. Це моє задоволення. Це чудо!

–                  Яке значення для Вас мають важливі для кожного українця поняття «українське сало» і «домашня ковбаса»?

–                  У побуті – це супер. З абстрактної точки зору – це високі поняття, головна складова, так би мовити, харчової ментальності нашого народу. До речі, найкращу домашню ковбасу роблять у моєму рідному Куликові.

–                  Як ставитесь до російської ідеї встановити пам’ятник українському салу?

–                  Позитивно. А ще треба встановити монумент ікрі на Сахаліні, пельменям у Сибіру та щам у Москві.

–                  Чи можна короткий анекдот про сало?

–                  Лист українця додому: «Вишли сала! Здрастуй, мамо!»

–                  Якій начинці в українських варениках надаєте перевагу?

–                  Я їх не дуже люблю.

–                  Але знаєте, які бувають начинки?

–                  З картоплею, печінкою, грибами, капустою, гречкою, сиром, язиком, вишнями, полуницею…

–                  Якось Лариса зробила Вам вареники по-львівськи з картоплею і сиром та ще й у сметані. А Ви зїли й сказали: «Оце добре! А що є… їсти?»

–                  Таки справді після вареників їсти хотілося.

–                  Чи можна вважати вареник українським брендом?

–                  Можна. Але справжній український бренд – писанка.

–                  Кажуть, за допомогою вареника можна вирішити багато проблем українців у Росії.

–                  Гадаю, їх більше цікавить українська мова в Росії. Як любив говорити Пушкін, диявольська різниця.

–                  Що особливо цінуєте в українській кухні?

–                  Природний смак та насиченість.

–                  Яку страву найчастіше просите приготувати?

–                  Холодець! Але Лариса все готує дуже смачно.

–                  Улюблена страва.

–                  Драглі (холодець з оцтом).

–                  Чи маєте улюблену страву східної кухні?

–                  Татарський біфштекс.

–                  Ви так відповіли більше десяти років тому. Невже смаки не змінились?

–                  Ні! Мені все життя до смаку татарський біфштекс.

–                  Лариса розповідала, що Ви любите просту їжу: салат, гречану кашу, мясо, курку…

–                  Та ще й прошу додавати побільше цибулі, часнику.

–                  Страва, яку добре готуєте самі.

–                  Берете свіжий сир, у нього нарізаєте – тонко-тонко! – редис, зелену цибулю, огірки (тільки шкуринку треба зняти) і перемішуєте в українській сметані… Мене мама навчила… Супер!

–                  З цим зрозуміло. А тверді сири? Сальвадор Далі клявся не жити в тій країні, де випускають менше, ніж дванадцять сортів сиру.

–                  Для мене це не обов’язково. Але сир люблю.

–                  Який?

–                 Швейцарський.

–                  Улюблені овочі та фрукти.

–                  Помідор з картоплею та грушка.

–                  Улюблені солодощі.

–                  Торт «Наполеон» у виконанні Лариси.

–                  Як оцінюєте «Київський торт»?

–                  Смачний. Якщо чесно зроблений за старою радянською технологією.

–                  Який любите мед?

–                  Травневий. І ще той, що в бджолиних стільниках.

–                  Де юшка смачніша: біля річки з друзями чи з Ларисою на кухні?

–                  Абсолютно все смачніше з Ларисою, у тому числі й біля річки.

–                  Улюблений напій.

–                  Пиво. Віскі.

–                  Улюблена марка пива.

–                  Раніше – «Оболонь». Тепер бельгійське пиво «Leff».

–                  З якою закускою найчастіше пєте пиво?

–                  З сиром, особливо, сулугуні, бринзою, рибою.

–                  Найсмачніша з українських горілок.

–                  Nemiroff.

–                  В якомусь інтервю Ви сказали, що останнім часом «горілку не вживаєте», мовляв, навіть жити стало сумно.

–                  Що, не можна пожартувати?

–                  Можна анекдот на тему?

–                  Куме, горілку будете пити? – А чому б і ні? – Ну, ні так ні.

–                  Поєднували горілку з пивом?

–                  Горілка без пива – гроші на вітер…

–                  Вино, від якого не відмовитесь.

–                  Торговельної марки «Інкерман» та чилійське.

–                  Коньяк на Ваш смак.

–                  Зараз коньяк не п’ю. Але раніше любив вірменський. А далі – дідько його знає!

–                  Хто, на Вашу думку, найкраще написав про пиття?

–                  Тарас Шевченко! Вугіллям – на стіні якогось шинка:

Вип’єш першу – стрепенешся,

Вип’єш другу – схаменешся,

Вип’єш третю – в очах сяє,

Думка думку доганяє.

–            Що пєте частіше: чай чи каву?

–                 Раніше – каву, зараз – чай. Каву п’ю лише тоді, коли пересплю чи недосплю.

–                  Якою була кава у львівських кавярнях?

–                  Смачною! Спочатку кава у кав’ярні, а потім – шпацер (променад).

–                  Квас чи пепсі-кола?

–                  Квас! Звичайно, квас! Справді смачний. Освіжаючий, цілющий напій, який дістався нам від давніх пращурів. Квас був випробуваний часом так, як пепсі й не снилося. Залишається тільки дивуватись, як ми дозволили заполонити наш ринок іноземними напоями.

–                  Так Ви відповіли понад пятнадцять років тому й, здається, потроху Ваші смаки знаходять все більше прихильників.

–                  Якщо це так, я радий.

–                  Що слід памятати, сідаючи до столу?

–                  Конфуцій вчив: «Не їжте нічого, що переварене, що недоварене, що недбало нарізане чи містить недостатньо спецій».

–                  Які, на Вашу думку, існують принципи здорового харчування?

–                  Краще скажу словами Антона Чехова: якщо ви встали з-за столу голодним – ви наїлись; якщо встаєте ситим – ви переїли; якщо встаєте,  переївши – ви отруїлись… Я сам раніше частенько після їжі був отруєним, тепер бережусь…

–                  А памятаєте, Гоголь у «Старосвітських поміщиках», розповідаючи про гостинність добрих старичків…

–                  Пам’ятаю. Дуже добре пам’ятаю. Автор об’їдався страшенно, як і всі, хто гостював у старосвітських українців. Однак йому здавалося, що саме повітря Малоросії має якусь особливу якість і допомагає травленню. Що й казати, українське повітря дійсно допомагає.

–                  Чи є в сучасній літературі книга, яка справді цікаво й художньо розповідає про національну кухню?

–                  «Кулінарні фіґлі» Марії Матіос.

–                  Що вам більше подобається – слухати чи розповідати анекдоти?

–                  Мабуть-таки розповідати. Але в міру – і слухати.

–                  Найкоротший, на Ваш погляд, анекдот.

–                  Бачив, як комар пісяє? – Ні! – Так-от, політика – це ще тонше!!!

–                  Характерний для нашої ментальності анекдот.

–                  Мінус 17 градусів, а я о шостій годині обіцяв бути вдома.

–                  Короткий анекдот про тещу.

–                  Анекдот від Леніна: «Найбільше покарання за двоєженство – дві тещі».

–                  А жорсткіший?

–                  Діалог двох нових українців після застілля: «Куме, а, куме, чи знаєте ви, що у вас ніколи не буде СНІДу?» Ображений кум: «Це чому?» – «А тому, куме, що ви – гандон».

–                  Найкоротше народне прислівя.

–                  Тиць, Гриць! Куку на Муню.

–                  Що таке «Куку на Муню»?

–                  Ну, коли шарики за ролики… Тільки сильніше…

–                  Найкоротша скоромовка.

–                  Через грядку гріб тхір ямку.

–                  Вас любили і люблять жінки?

–                  Мені здається, що раніше був у них не дуже популярним. А зараз, на старості літ, раптом став подобатись – і молодим, і бабусям. У 2010 році став, прости Господи, секс-символом України.

–                  Якщо глянути на обкладинку книги «Богдан Ступка», що вийшла в Москві у 2011 році з Вашим портретом, то молоді жінки й бабусі мають гарний смак.

–                  Дякую.

–                  Ви вмієте слухати людей?

–                  Навчився, коли був міністром.

–                  А раніше?

–                  Раніше слухав і всотував, щоб потім використати на сцені. А в міністерському кріслі – інші завдання.

–                  Яке число любите і чому?

–                  Три. Бог трійцю любить.

–                  Чи є в людському житті тиха гавань без спокус?

–                  Ні! Навіть Біблія, говорячи словами мудрого Григорія Сковороди, «наповнена прірвами та спокусами».

–                  Чи треба володіти своїми страстями?

–                  Ми вже говорили про це. Треба. Інакше вони оволодіють тобою. А залежати від страстей нерозумно.

–                  А може взагалі краще жити без страстей?

–                  Тоді перестанеш бути людиною.

–                  Прожите Вами життя можна поділити на чотири періоди: перші три приблизно по двадцять років і четвертий – десять. Що найголовніше у кожному з них?

–                  Головний результат перших двох десятиліть – вибір життєвого шляху. Це тепло мами, творча аура батька. Це – залаштункове життя в оперному театрі.

Наступні двадцять років – це Львівській театр імені Заньковецької. Початок роботи з Сергієм Данченком. Зустріч з Ларисою. «Козоводіння» у Львові. Народження Остапа. Переїзд до Києва. «Украдене щастя» і «Дядя Ваня». Народний артист СРСР.

Потім два десятиліття – це театральний тандем з Данченком. Його постійна присутність. «Енеїда», «Тев’є-Тевель», «Король Лір». Втрата Сергія Володимировича. Богдан Хмельницький у Гофмана. Онук і народження онучки. Лариса, Остап. Сім’я.

Нарешті, останні десять з лишком років. Художнє керівництво театром. Нові постановки франківців. Кінофільми, зняті в Росії. «Тарас Бульба» Володимира Бортка.  Московські кінопремії.  Лариса, Остап, онуки. Родина.

–       А суто творче життя?

–       Тут простіше. Львівський – з 1960 року і київський – з 1978-го.

–                  А що буде головним у наступні десять, двадцять, тридцять років?

–       Театр і Сім’я. Сім’я і Театр.

–                  Так Ви відповідали кілька років тому. З якогось інтерв’ю після складної операції стало ясно, що Ви внесли новий акцент у ці максими…

–                  Тепер для мене порядок такий – на першому місці Сім’я, дім, а потім – робота.

–       Але Бог любить трійцю, як Ви кажете…

–       Точно знаю, яку саме для мене: Сім’я, Театр і Кіно.

Далі буде…