Iнформацiйно-просвiтницька та освiтня Опубліковано 15.01.13

Презентація «Художньої літератури України»

P1010002У Національному культурному центрі України в Москві відбулася презентація книги Михайла Наєнка «Художня література України. Від міфів до модерну і реальності».

Відомий літературознавець, доктор філологічних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, заслужений діяч науки і техніки, член Національних спілок журналістів та письменників України представив книгу, що витримала вже третє перевидання.

Книга являє собою стислий науково-популярний виклад історії української літератури від найдавніших часів до початку ХХ століття.

За словами автора, свою працю він писав протягом останніх… десяти  років. Ба навіть більше — все життя, бо викладаючи історію української літератури різних періодів у вищих закладах, стикався з проблемою відсутності лаконічних та ємких підручників.

«Якщо студента весь час відсилати черпати знання лише до академічної шеститомної чи десятитомної історії літератури, — сказав Михайло Кузьмич, — то далеко не всі це зроблять, злякавшись таких об’ємів. А за роки радянської влади писати авторські підручники та книжки відучили. Коли ж пише багато авторів, про яку єдність стилю чи погляду можна говорити? Індивідуально за написання для студентів та масового читача бодай нормативного курсу історії літератури ніхто не брався. Потреба в такій книзі зумовлюється ще й тим, що саме художня література була й завжди залишатиметься синтезом усіх мистецтв і найкращим так званим підручником життя».

У процесі роботи Михайло Кузьмич опрацював дуже багато матеріалів, пов’язаних із літературознавством. Ця праця своїм початком має розділ, присвячений історії українського літературознавства, у трьохтомній колективній праці «Історія літератури ХХ століття», за яку в 1997 році була отримана Національна премія України імені Тараса Шевченка. До речі, в 2003 році вона була перевидана.

— Кому адресовано Ваше видання?

— Сподіваюсь, що її читачами будуть не лише фахівці-філологи чи студенти та учні старших класів, а й широкі читацькі маси, що бажають поглибити свою літературну освіту. Зверну увагу, що я пропоную науково-популярне видання, в якому зосереджено увагу лише на найбільш значущих явищах літератури.

— Що було найскладнішим у роботі над книгою?

— Треба було об’єднати позитивістську методологію зі стильовою, філологічною, бо все-таки літературу цілком відмежувати від ідеології не можна. Принцип побудови видання — стильовий: як формувалися стилі в Європі, як формувалися у нас. Саме за цим принципом свого часу розглядав літературу Дмитро Чижевський. Але, як на мене, він трохи спростив саму механіку розрізнення стилів, ввівши так звані перехідні періоди. На мою думку, новий стиль з’являється тоді, коли вичерпує себе попередній. Я показав, як стилі не стільки заперечують один одного, скільки виростають один із одного, та ілюстрував конкретними творами української літератури. В результаті книга складається з таких розділів, побудованих виключно за естетичним критерієм: «Міфи і міфотворці», «Фольклор і фольклористика», «Монументалізм», «Орнаменталізм», «Ренесанс», «Бароко», «Класицизм», «Романтизм», «Реалізм», «Модернізм», «Постмодернізм».

Ще складність була у доборі текстів для аналізу. Рівень розвитку української літератури в усі часи був дуже нерівномірним, а на творах великих стилів залишали свої сліди найрізноманітніші ідеологічні нашарування. Вибрати серед них найбільш естетичні, тобто такі, що найменше були вражені всілякими кон’юнктурними і найбільшою мірою відповідали суто мистецьким вимогам творчості — завдання було не з простих.

— У вас не зовсім традиційний підхід до викладу матеріалу…

— Я говорю про літературу як феномен естетики, форми якої в художніх творах дуже розмаїті: вона — в мотивах, сюжетах, конфліктах, але особливо — в образній мові твору, яка є головним інструментом його стильової організації.

— З огляду на все це, як Вам вдалося таке широке поняття «література» вмістити в обмежену кількість сторінок?

— Ви праві. У моїй книзі ідеться лише про творців художнього слова та їхню конкретну художню спадщину. Підкреслю: не про всю спадщину, а про естетично вартісну! Про найголовніше, чим наша література може пишатися. Це було дуже важким завданням і через те, що естетичні критерії в різні епохи були не однаковими, і через те, що з часом змінюються естетичні смаки як читачів, так і творців.

— А як оцінили вашу працю колеги?

— Не скажу, що вона дуже популярна серед науковців. Багато хто не вірять, що я це сам написав. Більшість впевнені, що тільки колективно можна зробити таку справу.

— Наскільки вичерпна ваша праця?

— У мене в запасі є ще одинадцятий розділ. Одинадцять — цифра символічна — це сонячний цикл: за одинадцять років сонце обертається навколо себе.

— Не можу не задати питання щодо малюнку на обкладинці. Впевнена, що він не випадковий.

— Червоні коні — один із символів модерної літератури. І навіяний він кінофільмом «Тіні забутих предків» за Михайлом Коцюбинським, режисера Сергія Параджанова та оператора Юрія Іллєнка. Я дивився прем’єру фільму, будучи студентом п’ятого курсу, і найбільше запам’яталися саме ці коні. Нагадаю, що дія відбувається в 1910–1911-х роках. Головні герої Іван та Марічка — Ромео і Джульєтта свого часу, бо належать до двох ворогуючих родів. У Михайла Коцюбинського, коли він описує сцену протидії представників двох родів, описує, як «цвіркнула кров». Так от, саме ці слова й народили в уяві Юрія Іллєнка асоціацію крові з кіньми, що летять. У фільмі вони виконані за допомогою мультиплікації. Для мене цей образ у певному розумінні символізує розвиток нашої літератури: в ті моменти, коли її викорінювали (розстрілювали письменників, ув’язнювали, висилали тощо), вона наче з їхньої крові знову відроджувалася.

Наша довідка:

Михайло Наєнко народився в с. Гуляйполі на Черкащині. Закінчив Лубенський сільськогосподарський технікум, філологічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка, літературознавець, доктор філологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, член Національних спілок письменників і журналістів України.

Досліджує проблеми історії і теорії літератури. автор близько 500 публікацій, у тому числі 20 видань монографічного характеру.

У 90-х роках минулого століття, будучи деканом філологічного факультету Київського університету, сприяв відкриттю або активізації функціонування спеціальності х україністики в університетах Кракова та Варшави (Польща), Праги, Брно та Оломоуца (Чехія), Москви та Тюмені (Росія), Мінська та Берестейська (Білорусь), Загреба (Хорватія), Грайфсвальда (ФРН), Софії (Болгарія), Баку (Азербайджанг), Тбілісі (Грузія) тощо.

Ассоль Овсянникова-Мелентьєва. Фото автора.