27 серпня Герою України, народному артисту України Богдану Сильвестровичу Ступці виповнилося б 73 роки.
Ми продовжуємо друкувати главу «1200 відповідей Богдана Ступки» з книги «Богдан Ступка. Біографія» в авторстві Володимир Мельниченка, що вийшла вже після смерті Майстра.
Страсті та пристрасті
– Що думаєте про пристрасті?
– Те саме, що й Гете. Наші пристрасті подібні Феніксу: коли згорає одна пристрасть, з її попелу народжується інша.
– Народжуючись, пристрасті розподіляються на добрі й погані?
– Знаєш, хтось із мудрих говорив, що всі пристрасті добрі, коли підкорені людині, і всі погані, коли людина їм підкоряється. Мабуть, є пристрасті, яких краще взагалі не було б, проте в цілому ця думка вірна.
– Гоголь говорив: «Разум есть несравненно высшая способность, но она приобретается не иначе, как победой над страстями».
– Хто ж сперечається?
– Страсті й пристрасті, не контрольовані розумом, приносять неприємності?
– Так. Але й розум іноді приносить нам чимало неприємностей.
– Ваше хобі.
– Були б жінки, якби не Лариса.
– Ще Григорій Богослов зауважив, що є невигубне для чоловіка стремління – до жінки…
– Іменно!
– Який тост може бути «від Ступки» за жінок?
– За жінок один раз, двічі, тричі…
– На що передусім звертаєте увагу, знайомлячись з вродливою жінкою?
– Якою вона може бути в ліжку…
– А як із Соломоновою засторогою щодо того, що «пантруватимуть очі твої на чужі жінки»?
– А там у нього далі йдеться: «Побили мене, та мені не боліло, мене штурхали, я ж не почув, – коли я прокинусь, шукатиму далі того ж…»
– Дені Дідро говорив: «Мені подобається бачити жіночі принадності, але я не хочу, щоб їх мені демонстрували»…
– Згоден абсолютно.
– «Прийшов, побачив, переміг» − такий Ваш девіз у стосунках із жінками?
– Або так: «Я прийшов, я побачив, вона перемогла».
– Хто має історичну перевагу – жінка чи чоловік?
– Валерій Брюсов говорив: «Ти – жінка, і цим ти права».
– З милим рай і в курені?
– Хтось справедливо сказав, що любов перемагає все, крім злиднів і зубного болю.
– А що загрожує, коли злидні подолані й з’явився дім?
– Той же Соломон прорік: «Ліпше жити в куті на даху, ніж зі сварливою жінкою в спільному домі».
– Яких чоловіків люблять жінки?
– Мовчазних. Бо думають, що ті їх слухають…
– Жінки розумніші від чоловіків?
– Фаїна Раневська вважала, що розумніші: «Ви коли-небудь чули, − казала вона, − про жінку, яка б втратила голову тільки тому, що у мужчин красиві ноги?»
– Чи варто сперечатися з жінкою?
– В ідеалі жінці, яку любиш, чи жінкам, яких поважаєш, треба поступатися. Та куди дінешся й від суперечок? Але в цій ситуації варто прислухатися до Михайла Лермонтова:
Стыдись лжеца, шутить над дураком
И спорить с женщиною – то же,
Что черпать воду решетом:
От сих троих избавь нас, Боже!
– Сократ говорив, що жінці легше тримати на язиці палаюче вугілля, ніж таємницю…
– Ну, не знаю. По-різному буває. Є жінки, які таки вміють берегти таємницю.
– Довершений приклад великої й безкорисливої ролі жінки в житті генія.
– Їх багато. Наприклад, росіянка Лідія Делекторська стала невіддільною від життя та посмертної слави Анрі Матісса…
– Вона подарувала багато творів Матісса Росії…
– А їй відмовили в радянському громадянстві…
– Чи має людина потяг, сильніший за сексуальний?
– Інтелектуальний.
– Можна покохати жінку тільки за красу?
– Так і трапляється найчастіше, але, що з того виходить… Як писала Марина Цвєтаєва: «Все женщины ведут в туманы»…
– А чоловіка?
– Героїня п’єси Олександра Островського «Красень мужчина» дійшла висновку, що кохати мужчину тільки за вроду аморально.
– Що є причиною конфліктів між чоловіком і жінкою?
– Втрата взаємної поваги.
– Як ставитесь до феміністок?
– Ставлюся…
– Про що думаєте, коли бачите на вулиці молодят, які обіймаються?
– Згадую, як наприкінці хрестоматійного фільму Ельдара Рязанова «Іронія долі, або З легкою парою» друзі звертаються до головного героя: «Перестань обійматись, коли з тобою розмовляють». А він відповідає: «Ми не можемо перестати…»
– Коли найкраще відпочивається: на самоті чи з людьми?
– З людьми. Звісно, з людьми.
– Де любите відпочивати влітку і взимку?
– Влітку, звісно, на морі, зазвичай, у Криму. Взимку де прийдеться.
– Чому саме надаєте перевагу на відпочинку?
– Сну.
– Що найчастіше читаєте на відпочинку?
– Газети й театрознавчі роботи.
– Який курорт вважаєте найкращим?
– Найкращого ще не бачив.
– Чи любите мандрувати?
– Люблю надзвичайно.
– В яких країнах побували?
– У США, Ізраїлі, Польщі, Німеччині, Греції, Австралії, Австрії, Франції, Іспанії, Італії, Індонезії, Марокко, Болгарії, Угорщині, Південно-Африканській Республіці, Росії, Литві, Естонії, Білорусії, Грузії, Азербайджані, Казахстані…
– А яка країна Вас вразила найбільше і чим саме?
– Ізраїль. Створено державу, повернено іврит і досить швидко створено для людей пристойне життя.
– Чи погоджувалися на роль заради поїздки до якоїсь екзотичної країни?
– На зйомки в «Убивчій силі» я погодився тільки через те, що ніколи не бував у ПАР. Я готовий був зіграти навіть бабуїна, аби поїхати на мис Доброї Надії! До речі, якщо й є на землі рай, так це Кейптаун.
– В якій країні хотіли б побувати?
– В Японії.
– Чому?
– Ми такі різні з ними. Хотілося б зрозуміти загадковість японської душі. Ми такі подібні. Хотілося б ближче познайомитися. Особливо з японським національним театром.
– Чи був готель, який запам’ятався найбільше?
– У Сінгапурі. Переночував. Поїхав, а плавки забув. Сподіваюся за ними повернутись…
– Які європейські міста Вам подобаються?
– Мені сподобався Лондон. Вражаюче місто! В ньому дуже багато театрів, і в них повні зали. Якщо місто любить театр, це – прекрасне місто!
– Мода – це важливо?
– Важливо. Але Генріх Гейне справедливо зазначав, що під одежею всі люди голі.
– А що важливіше: мода чи стиль?
– Велика Коко Шанель говорила, що мода приходить і відходить, а стиль залишається.
– Якому одягу надаєте перевагу на відпочинку та у повсякденні?
– На відпочинку – найпростішому та найпрактичнішому, а щодня люблю перевдягатися, бо маю щонайменше шість пар штанів та іншого одягу.
– Що Ви носили в легендарні шістдесяті?
– Був стилягою. Носив штани «дудочки» і накручував на голові «кок». Дружинники таких ловили, розпорювали «дудочки» й давали кулаком під дих. Мода тоді була протестом проти консерватизму та застою.
– Яка деталь чоловічого костюму для Вас найважливіша?
– Ґудзик на ширинці або застібка на тому ж місці.
– Якому головному убору надаєте перевагу?
– Капелюху.
– Який стиль одягу подобається найбільше?
– Несолідний.
– Що частіше одягаєте – краватку чи метелика?
– Краватку. Одягнеш метелика – приймають за офіціанта.
– Найдорожчий звук у Вашому житті.
– Голос мами.
– Найулюбленіше місце на Землі.
– Скверик біля Театру імені Івана Франка.
– Найулюбленіше свято.
– Великдень, Різдво, Новий рік.
– Більше подобаються дерева, що квітнуть, чи ті, що плодоносять?
– Яблуня, яка квітне.
– Любиме дерево.
– Каштан.
– Любимі квіти.
– Проліски.
– Улюблені кольори.
– Чорний, коричневий, зелений.
– Який синтаксичний знак, на Вашу думку, головний?
– Окличний!
– Приклад природної довершеності.
– Помідор. Гарний ззовні і зсередини. Ніжний, соковитий, смачний, а головне – його можна з’їсти без остачі.
– Приклад людської довершеності.
– Жіночі груди.
– Довершеність у побуті.
– Кухня, на якій хазяйнує Лариса.
– Яка одвічна послідовність у природі Вас захоплює?
– Ранньою весною зацвітають абрикоси, потім вони скидають цвіт, а квітнуть вишні. За ними – яблуні, бузок, каштани… З часом достигають черешні, вишні, потім сливи, яблуні, груші…
– У чому не можете собі відмовити?
– Ніколи не відмовлюсь від спілкування з онуками та онучкою, від дружнього застілля та від… глибокого сну.
– Чи великий Ваш стаж курця?
– Чималий. Неодноразово кидав це заняття. Скажімо, коли виповнилося сорок п’ять, я собі наказав: «Із завтрашнього дня жодної сигарети!» І таки чотири з половиною роки не палив. Але знову втягувався. Останнім часом назавжди покинув цю звичку.
– Так Ви відповіли на початку 2011 року. Але вже навесні Ви знову палили!
– Палив, кидав, знову палив. Марк Твен якось сказав: «Я знаю, що можу кинути курити, бо робив це тисячу разів». Я таки кинув!
– З чого починався Ваш день упродовж усього життя: з фіззарядки чи чогось іншого?
– З чогось іншого.
– Ви дотримувалися режиму дня?
– Ніколи не мав якогось особливого режиму.
– Улюблена футбольна команда.
– Раніше – «Динамо» Київ і «Карпати» Львів. Тепер – «Шахтар» Донецьк. Утім, споконвічну віру в динамівців зберігаю.
– І що, радують вони Вас?
– Та ось учора, 10 березня 2011 року, динамівці насуху розгромили «Манчестер-Сіті» з рахунком 2 : 0.
– Пройшов рік, і хочу запитати, чому Ви так сильно переживали, коли 7 квітня 2012 року динамівців з таким самим рахунком програли донецькому «Шахтарю»?
– А коли вони грають між собою, я вболіваю за «Динамо» Київ.
– А є цікаві Вам команди на пострадянському просторі?
– «Анджи» Махачкала.
– Ви грали у футбол і далеко за п’ятдесят років, аж поки не поламали на тому футболі руку…
– То було в Чернівцях, де знімався у фільмі Домбровського «Вічне колесо». Гіпс тоді наклали, не виявивши один з переломів, а я в такому стані ще й у США з Ларисою злітав… Коли повернувся додому, то надовго потрапив до лікарні.
– Якому виду спорту надавали перевагу в молодості?
– Баскетболу, футболу, ручному м’ячу, тенісу.
– А зараз?
– Сумніваюся поки що…
– Але Вас не відірвеш від телевізора, коли показують футбол.
– Футбол мені чимось нагадує театр. У футболі суціль імпровізація. Вся гра розгортається в несподіваних імпровізаціях. На ваших очах монтуються живі кадри, як у кіно.
– Граєте у більярд?
– О, так!
– А бадмінтон?
– У нас він популярним не був. Але грав!
– У Росії після показового матчу президента та прем’єра бадмінтон збираються включити до обов’язкової шкільної програми.
– Краще бадмінтон, ніж макдональдси. Варто було б вивчити досвід здачі в радянській школі норм БГТО, ГТО…
– А в шахи грали?
– Грав.
– У доміно коли-небудь доводилося стукати?
– Так!
– Карти? Покер?
– Ні. Хіба що в «Дурака».
– Взагалі не граєте в азартні ігри?
– Не граю.
– Чи займаєтесь колекціонуванням?
– Колись дуже давно збирав марки та кинув. Потроху збираю картини.
– Багато назбирали?
– Ні, небагато. Ніколи не вистачало зухвалості випрошувати у знайомих художників їхні роботи.
– Ніколи не було бажання стрибнути з парашутом?
– Якось у Стрийському парку скочив згори на спеціальному атракціоні. У мене пішла кров носом і я сказав собі: «Це не для мене».
Між іншим, парашут винайшов сто років тому актор Гліб Котельников. Знаєте, як раніше співали?
В небе болтается столько бездельников.
Что ты наделал, Глеб Котельников?
– На велосипеді їздите?
– Трохи їздив.
– На ковзанах?
– Катався й добре.
– А на лижах?
– І на лижах добре катався. На Кайзервальд-Цісарських горах. У той час усьому хотілося навчитися.
– Плавати вмієте?
– Як риба у воді.
– Гриби любите збирати?
– Ніколи!
– А рибалити?
– Люблю їсти рибу.
– Який птах захоплює або викликає повагу?
– Соловей і орел.
– Коли-небудь тримали собаку?
– Ні.
– Полювали з рушницею?
– Боже борони. Лише у фільмі про Остапа Вишню.
– Маєте вогнепальну зброю?
– Боже борони.
– Улюблена пора року.
– Рання весна та рання осінь.
– Який дощ любите?
– Осінній.
– Малювати вмієте?
– Люблю дивитись, як інші малюють…
– На якому інструменті хотіли б навчитись грати?
– На фортепіано.
– А на гармошці грали?
– Ні.
– А гітара?
– Ні.
– Який Вам подобається танок?
– Хочу придумати свій. А поки – танго, вальс, рок-н-рол…
– Чи збираєтесь придбати комп’ютер та вийти в Інтернет?
– Ні!
– Але чому?
– У цьому я консерватор. А що комп’ютер у житті полегшує? Може те взагалі робити не треба?
– Ліна Костенко якось сказала: «Інтернет – прекрасна річ. Але Інтернет – страшна річ. Туди зливаються помиї…»
– А я про що кажу! Колись Вергілій назвав недобрі плітки, брехливі поголоси найшвидшим у світі лихом. А з Інтернетом…
– Який пам’ятник у Києві Вам найдорожчий?
– Лесю Курбасу на Прорізній. До його відкриття я мав безпосереднє відношення.
– Раніше Ви називали пам’ятник Григорію Сковороді.
– Звісно. Біля нього згадую вірш Ліни Костенко, де Сковорода сходить зі свого постаменту й крокує в часі разом з поетесою (цей світ і дотепер його не спіймав):
Він твердо ставить кам’яну стопу.
Йдемо крізь ніч, крізь бурю у степу.
Крізь дощ і сніг, дебати і дебюти.
Ми є в тому, що нас не може бути.
– А який ще пам’ятник подобається?
– Княгині Ользі. Навкруги нього створено прекрасний комплекс для відпочинку, в який чудово вписалася відбудована навесні 1998 року дзвіниця колишнього Михайлівського собору.
– Можливо, якийсь пам’ятник дратує?
– Так названа «Кльопана мати», або «Лаврентіївна», яка вивищується над Дніпром і святими храмами.
– А хіба величезні, елітні новобудови, на фоні яких свята Лавра здається іграшковою, кращі?
– Ще гірші. Коли під’їжджаєш до Києва московським потягом, увесь цей несмак постає перед очима в унікальній потворності.
– Більшість вважає, що Київ найкрасивіший у травні.
– Київ прекрасний завжди, але в травні – особливо. Не дарма День Києва святкується в останню неділю травня. Горять свічки каштанів, квітне бузок, буяє зелень, віддзеркалюють сонце бані соборів, б’ють піснями у груди солов’ї, Андріївський узвіз стає музеєм та галереєю живопису, багато одягу знімають з себе жінки…
– Чи є в Києві місця, які своєю енергетикою сприяють творчості?
– Є. Вулиця Марії Заньковецької (колишня Мерінгівська). Скверик біля Театру імені Івана Франка.
– Найближча Вашому серцю місцина в Москві.
– Арбат. Ще точніше – Арбат, 9.
– Чим особливо приваблює Вас Арбат?
– Своєю мінливістю. Він абсолютно різний кожної пори року й навіть щодня.
– Що запам’яталося з численних прогулянок Арбатом?
– Якось узимку на Арбаті було зліплено безліч сніговиків, і це вражало.
– Голитесь електробритвою чи «Жиллеттом»?
– Зі змінним успіхом.
– Чим користуєтесь після гоління?
– Тим, що після гоління.
– Якій бані надаєте перевагу?
– Сауні.
– Як часто звертаєтесь до лікарів?
– Відкладаю візит, скільки можу.
– Як ставитесь до прийому ліків?
– Обходжусь, скільки можу. Коли вкрай необхідно – ношу з собою.
– Чи потрапляли до лікарні на швидкій?
– Потрапляв. Особливо небезпечно було на початку 2011 року. Втім, тоді здійснилась моя мрія. Я давно хотів зробити стриптиз перед жінками і, нарешті, зробив це.
– Хто рятував у найтяжчі моменти хвороби?
– Лікарі. Родина. Лариса.
– Чим для Вас є театральний буфет?
– Він щось значить лише тоді, коли в ньому є цікаві люди.
– Чи є в Києві, Львові, Парижі, Москві ресторан, бар чи кафе, де Вам би хотілося посидіти?
– У Києві – ресторан «Да Вінчі» неподалік Андріївського узвоза, у Львові – «Старий рояль» на майдані Ринок, у Парижі – кафешка на майдані Пігаль навпроти знаменитого «Мулен Руж», а в Москві – ресторан у приміщенні Національного культурного центру України.
– Що замовили б насамперед у французькому ресторані?
– Буваючи в Парижі, все збираюся замовити жабку, тому що ніколи не їв цього м’яса. Але поки не наважився. Все-таки сало краще. Сало – це майн кайф. Це моє задоволення. Це чудо!
– Яке значення для Вас мають важливі для кожного українця поняття «українське сало» і «домашня ковбаса»?
– У побуті – це супер. З абстрактної точки зору – це високі поняття, головна складова, так би мовити, харчової ментальності нашого народу. До речі, найкращу домашню ковбасу роблять у моєму рідному Куликові.
– Як ставитесь до російської ідеї встановити пам’ятник українському салу?
– Позитивно. А ще треба встановити монумент ікрі на Сахаліні, пельменям у Сибіру та щам у Москві.
– Чи можна короткий анекдот про сало?
– Лист українця додому: «Вишли сала! Здрастуй, мамо!»
– Якій начинці в українських варениках надаєте перевагу?
– Я їх не дуже люблю.
– Але знаєте, які бувають начинки?
– З картоплею, печінкою, грибами, капустою, гречкою, сиром, язиком, вишнями, полуницею…
– Якось Лариса зробила Вам вареники по-львівськи з картоплею і сиром та ще й у сметані. А Ви з’їли й сказали: «Оце добре! А що є… їсти?»
– Таки справді після вареників їсти хотілося.
– Чи можна вважати вареник українським брендом?
– Можна. Але справжній український бренд – писанка.
– Кажуть, за допомогою вареника можна вирішити багато проблем українців у Росії.
– Гадаю, їх більше цікавить українська мова в Росії. Як любив говорити Пушкін, диявольська різниця.
– Що особливо цінуєте в українській кухні?
– Природний смак та насиченість.
– Яку страву найчастіше просите приготувати?
– Холодець! Але Лариса все готує дуже смачно.
– Улюблена страва.
– Драглі (холодець з оцтом).
– Чи маєте улюблену страву східної кухні?
– Татарський біфштекс.
– Ви так відповіли більше десяти років тому. Невже смаки не змінились?
– Ні! Мені все життя до смаку татарський біфштекс.
– Лариса розповідала, що Ви любите просту їжу: салат, гречану кашу, м’ясо, курку…
– Та ще й прошу додавати побільше цибулі, часнику.
– Страва, яку добре готуєте самі.
– Берете свіжий сир, у нього нарізаєте – тонко-тонко! – редис, зелену цибулю, огірки (тільки шкуринку треба зняти) і перемішуєте в українській сметані… Мене мама навчила… Супер!
– З цим зрозуміло. А тверді сири? Сальвадор Далі клявся не жити в тій країні, де випускають менше, ніж дванадцять сортів сиру.
– Для мене це не обов’язково. Але сир люблю.
– Який?
– Швейцарський.
– Улюблені овочі та фрукти.
– Помідор з картоплею та грушка.
– Улюблені солодощі.
– Торт «Наполеон» у виконанні Лариси.
– Як оцінюєте «Київський торт»?
– Смачний. Якщо чесно зроблений за старою радянською технологією.
– Який любите мед?
– Травневий. І ще той, що в бджолиних стільниках.
– Де юшка смачніша: біля річки з друзями чи з Ларисою на кухні?
– Абсолютно все смачніше з Ларисою, у тому числі й біля річки.
– Улюблений напій.
– Пиво. Віскі.
– Улюблена марка пива.
– Раніше – «Оболонь». Тепер бельгійське пиво «Leff».
– З якою закускою найчастіше п’єте пиво?
– З сиром, особливо, сулугуні, бринзою, рибою.
– Найсмачніша з українських горілок.
– Nemiroff.
– В якомусь інтерв’ю Ви сказали, що останнім часом «горілку не вживаєте», мовляв, навіть жити стало сумно.
– Що, не можна пожартувати?
– Можна анекдот на тему?
– Куме, горілку будете пити? – А чому б і ні? – Ну, ні так ні.
– Поєднували горілку з пивом?
– Горілка без пива – гроші на вітер…
– Вино, від якого не відмовитесь.
– Торговельної марки «Інкерман» та чилійське.
– Коньяк на Ваш смак.
– Зараз коньяк не п’ю. Але раніше любив вірменський. А далі – дідько його знає!
– Хто, на Вашу думку, найкраще написав про пиття?
– Тарас Шевченко! Вугіллям – на стіні якогось шинка:
Вип’єш першу – стрепенешся,
Вип’єш другу – схаменешся,
Вип’єш третю – в очах сяє,
Думка думку доганяє.
– Що п’єте частіше: чай чи каву?
– Раніше – каву, зараз – чай. Каву п’ю лише тоді, коли пересплю чи недосплю.
– Якою була кава у львівських кав’ярнях?
– Смачною! Спочатку кава у кав’ярні, а потім – шпацер (променад).
– Квас чи пепсі-кола?
– Квас! Звичайно, квас! Справді смачний. Освіжаючий, цілющий напій, який дістався нам від давніх пращурів. Квас був випробуваний часом так, як пепсі й не снилося. Залишається тільки дивуватись, як ми дозволили заполонити наш ринок іноземними напоями.
– Так Ви відповіли понад п’ятнадцять років тому й, здається, потроху Ваші смаки знаходять все більше прихильників.
– Якщо це так, я радий.
– Що слід пам’ятати, сідаючи до столу?
– Конфуцій вчив: «Не їжте нічого, що переварене, що недоварене, що недбало нарізане чи містить недостатньо спецій».
– Які, на Вашу думку, існують принципи здорового харчування?
– Краще скажу словами Антона Чехова: якщо ви встали з-за столу голодним – ви наїлись; якщо встаєте ситим – ви переїли; якщо встаєте, переївши – ви отруїлись… Я сам раніше частенько після їжі був отруєним, тепер бережусь…
– А пам’ятаєте, Гоголь у «Старосвітських поміщиках», розповідаючи про гостинність добрих старичків…
– Пам’ятаю. Дуже добре пам’ятаю. Автор об’їдався страшенно, як і всі, хто гостював у старосвітських українців. Однак йому здавалося, що саме повітря Малоросії має якусь особливу якість і допомагає травленню. Що й казати, українське повітря дійсно допомагає.
– Чи є в сучасній літературі книга, яка справді цікаво й художньо розповідає про національну кухню?
– «Кулінарні фіґлі» Марії Матіос.
– Що вам більше подобається – слухати чи розповідати анекдоти?
– Мабуть-таки розповідати. Але в міру – і слухати.
– Найкоротший, на Ваш погляд, анекдот.
– Бачив, як комар пісяє? – Ні! – Так-от, політика – це ще тонше!!!
– Характерний для нашої ментальності анекдот.
– Мінус 17 градусів, а я о шостій годині обіцяв бути вдома.
– Короткий анекдот про тещу.
– Анекдот від Леніна: «Найбільше покарання за двоєженство – дві тещі».
– А жорсткіший?
– Діалог двох нових українців після застілля: «Куме, а, куме, чи знаєте ви, що у вас ніколи не буде СНІДу?» Ображений кум: «Це чому?» – «А тому, куме, що ви – гандон».
– Найкоротше народне прислів’я.
– Тиць, Гриць! Куку на Муню.
– Що таке «Куку на Муню»?
– Ну, коли шарики за ролики… Тільки сильніше…
– Найкоротша скоромовка.
– Через грядку гріб тхір ямку.
– Вас любили і люблять жінки?
– Мені здається, що раніше був у них не дуже популярним. А зараз, на старості літ, раптом став подобатись – і молодим, і бабусям. У 2010 році став, прости Господи, секс-символом України.
– Якщо глянути на обкладинку книги «Богдан Ступка», що вийшла в Москві у 2011 році з Вашим портретом, то молоді жінки й бабусі мають гарний смак.
– Дякую.
– Ви вмієте слухати людей?
– Навчився, коли був міністром.
– А раніше?
– Раніше слухав і всотував, щоб потім використати на сцені. А в міністерському кріслі – інші завдання.
– Яке число любите і чому?
– Три. Бог трійцю любить.
– Чи є в людському житті тиха гавань без спокус?
– Ні! Навіть Біблія, говорячи словами мудрого Григорія Сковороди, «наповнена прірвами та спокусами».
– Чи треба володіти своїми страстями?
– Ми вже говорили про це. Треба. Інакше вони оволодіють тобою. А залежати від страстей нерозумно.
– А може взагалі краще жити без страстей?
– Тоді перестанеш бути людиною.
– Прожите Вами життя можна поділити на чотири періоди: перші три приблизно по двадцять років і четвертий – десять. Що найголовніше у кожному з них?
– Головний результат перших двох десятиліть – вибір життєвого шляху. Це тепло мами, творча аура батька. Це – залаштункове життя в оперному театрі.
Наступні двадцять років – це Львівській театр імені Заньковецької. Початок роботи з Сергієм Данченком. Зустріч з Ларисою. «Козоводіння» у Львові. Народження Остапа. Переїзд до Києва. «Украдене щастя» і «Дядя Ваня». Народний артист СРСР.
Потім два десятиліття – це театральний тандем з Данченком. Його постійна присутність. «Енеїда», «Тев’є-Тевель», «Король Лір». Втрата Сергія Володимировича. Богдан Хмельницький у Гофмана. Онук і народження онучки. Лариса, Остап. Сім’я.
Нарешті, останні десять з лишком років. Художнє керівництво театром. Нові постановки франківців. Кінофільми, зняті в Росії. «Тарас Бульба» Володимира Бортка. Московські кінопремії. Лариса, Остап, онуки. Родина.
– А суто творче життя?
– Тут простіше. Львівський – з 1960 року і київський – з 1978-го.
– А що буде головним у наступні десять, двадцять, тридцять років?
– Театр і Сім’я. Сім’я і Театр.
– Так Ви відповідали кілька років тому. З якогось інтерв’ю після складної операції стало ясно, що Ви внесли новий акцент у ці максими…
– Тепер для мене порядок такий – на першому місці Сім’я, дім, а потім – робота.
– Але Бог любить трійцю, як Ви кажете…
– Точно знаю, яку саме для мене: Сім’я, Театр і Кіно.
Далі буде…
