Наші публікації Опубліковано 27.08.12

Феномен Богдана Ступки

127 серпня Богдану Ступці виповнився б 71 рік, а 30 серпня – сороковини з часу його відходу у Вічність.У день поховання Богдана Сильвестровича, 24 липня, стояв поруч із сім’єю й близько бачив тисячі очей людей, які прийшли з ним попрощатися. Свідчу, що в своєму безмірному горі вся духовна Україна виявила себе генетично нероздільною і вповні достойною памяті великого Майстра. Можливо, це сталося вперше після прощання з Тарасом Шевченком…

Вважаю Богдана Ступку не лише геніальним артистом світового масштабу, але й моральним лідером української нації. В історичному виборі між силами добра і зла, який особливо гостро виявився на рубежі століть і тисячоліть, саме Ступка був і є для всієї України живим уособленням добра. Якщо проблема вибору та особистої відповідальності стоїть нині перед кожним з нас майже з трагічною гостротою гамлетівського питання, то українці можуть обирати орієнтиром безперечного для всього народу великого Богдана Ступку.

Мабуть, у всьому світі не знайдеш іншого такого артиста, який би мав таке виключне значення для своєї нації. Найчастіше духовність і менталітет певного народу презентує цілий шерег акторів й інших видатних діячів мистецтва. Та Ступка в Україні вивищувався над усіма, зосередивши не тільки в своїй творчості, але й в особистості кращі риси національної душі та української духовності.

Не маю сумніву, що, незважаючи на політизованість і меркантильність сучасного світу, в історії України наш час буде позначений не ім’ям державного діяча чи бізнесмена, банкіра чи кримінального «авторитета», ура-патріота чи естрадної зірки. В пам’яті нації залишиться Богдан Ступка. Назавжди. Тому що його визнав народ. Тому що йому народ вірить. Не просто глядачі, а народ. Саме Ступка для багатьох українців значить більше, ніж будь-який інший артист – хай навіть світового рівня.

Не перебільшу, якщо скажу, що ім’я Майстра робить честь всій українській нації, вивищуючи її духовність. В Японії є титул «Живе національне надбання», якого удостоюються, між іншим, і артисти. Це саме те звання, на яке заслужив актор від своєї держави.

Завдяки творчості Майстра ми не тільки долучаємося до високого мистецтва, але й наближаємося до історичної суті вітчизняних геніїв – Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Тараса Шевченка… На крутому зламі століть і тисячоліть Ступка створив яскраві образи, знакові для кожного українця, – Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. Як історичний персонаж сприймається його Тарас Бульба. Ці ролі мають не лише художній, але й духовно-політичний резонанс, повертають нам національну пам’ять і гордість за свою історію. Вони напоумляють і укріпляють народ.

Дуже важливо, що високий творчий злет артиста співпав у часі з оформленням української державності, й сам він став уособленням національного духу нової України. Завдяки Ступці, в нашій новітній історії «слово пламенем взялось і людям серце розтопило, і на Украйні понеслось…». Якось Марко Кропивницький у листі до Марії Заньковецької написав: «Ви для мене – вся Україна». Саме так можна сказати про ставлення багатьох українців до справді народного артиста Богдана Ступки: «Він для нас – уся Україна». Значною мірою саме він був носієм і хранителем культурного коду нації.

Ступка – явище напрочуд цілісне: у нього доброзичлива українська душа, українська лагідність і делікатність характеру, українська співуча мова і навіть зовнішність українського інтелігента, який вийшов з народу. Ступка був рідкісним, винятковим випадком, коли масштаби душі й таланту співпадали. Він українець за корінням і народженням, за генотипом і духом, за менталітетом і системою цінностей, за злитністю зі своїм народом.

У цій іпостасі Ступка настільки великий, що його можна прирівняти з високою оцінкою Гоголя загальнонаціональної значущості Пушкіна, в якій змінимо лише одне слово: «В самом деле, никто из поэтов (читай – артистів) наших не выше его и не может более называться национальным; это право решительно принадлежит ему».

У той же час Ступка великий істинно цивілізованим сприйняттям інших культур. На них артист дивився очима своєї національної стихії, а відчував та говорив про інші народи так, що співвітчизникам здавалося й здається, наче це відчувають і говорять вони самі. Тому так близькі нам герої Брехта, Булгакова, Гоголя, Ібсена, Софокла, Чехова, Шекспіра, зіграні Ступкою на українській сцені. Він здивував усіх у ролі Льва Толстого. Він створив неперевершений образ короля Ліра, яким Україна може пишатися на світовому театрі. Ступка – планетарний Майстер – всесвітньо бездонний та всесвітньо чутливий.

Про невичерпні творчі можливості артиста ходять легенди, в яких, утім, більше правди, ніж вигадки. Микола Бажан якось сказав Ступці: «Богдане, ви актор, якому не потрібні декорації. Ви несете у своєму виконанні атмосферу спектаклю». Григорій Горін свого часу зауважив: «Якщо дати Ступці військово-польовий статут, то він і його прочитає так, що всі подумають, ніби це неопублікований Шекспір». А Михайло Рєзникович у наш час пише: «Я думаю, що Ступка на сцені може зіграти все, – будь-який жанр, – дайте йому телефонну книгу, і це буде цікаво, унікально». Надзвичайно важливе й точне спостереження зробила Лариса Кадочникова: «Ступка у зрілому віці не зупиняється, а навпаки – набирає сили, йде все вище й вище. Нема межі його таланту. Мені здається, що нині він може все».

Що ж несе нам артист? Чи можна інтегрувати результати його праці в одному слові? Можна, якщо це слово – Істина. І саме у значенні, поданому в словнику Володимира Даля: «Істина – від землі, надбання розуму людини». Вважається, що здобуття істини, так би мовити, «з першого погляду» – непомильна ознака геніальності. Але непересічність Ступки була не в цьому, а в іншому, не менш важливому: він став чатовим і провідником уже здобутих духовних загальнонаціональних і загальнолюдських істин. І в цій іпостасі Богдан Сильвестрович цілком заслужив титул, говорячи словами Пушкіна, «українського мудреця». Його неповторність – в особливій, тільки йому єдиному притаманній інтонації, в глибокому підтексті, в дивовижному вмінні наповнювати собою кожну фразу, кожну думку. Ступка ніколи не «грав» ролі, він їх народжував із себе. Майстер дарував і дарує глядачам людську душу в усій її безкінечній багатогранності та глибині.

Звичайно, творчу працю актора, як і силу його вітальної енергії, не виміряти цифрами, а вплив театрального мистецтва на суспільство не відобразити в діаграмі. За словами самого Ступки, «творчість виміряти неможливо». Але ми відчували й відчуваємо себе у сфері життєдайного морального впливу театру взагалі й Театру Богдана Ступки зокрема. Це має велике значення в наш час, коли вочевидь, говорячи словами Федора Достоєвського, «диявол з Богом бореться, а поле битви – серця людей». Не будемо гріха таїти, чимало представників інтелігенції – прямо чи опосередковано – причетні до цієї диявольської роботи.

У боротьбі за серця людей Богдан Ступка – на боці Господа. Нагадаю, що Богдан – це Богом даний. Не випадково Михайло Ульянов називав його Божим артистом. А прізвище Майстра великий Іван Козловський свого часу розкодував так: «Той, хто ступає по наших душах…» Наївно було б думати, що, довіряючи Ступці, ми відразу почнемо вибудовувати своє життя, співставляючи його з Євангелієм. Але моральна сила творчості артиста, нерозривна з могутньою духовною харизмою його особистості, надихає людей, дає їм опору, віру та надію. Звернення до Майстра, який на наших очах жив і працював із Богом у серці, винагороджується не тільки доторком до високого мистецтва, але й моральною орієнтацією в світі, який переживає історичні катаклізми. Богдан Ступка давно став совістю сучасної української культури, а його творчість розширила територію нашої власної совісті. Пострадянський і світовий духовний простір уже немислимі без велетенської фігури Майстра.

Ми ще повинні повною мірою осмислити неймовірну притягальність Ступчиної постаті, животворну для суспільства дифузність образів, створених ним на театрі й у кіно, його незрівнянну духовну присутність у душах окремих людей і цілої нації…

Над книгою «Богдан Ступка. Біографія», яку він сам благословив, працював до останніх днів його життя (вийде в світ восени цього року). Якось на початку липня сказав Богдану Сильвестровичу, що багато людей, які не можуть зустрітися з ним, висловлюють йому  найщиріші почуття й запитав чи можу подякувати їм усім публічно. Він дозволив. Отже, Богдан Ступка в останні дні свого життя щиро дякував усім його прихильникам, усім добрим людям!

 

Володимир Мельниченко,

генеральний директор

Національного культурного

центру України в Москві,

доктор історичних наук

 

Слово Просвіти. – 2012. – № 34. – С. 11.