16 травня у Національному культурному центрі України в Москві до Дня слов’янської писемності і культури відбувся IV Міжнародний форум “Популярна література і сучасне суспільство”.
У ньому взяли участь представники органів державної влади, літератори, науковці, культурологи.
Йшлося про найбільш вагомі фактори впливу гуманітарних індустрій на електронну культуру, основні філософські аспекти розвитку цивілізованого інформаційного суспільства, формування принципів, які б сприяли зміцненню громадянських позицій, активізували творчу діяльність тощо.
Під час засідання секції істориків старший науковий співробітник відділу історії України середніх віків і раннього нового часу Інституту історії України НАН України Андрій Васильович Блануца підняв питання про національні дипломатарії раннього нового часу України та Росії: гуманітарний проект співпраці. Він зазначив, що в останні роки між українськими та російськими вченими-гуманітаріями склалися дуже сприятливі умови співробітництва на різних рівнях. Це і можливість спільних проектів у рамках гуманітарного співробітництва країн СНД, міжакадемічні наукові обміни, спільні конференції, круглі столи, форуми, можливість реалізації наукових досліджень у рамках співпраці Фонду фундаментальних досліджень України і Російського гуманітарного наукового фонду. Результати такої співпраці також вельми привабливі. Наприклад, у 2007-2008 рр.. вийшли науково-популярні книги національних історій України та Росії, в яких історія України для росіян представлена провідними фахівцями України, а історія Росії – вченими Росії. У 2012 р. вийшли три модулі посібників для вчителів з ключових питань української та російської історії, авторами кожного з модулів виступили українські та російські вчені. Вже став традицією друк книг українських вчених у Росії в перекладі на російську мову, а російських вчених – в Україні.
Увечері відбувся поетичний марафон “Слов’янські струмки”, в якому взяв участь заслужений артист України, кіноактор, кобзар, актор Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка Тарас Постніков.
У ході вечора він декламував вірші Василя Стуса, а також виконав кілька творів під акомпанемент кобзи, розповів про особливості цього інструмента та роль кобзарства в історії України.
Тарасе, на Вашу думку, яку місію кобзарство може виконувати в сучасній Україні?
- У більшості народів світу є струнно-щипкові інструменти, професійною мовою - лютнеподібні. І кожен народ створив свій варіант цього інструменту, залежно від характеру, ментальності, естетичних потреб. Наприклад, в індусів це - сітар, в іспанців - гітара, у росіян - балалайка, чимало інструментів є і в східних народів тощо. В українців це - кобза, а пізніше торбан! Бандура ж, яку часто плутають з кобзою, є арфоподібним інструментом, а не лютнеподібним!
Cаме справжня кобза здатна повернути українцям втрачені орієнтири етики, естетики, духовності! Налаштувати на здоров’я і успішність, гордість за себе, своїх предків і віру в нащадків!
Ще Лисенко, Немирович-Данченко, Куліш, Шевченко, Гоголь писали, що коли люди слухали кобзарів, то щиро плакали чи сміялися. І назвали їх “народними професіоналами”! Вони в один голос відзначали драматичний, тобто справжній акторський талант у поєднанні з музичним.
І я неодноразово був свідком такої підсвідомої дії кобзи на людей! Під час нещодавнього туру по Україні бачив як запалюються очі людей в залі, коли вони чують звуки кобзи, з’являється якийсь невидимий зв’язок із своїми героїчними предками, їхнім сильним духом і мудрістю поколінь.
Я переконаний в тому, що відродження кобзарства на сьогодні є одним із найважливіших елементів формування нашої потужної у майбутньому держави, зміцнення національних засад мистецької освіти, які базуються на величезній культурній спадщині українського народу.
Проте у розвитку сучасного кобзарського мистецтва є один болючий і прикрий момент. В Україні є справді хороші і талановиті кобзарі, але їх, нажаль, дуже мало. Натомість існує велика кількість людей, які зовсім не вміють грати на кобзах, не мають бодай якогось розуміння про те, що таке музика і виконавство, часто не мають навіть слуху. Вдягають шаровари, вишиванку, жупан, роблять оселедця і граються в кобзарство. Не було б проблеми, якби вони це робили вдома, або в колі подібних їм. Існують же клуби історичної реставрації, де можна зіграти, а потім зняти костюм і повернутися до повсякденного життя. Проте ці «кобзарі» вважають своє бездарне виконання взірцевим та ще й ведуть себе дуже агресивно!
На мою думку вони роблять духовний злочин проти славної пам’яті про кобзарів і козаків! Проте я певен, що час все поставить на свої місця, і кобзарство відродиться у всій своїй красі і глибині!
За результатами поетичного марафону “Слов’янські струмки” була видана збірка поезій, до якої увійшли вірші та переклади учасників. Серед імен – поет Олексій Зарахович, якому нинішнього року було вручено громадську нагороду – медаль “Н.В. Гоголь”.
Олена Марченко.
