Свято Гуцулії на московській землі

Воістину, такого свята духу та шлунка москвичі не бачили давно. Передати двома словами емоції та враження від зустрічі зі справжніми гуцулами, що, здавалося, наче спеціально спустилися з Карпат, аби, як то кажуть, і себе показати світу і на світ подивитися, майже неможливо. Тому спробую, хоча й коротко, але за суттю.

Свято «Інші люди. Гуцулія», яке відбулося в одному з ресторанів мережі «Корчма Тарас Бульба» у Москві, стало Подією з великої літери, про що наочно засвідчила кількість людей, які прийшли покуштувати національні страви, послухати автентичні інструменти та побачити унікальну фотовиставку.

За словами автора проекту Юрія Білойвана, такого справжнього ажіотажу ніхто навіть не очікував: «Я ще не розумію, що з того вийшло. Робили перформанси про Америку, Індію, але стільки людей не приходило. Виявилося, що Україна цікава Москві».

Та в тому ніхто й не сумнівався, особливо, коли мова йде про справжню Україну, а не про політизований її варіант.

Автори проекту Юрій Білойван, Юрій Гелитович (фото), Степан Грицюк (текст), Ореста Модла (дизайн) вразили своїм баченням Гуцульщини. Юрій Гелитович розповідав: «Від ідеї до її реалізації пройшло всього півроку. Ми познайомились із Юрієм Білойваном на початку травня у Львові, а сьогодні ви бачите результат. Було кілька експедицій, де ми знайомились та спілкувались із надзвичайними людьми. Гуцули — унікальний етнос, і хоча процеси глобалізації та урбанізації все ж таки його торкаються (молодь уже не хоче жити, як пращури, на полонині й випасати овець), але все одно гуцули ще зберігають власну мову, звичаї, ремесла. І останні мають неабиякий попит».

На виставці було представлено близько сорока фоторобіт. І кожна наче з іншого світу. Тільки залишалося дивуватися, що сьогодні є такі недоторкані куточки землі, і не десь далеко в джунглях Амазонії, а в рідній Україні. Повірте, далеко не кожен українець, що все життя живе на батьківщині, їздив у Закарпаття й знає все те, що сьогодні хоча б і на фото, але можуть побачити росіяни. Думаю, не менші відкриття зробили й кияни, які стали свідками цього проекту за кілька днів після його презентації в Москві.

І ще кілька слів про духовне. Тут же відбувся унікальний концерт справжніх «троїстих музик», де прозвучали акордеон, цимбали, скрипка, дримба, флояр, бубен у виконанні викладачів музичної школи в Косові. Оце так драйв! (Пробачте за не суто українське слово.)

Схильні до народних ремесел могли спробувати свої таланти на прядильному станку, спеціально привезеному з Яворіва, що славиться своїми ліжниками, та власними руками зробити глиняний глечик на гончарному колі.

І в цьому вирії української національної культури відбулися заняття з музичної української культури (викладач Вікторія Скопенко), лекція з історії України (викладач Віктор Мироненко), заняття з малювання (викладач Олександра Лукіна) та української мови (викладач Ассоль Овсянникова) Української недільної школи імені Павла Поповича.

Атмосфера була надзвичайною. Складалося враження, що зустрілися в етнографічному музеї, де майже кожен метр корисної площі заповнений предметами домашнього вжитку українців, оздоблений рушниками та посудом. У дітей просто очі розбіглися, коли вони отримали завдання намалювати те, що їм найбільше сподобалося. (Колись обов’язково зробимо художню виставку на цю тему.)

Так, ще не згадала про свято шлунка. От де можна було попоїсти усього смачненького! Тільки встигай роззявляти рота та хоча б… понадкушувати. Як в тому анекдоті про хохла: «Якщо не з’їм, то хоч понадкушую». Бринза, бануш, білі гриби в сметані… Далі продовжувати не буду, бо все те знову хочеться скуштувати.

І згадалися фільми «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова та «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка з їх закарпатською атмосферою, видатні українські актори, що знімалися в тих фільмах, твори класиків української літератури, за якими писались сценарії. І вкотре переконалася, що майже нічого не знаємо про себе. На превеликий жаль.

Проходять століття, а гуцули продовжують займатися лісовими промислами, зберігають народні ремесла — гончарство, ткацтво, — пасуть овець та виробляють натуральні продукти харчування. Дихають свіжим повітрям, п’ють джерельну воду, тому й живуть довго та щасливо. Чого й нам бажають.

Ассоль Овсянникова-Мелентьєва. Фото автора